Вижити допоможе гармонія

Першою прем’єрою нового сезону у франківці стала вистава «Життя — це сон» за п’єсою Педро Кальдерона де ла Барка, постановку якої здійснив заслужений діяч мистецтв України Андрій Приходько.

Ім’я Педро Кальдерона, класика іспанської драматургії ХVІІ ст. — один з найпопулярніших у світовому театрі. Він гідно продовжив традиції свого вчителя і наставника Лопе де Вега. Саме ці автори створили і розвинули такий популярний у театрі жанр «плаща і шпаги», який протягом століть захоплює і виконавців, і глядачів.

Біографія драматурга подібна до життєписів класиків епохи бароко. Вона вмістила в себе навчання в мадридській єзуїтській колегії, університет, військову службу, потім була активна театральна діяльність при дворі Філіпа ІV, що принесла майбутньому класику славу та визнання. Тут він виступив як актор, і як постановник п’єс. У багатьох постановках задіював кращих на той час музикантів і сценографів, використовував спецефекти.

Друга половина життя драматурга й поета, в якій поєдналися перипетії суспільно-політичного та особистого характеру, призвели до прийняття духовного сану. Кальдерон став членом релігійного братства й останні 37 років життя присвятив роботі над духовними драмами.

Серед п’єс автора найбільш знані комедії «Дама-примара» (наразі з успіхом йде на сцені Київського академічного театру «Колесо»), «З коханням не жартують» (1994 року постановку цього твору на сцені франківців здійснив В. Опанасенко) та філософська драма «Стійкий принц».

П’єсу «Життя — це сон» вперше поставили 1653 року. Це найвідоміша п’єса Кальдерона. При створенні твору Кальдерон використав значну кількість літературних, історичних і легендарних джерел. Серед них значне місце посідає «Повість про Варлаама та Йоасафа». До Кальдерона до цього сюжету звертався Лопе де Вега, який написав драму «Варлаам і Йоасаф».

Найвідомішими зверненнями до цієї п’єси були постановки В. Мейєрхольда та О. Таірова на початку ХХ століття.

П’єса складається з трьох «хорнад» (дій). Слово «хорнада» має іспанське коріння і означає «життя шлях людини, який вона пройшла за день». Художній час драми якраз і складається з трьох днів: у перший (Сехисмундо — в’язень у тюрмі) — відбувається розстановка героїв на конфліктних позиціях, у другій (Сехисмундо — принц у палаці) — напруга досягає кульмінації, а в третій (Сехисмундо — ув’язнений і майбутній король) — відбувається розв’язка.

Три хорнади стають і трьома етапами дорослішання людської душі. У перший день Сехисмундо людина, яка мало чим відрізняється від звіра, його існування позбавлене людських почуттів і моралі. Вирваний із природного для нього середовища він повидиться як справжній звір. Влада другого дня відкриває в Сехисмундо найгірші риси — егоїзм, нестриманість, похіть.

Прокинувшись у в’язниці, колишній принц доходить висновку, що «життя — це сон», і не зраджує йому навіть коли дізнається подробиці свого цілком реального існування. У вуста Сехисмундо Кальдерон вкладає християнську ідею про те, що «ми всі до пробудження спимо». Але рано чи пізно до всіх приходить пробуджуюча від життя смерть. Усвідомивши це, Сехисмундо вирішує творити добро.

«Моє перше звернення до п’єси Кальдерона „Життя — це сон“ відбулося 1996 року на сцені театру Вахтангова. 2004 року я здійснив її постановку за підтримки керівника Культурно-мистецького центру Могилянки Олени Замостян та Президента НаУКМА В’ячеслава Брюховецького в стінах Києво-Могилянської академії. Я дуже давно мріяв поставити „Життя — це сон“ з київськими акторами. Кальдерон у своїх текстах уклав повноцінну модель буття», — розповідає режисер-постановник Андрій Приходько.

Заслуженим артистам України Володимиру Ніколаєнку (Басиліо, король Полонії), Олексію Паламаренку (Клотальдо, старий), акторам театру Богдану Адаменку (Кларін, блазень), Івану Янченку (Астольдо, герцог Московії), Марії Моторній (Естрелья, інфанта), Катерині Куксенко (Росуара, знатна дама) вдалося створити достовірні образи, які надовго запам’ятовуються. Заслуговує високої оцінки грав молодого актора Богдана Буйлука, який зумів переконливо і в розвитку показати головного героя — принца Сехисмудон.

Фото надані театром