Перформанс, 1000 свічок і нова вистава

Київський академічний Молодий театр активно долучився до заходів, присвячених відкриттю нового столичного театрального сезону та презентував свою прем’єрну виставу — «Різня» за п’єсою французької письменниці Ясміни Рези «Бог різанини».

Столичні театри, творчі студії та школи у центрі Києва підготували масштабне вуличне дійство «Мистецька вісь». До цих заходів долучився і Молодий театр. Біля будівлі театру актори та студенти Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого (вихованці Андрія Білоуса) влаштували перформанс. Після цього відбувся майстер-клас з акторської майстерності за системою Леся Курбаса від акторів театру. Місце для тренінгу обрали просто неба біля пам’ятника Л. Курбасу в умовах, в яких створювала себе акторська трупа Курбаса 100 років тому. Без музики, мікрофону, стін і світла учасники майстер-класу намагалися зазирнути в себе та познайомитися з власним тілом. Після цього актори столичних театрів запалили біля Золотих Воріт 1000 свічок.

До участі у вуличному дійстві, що мало назву «Мистецька вісь», крім Молодого, зголосилися ще близько десяти театрів та театральних студій, мистецькі виші та школи і, навіть, посольство Туркменістану. Захід проводили з метою вивчення історичного та культурного значення вісі Прорізна — Золотоворітський сквер — Ярославів вал — Львівська площа.

Того ж дня відбулася перша прем’єра нового сезону в Київському академічному Молодому театрі. Виставу «Різня» поставила молодий режисер Влада Бєлозоренко. Її спектаклі з успіхом йдуть на сценах Херсонського обласного академічного музичного театрів, столичних театрів «Золоті Ворота» і Молодого, а показ пластичної драми «1984» став помітною подією Міжнародного театрального фестивалю «Fitag» (Іспанія).

П’єсу «Бог різанини», що лягла в основу спектаклю, вперше поставили 10 років тому в Цюріху. Потім показували у Парижі, Лондоні та Нью-Йорку. 2011-го Роман Поланськи зняв за п’єсою фільм із Кейт Уінслет і Джоді Фостер. Автор твору Ясміна Реза на сьогодні одна з найцікавіших і найвідоміших сучасних французьких драматургів. За свою п’єсу вона отримала премію «Тоні» та найпрестижнішу театральну нагороду Великої Британії «Премію Лоуренса Олів’є». А українськомовне прочитання здійснив Іван Рябчий.

«Різанина» — це історія двох батьківських пар, які знайомляться після того, як їхні сини зійшлися у шкільній бійці. При цьому кожна пара оспорює батьківські навички іншої, замість того, аби розгледіти власні проблеми. Спочатку ввічлива розмова дорослих людей згодом переростає в емоційні зізнання і взаємні звинувачення. Чим далі, тим обстановка все більше загострюється. Може скластися враження, що цей, спочатку начебто незначний конфлікт призведе до справжньої різні.

«Чоловік моєї героїні каже, що шлюб і батьківство руйнують наше життя. Немає у світі жодної сімейної пари, яка б не замислювалася, чи саме та людина біля тебе. Ми дуже багато приховуємо у собі, і завжди настає момент, коли воно вибухає. Я ніколи не відокремлюю себе від героїні, мовляв, я така свята і божа. Теж маю багато негативних рис, тому п’єса мені так зрозуміла. Хтось побачить, що моя героїня живе подвійними стандартами і нещаслива. Хочеться, аби цей образ був глибший, не намагаюся малювати його в один колір», — зізналася виконавиця ролі Вероніки Римма Зюбіна.

Разом з Р. Зюбіною на сцені відомі актори театру і кіно заслужена артистка України Ірма Вітковська, Анатолій Сомик та Олександр Ромашко. Створені ними образи дуже близькі і зрозумілі українському глядачеві. А можливо хтось упізнав у виставі себе, зміг подивитися збоку на власні дії та вчинки.

«Ми за все своє життя наговорюємо стільки порожніх речей і так багато втрачаємо на це сил. Нині існує фасад цивілізованого європейського життя. Ми дуже сучасні, ходимо на тренінги, займаємося бігом і йогою, маємо приватні школи з відеокамерами. Ми дуже відкриті, адже викладаємо своє життя в Instagram (соціальна мережа, що базується на обміні фотографіями). Кожен виглядає як цукерочка. Але за цим крихким фасадом ховається просте людське Его», — розповіла режисер вистави Влада Бєлозоренко.

На задньому плані сцени можна побачити багато великих пакунків зі сміттям, саме їх герої використовують замість крісел. А наприкінці вистави ці мішки літають над глядацькою залою. Напевне цей режисерський хід був зроблений аби показати, стільки у кожного з нас накопичилося зайвого, від чого потрібно відмовитися. Ще одна проблема, яку підіймають творці вистави, це мобільні телефони. Спілкування ними не лише забирає багато часу, але й нерідко стає сенсом життя. Сучасна слухавка буває дорожчою від близьких людей, які тебе оточують.

Головна ж тема вистави не просто актуальна, вона вічна — виховання дітей. Одна з сьогочасних проблем, як люди ставляться до своїх дітей, свої близьких. Нерідко ми вміємо співчувати тим, хто на інший півкулі страждає від повені, або відчуваємо жаль до голодуючих дітей в Африці, але не помічаємо, що рідні люди поряд з нами страждають, що їм самотньо, що вони потребують нашої уваги. Не так вже багато п’єс, які розповідають про це делікатно, не показуючи пальцем — без догматики. Автор твору, а за ним режисер і актори ненав’язливо радять глядачеві подивитися на себе і подумати, що ж відбувається в його житті. Це розмова про те, чому ми так жорстоко живемо і чому любимо в собі цього «бога різні».