Подорож у казку

— Наш основний репертуар для дорослих, також велике значення для розвитку театру мають вистави для дітей, — зазначила директор-художній керівник Театру «Берегиня» Ільїна Генсіцька. — Розширюючи таким чином репертуар ми даємо можливість акторам попрацювати в різноманітних жанрах, розширюємо свою авдиторію. Тому, що до нас приходять не тільки дорослі, а ще й приводять своїх дітей. Це вже не перша вистава для дітей у нашому репертуарі. До цього була казка «Зелена гора», новорічні постановки «Котигорошко», «Коляда. Таїна Нового року», «Пригоди фантастичні у свята новорічні».

Ми знаходимося в районі подалі від центру столиці, від дитячих театрів. Є запит від шкіл, батьків на перегляд саме такого репертуару. І враховуючи фольклорний напрямок, ми намагаємося, щоб наші казки завжди були спрямовані на те, щоб прищеплювати дітям любов до української пісні, українських традицій, української ідентичності. Намагаємося брати до репертуару такі казки, які б виховували патріотичний погляд на життя. Аби діти знали, хто такі козаки, про наші обряди. Крім розважального, це й свого роду пізнавальний та освітній контент для дітей.

Пошук матеріалу для нової вистави відбувався доволі складно. Матеріалу начебто й багато, але саме фольклорного насправді бракує. Цю казку знайшли випадково на одному з сайтів. Спершу це була книжка для дітей, як так і називалася «Козацькі вітрила». Її написав Богдан Мельничук. А інсценівку для Тернопільського театру ляльок зробив народний артист України Володимир Лісовий. Ми звернулися до пана Володимира і він дав дозвіл використати цей матеріал для музично-драматичного театру.

Довірили цю роботу нашій режисерці Наталії Лінник. Вона має великий досвід роботи з дітьми. Крім того, що працює в нашому театрі, ще викладає у мистецькому ліцеї «Київська дитяча академія мистецтв імені Михайла Чембержі». Добре знає дитячу психологію.

Наталія з задоволенням включилася в цю роботу. Актори, яких вона обрала для вистави, вже до цього з нею працювали. Вона їх добре знає, а вони їй довіряють як режисерці. Актори теж з великим задоволенням поринули в дитячу гру, дитячу атмосферу. Мені здається, що є непогані акторські роботи, які дозволять розширити їхній акторський діапазон.

Дуже яскраво тут себе показала Галина Татуревич, яку раніше асоціювали господинею, героїнею на сцені. А в цій казці їй довелося зіграти характерну роль. Вона змогла переступити цей психологічний бар’єр і вийшла, як на мене, цікава роль.

Назар Григорчук грає у багатьох виставах як ввідний актор. А цього разу він був присутній від самого початку творчого процесу. Думаю, що про інших виконавців розповість Наталія Лінник.

А наша режисерка Тетяна Авраменко почала працювати над новим матеріалом. Це буде вистава «Зерносховище» за п’єсою Наталки Ворожбит. Ми доволі довго шукали матеріал, який був би цікавим для Тетяни, актуальним для нашого театру і в ньому міг би активно використовуватися фольклор. Разом з Іваном Сінельниковим вона вже почала працювати над пісенним матеріалом. Плануємо прем’єру на першу половину нового театрального сезону. Вистава непроста тематично. Це буде велика робота.

— Це моя перша вистава для дітей у Театрі «Берегиня», — розповіла Наталія Лінник, режисерка-постановниця. — Звісно специфіка відрізняється. Зміст, музика, пісні мають бути зрозумілими дітям. А так як я паралельно працюю з дітьми, то складнощів під час роботи над самою постановкою у мене не було. Я знаю чим цікавляться діти і як мають себе вести на сцені вокалісти у виставі для дітей.

Ми давно хотіли поставити казку. Почали говорити про це з директором-художнім керівником театру Ільїною Генсіцькою ще у січні. Довго шукали матеріал. Він мав бути на українську тематику, про козаків. Зупинилися саме на цьому творі.

Інсценування писалося для театру ляльок. А нам потрібно було придумати якими мають бути триголовий змій, вітрила. Все це було не просто, але дуже цікаво. Нам допоміг завідувач постановочною частиною Ігор Щербак. Разом з монтувальниками придумали яким будуть човен, вітрила. Замість вітрил у нас сорочки-вишиванки.

Коли ми разом, об’єднані, підтримуємо одне одного, тільки тоді можемо перемогти зло. Таку головну думку намагалися провести через усю виставу. Та думаю кожен маленький і дорослий глядач відкриє в ній щось своє.

При підборі акторів як завжди радилася з Ільїною Генсіцькою. Вважаю, що підбор досить точний. Всі працювали з великим задоволення.

Тут немає якихось складних ролей, образів. Головний герой козак Северин залишається живим один після бою. Намагається перемогти дракона, але самому це зробити складно. З козаком лишається його вірна подруга Шабля, яка оживає й допомагає йому.

Дуже добре втілився в образ Северина Володимир Сінельников. Задоволена його роботою. Була вражена Дариною Бородій, яка грає Шаблю. Це друга вистава, над якою ми разом працюємо і знову відкриття. Вона відразу перевтілюється. Давала багато пропозицій щодо свого образу.

Козак Максим у нас заслужений артист України Анатолій Пахомов. Це дуже харизматичний актор. Працювала з ним вперше, була в захваті. Козак Назар — Олександр Бригінець. Це трохи незвична для нього роль, Олександр більш комедійний актор. Цей образ теж вийшов трішечки з гумором. Він добрий, щирий, навіть віддає головному герою для вітрил свою сорочку, яку йому подарувала кохана.

Дружина Северина Оксана — Вікторія Толкачова. Вийшов хороший романтичний образ. Вона співає пісню на човні ніби в уяві самого Северина. Ще одним відкриттям став Назар Григорчук у ролі сина Андрійка. Ніхто не думав, що актор зможе так відкритися. Дорослому завжди важко так перевтілитися, щоб зіграти маленького хлопчика. У нього це добре вийшло.

Дракон у виставі Галина Татуревич (середня голова), Оксана Дем’янів (права голова) і Олена Тукалова (права голова). Дівчата відразу включилися в роботу, почали придумувати пластику. Як на мене, Дракон теж вийшов дуже цікавим.

Я займалася підбором музичного матеріалу, було трішечки складно. Мені в цьому дуже допомогла Ірина Бонковська. Разом з нею випускаємо вже четверту виставу. А хореографічні номери як завжди готували зі Світланою Дядюн. Довіряю її смаку. Її робота дуже влучна, завжди виходить те, що я хотіла. Також хотілося б згадати художницю з костюмів Світлану Заїкіну. Як завжди всі костюми були підібрані зі смаком.

Дуже подобається команда. Майже з усіма випускаю вже четверту виставу. Кожен добре розуміє один одного. Отримуємо справжнє задоволення від спільної роботи.

На роботу над виставою у нас був лише місяць. Не все встигли зробити. Планую деякі доповнення. Можливо додам хореографічний номер.

А далі хотіла б взяти до роботи українську драматургію початку ХХ століття. Зараз читаю п’єси. Сподіваюся, що попереду буде ще одна цікава вистава.

— Ця роль — це для мене щось нове, раніше у казках для дітей я не грав головних ролей, — зізнався Володимир Сінельніков, виконавець ролі козака Северина. — А казковий персонаж відрізняється від персонажів дорослих вистав.

Для мене Северин як головнокомандувач Війська Запорізького, герой, за яким мають йти всі. На нього випала нелегка доля перемогти триголового дракона. Можна провести паралелі з сучасністю, адже сьогодні ми боремося проти триголового півня зі сходу.

Щось вкладав від себе у цей образ вже безпосередньо на сцені. Оперуючи текстом намагався зрозуміти, що від мене хоче сам персонаж. Тому, що я в першу чергу подаю себе не як актор Володимир, а як персонаж Северин. Що саме зробив би цей персонаж.

Вже втретє працюю з режисеркою Наталією Лінник. Першим був «Янгол щастя», якого показували на камерній сцені театру. Також граю у «Коханому нелюбі». Я б сказав, що Наталія дуже дисциплінований режисер, дуже людяний. Ніколи не стоїть на місці, кожного дня у неї з’являється щось нове.

Я вносив пропозиції щодо свого образу. Він мав бути насамперед казковим, а вийшов лірико-героїчним. У виставі є сцена, коли Северин йде на летючий корабель і в його думках та мріях з’являється кохана дружина Оксана. Ідея цієї сцени народилася вже під час репетицій.

Була проведена величезна робота всією командою від режисерки-постановниці до монтувальників сцени. Ця перша казка в нашому театрі такого характеру. Мої колеги, які будують сцену і відповідають за декорації, максимально оперативно вирішували всі питання. І якщо у режисерки з’являлася якась ідея, то вона втілювалася протягом кількох днів.

А ще серйозна робота зі світлом та звуком. У нас окремі репетиції були виділені для того, аби звести світло зі звуком, звести сцени. Щоб це було гарно, подобалося глядачеві. За оваціями, які лунали наприкінці, ми зрозуміли, що дітям ця вистава дуже сподобалася.

Більшість акторів критично ставлять до себе і акторові завжди чогось не вистачає. Я б не сказав, що дуже добре відіграв свою роль. Мені ще є над чим попрацювати. Вноситиму корективи до свого персонажа. Звісно, все це буде погоджено з режисеркою, вона обов’язково має знати про те, що ми хочемо додати.

Хотів би ще попрацювати у виставах для дітей, мені сподобалося. Відчувати енергетику дітей — це зовсім інший рівень. Намагаєшся донести до них свого персонажа зрозумілими словами, зрозумілими рухами та жестами. Під час інтерактивних сцен дітки безпосередньо долучаються до гри. І ти бачиш в їхніх очах зацікавленість, вогник. Це не зрівняється з виставами для дорослих. Тому, якщо ще випаде нагода зіграти у виставі для дітей, то я погоджуся з радістю.

Фото Вадима Гнідаша.