Трагічна доля найзахіднішого українства

На початку заходу заслужена артистка України, нащадок родини депортованих Лариса Дедюх-Гриньків (бандура) виконала пісні «Чуєш брате мій» та «Із далекого краю». Потім присутні вшанували хвилиною мовчання та поминальною молитвою безневинно убієнних українців.

У Національному музеї літератури України відбулися заходи до Дня Пам’яті жертв депортації автохтонних українців комуністичними тоталітарними режимами Радянського Союзу та Польської Республіки у середині ХХ століття.

На початку заходу заслужена артистка України, нащадок родини депортованих Лариса Дедюх-Гриньків (бандура) виконала пісні «Чуєш брате мій» та «Із далекого краю». Потім присутні вшанували хвилиною мовчання та поминальною молитвою безневинно убієнних українців.

Трагічна доля найзахіднішого українства

А головною подією стала презентація книги спогадів депортованих та їхніх нащадків «У жорнах історії». Обговорили видання та поділилися власними спогадами або своїх рідних Степан Романюк, голова Київського товариства «Холмщина»; Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті; Володимир Грисюк, безпосередній учасник трагічних подій 40-х років минулого століття, а також відомі журналісти Аркадій Музичук, Зоя Шалівська, Сергій Рудюк і Наталія Кляшторна.

Презентований збірник «У жорнах історії» базується на спогадах і свідченнях очевидців-уродженців Холмщини та їхніх нащадків, на долю яких випала депортація українців у 1944—1946 роках у східні та південні області Радянської України на спецпоселення у колгоспи, без права повернення на батьківщину.

У 1943—1945 рр. польсько-українські відносини на Холмщині позначені особливо жорстким ставленням до мирного українського населення. Збройні напади польських підпільників і каральні акції німецьких військ спеціального призначення із вбивствами, кривавими розправами, знищенням та пограбуванням селянських садиб відбулися у 122 українських селах, із яких 42 спалили.

Трагічна доля найзахіднішого українства

Символом мучеництва українського населення Холмщини стало село Сагринь. 10 березня 1994 року, коли Холмщина вшановувала пам’ять Тараса Шевченка, загони Армії Крайової вчинили звірячу розправу над його мирними мешканцями, що за кількістю жертв є найбільшою на етнічних українських землях. За одну ніч спалили 260 українських господарств і вбили понад 800 мешканців села та прибулих з інших сіл, які сподівалися знайти захист від бандитів.

Виселення відбувалося впродовж 1944—1946 рр. на підставі Угоди між Урядом УРСР та маріонетковим Польським Комітетом Національного Визволення «Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР» від 9 вересня 1944 року.

Попри на те, що ця угода передбачала принцип добровільності, насправді ж процес виселення українців з їхніх етнічних земель за численними свідченнями переселенців та науковими дослідженнями українських і польських науковців був позбавлений ознак декларованої згоди й відбувався із застосуванням примусових методів, супроводжувався політичними репресіями, антиукраїнською істерією, масовим терором проти корінного українського населення з боку польських шовіністичних банд, спаленням українських сіл, жорстоким убивством тисячі безневинних мешканців. Це був злочинний спосіб вигнання українців за етнічною та релігійною ознаками, виїзд чи не виїзд із батьківської хати ставав питанням життя або смерті для всієї родини.

Після так званого «добровільного» переселення за межами рідного краю опинилося 482 800 українців. А ще близько 150 тисяч, які залишилися, внаслідок скоординованої польсько-радянської антиукраїнської операції «Вісла» 1947 року виселені на західні й північні землі Польщі та розпорошені з метою асиміляції серед польського етносу. І це насильницьке вигнання українців із рідних земель тривало до 1951 року.

Таким чином, польська влада за активного сприяння радянської, вчинивши прямий акт геноциду, практично зліквідувала українське населення на території Польщі, зруйнувала духовну й матеріальну культури найзахіднішої гілки українства.

Книжка «У жорнах історії» — своєрідна пам’ять для майбутніх поколінь, які повинні знати про своє історичне коріння, берегти спогади про рідних, на долю яких випали тяжкі поневіряння.

Водночас до збірника увійшли історичні матеріали пор діяльність Київського ветеранського товариства «Холмщина» з дня його створення.

На закінчення заходу його учасники ухвалили звернення до Президента України, В Р України, Кабінету Міністрів України. Також вручили посвідчення новим учасникам Товариства «Хомщина». Серед них — генеральний директор Національного музею літератури України Галина Сорока.