Володимир КОШУБА: «Український глядач став більш вимогливим»

Володимир Кошуба закінчив Київську консерваторію як піаніст (клас професора Т. Кравченко) та як органіст (клас заслуженого діяча мистецтв України, професора А. Котляревського). Після закінчення консерваторії артист працював у столичному театрі ім. І. Франка та Київській філармонії. З 1981 року — соліст-органіст Республіканського будинку органної та камерної музики України.

1999 року Американський біографічний інститут (АВІ) при Конгресі США ім’я Володимира Кошуби заніс у всесвітній каталог музикантів нового тисячоліття. Творчу діяльність митець із 1983 року поєднує з викладанням класу органа в Київській спеціалізованій музичній школі ім. М. В. Лисенка. 2007 року йому присвоїли звання народного артиста України. Того ж року обрали президентом Всеукраїнської асоціації органістів та органних майстрів.

Сьогодні Володимир Вікторович наш гість.

— Чи вважаєте Ви себе щасливою людиною?

— У творчому плані я дуже щаслива людина. Закінчив Київську консерваторію (нині Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського), я піаніст. За направленням працював у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка. Познайомився з народними артистами СРСР та України Гашинським, Дальським, Куманченко, Нонною Копержинською, Поліною Нятко і багатьма іншими.

Ще коли навчався у Київській консерваторії, то кілька місяців проходив курс органа у професора А. Котляревського. Захопився цим інструментом.

1974 року мій товариш і однокласник по Музичній школі ім. М. В. Лисенка Олександр Осадчій запропонував мені виступати на електрооргані у складі камерного оркестру Київської державної філармонії Цей колектив працював із видатними митцями ХХ століття — Дмитром Гнатюком, Юрієм Гуляєвим, Костянтином Огнєвим, Анатолієм Солов’яненком, Юрієм Багатіковим, Діаною Петриненко, Миколою Кондратюком та ін.

Ми виступали на провідних концертних майданчиках колишнього Радянського Союзу. Під час цих поїздок я дуже багато для себе взяв як музикант. Все це знадобилося у подальшій концертній практиці.

У мене була велика мрія продовжити професійне навчання гри на органі. Хоча тоді ще ніхто не міг подумати, що через кілька років у Києві з’явиться чудовий будинок органної та камерної музики. Орган викладали як факультатив при фортепіанному факультеті Київської консерваторії. Я вже закінчив консерваторію як піаніст і мені як виняток міністр культури УРСР Сергій Безклубенко дозволив складати вступні іспити. Вдруге вступив до консерваторії, яку закінчив через чотири роки по класу органа у професора Арсенія Котляревського.

5 серпня 1981 року разом із видатною співачкою Ольгою Басистюк мене зарахували на роботу солістом-органістом до щойно відкритого Будинку органної та камерної музики. І вже 37-й рік незмінно виступаю на цій чудовій сцені.

— Роботу на столичній сцені поєднуєте з гастролями?

— В СРСР існувала чітко продумана система концертно-гастрольної діяльності. Був досить жорсткий відбір щодо професійності музикантів.

Лише через три з половиною роки після того як я став солістом-органістом, Міністерство культури України затвердило для мене право сольного концерту в одному відділі в Києві та на гастролях, а ще через два роки — давати концерти у двох відділах. Зараз ця вимога знівельована і багато музикантів різних жанрів без належної освіти можуть виступати з концертами по Україні.

У мене були творчі зв’язки з багатьма філармоніями колишнього СРСР. За рік давав по сто і більше концертів у різних куточках країни. Були місяці, коли їхня кількість доходила до двадцяти.

Закордонні поїздки у ті часи були нечисленними. Перший творчий виїзд відбувся 1985 року до Кракова (міста-побратима нашої столиці), де саме були дні культури Києва. Як соліст-органіст виступав у Болгарії, Чехословаччині, Угорщині, НДР. 1989 року мене запросили на престижний фестиваль органістів СРСР та США до ФРН у місті Аахен.

1992 року після здобуття Україною незалежності розпочалася активна концертна діяльність за кордоном. Якщо у Росії, Молдові та Білорусі за ці роки я був лише декілька разів, то відкрилися широкі можливості виступати в країнах Західної Європи та Америки.

Назавжди залишиться у пам’яті 1994 рік. Тоді я дав 12 концертів у США, звідти переїхав до Бразилії, потім Уругваю і закінчив свої виступи в Аргентині.

У місті Монтовідео (Уругвай) мене зустрічали у вишиванках представники української діаспори. Я був першим українським органістом, що сюди завітав. До цього тут лише встигли побувати Національний заслужений академічний український народний хор ім. Г. Верьовки та Національний ансамбль танцю України ім. П. Вірського. Ще більше представників української діаспори зустрічало в Сан-Паулу (Бразилія).

Вразило, як бережуть українські народні традиції представники діаспори в Аргентині. У місті Ла-Плата познайомився з місцевим мільйонером Шепаровичем, батько якого був активним діячем УПА. 1945 року він емігрував до Аргентини. Свого часу працював у США фірмі Сікорського, адже був прекрасним інженером, а потім повернувся до Аргентини.

За чотири дні мого гостювання у цієї людини я ознайомився з багатьма унікальними виданнями, присвяченими УПА. Для мене це стало справжнім відкриттям, адже у нас ця тема тоді була під забороною.

Також був у США та Канаді. Мої концерти організовує та проводить професійна американська гільдія органістів (AGO).

— Також займаєтеся громадською діяльністю?

— 10 років тому мене обрали президентом асоціації органістів і органних майстрів Національної всеукраїнської музичної спілки. У нашій Спілці не так багато органістів, але всі вони виконавці дуже високого творчого рівня. Проводимо різноманітні фестивалі, але через недостатнє фінансування останнім часом маємо певні труднощі. Протягом багатьох років активно співпрацювали з головою Національної всеукраїнської музичної спілки Анатолієм Авдієвським. Зараз Спілку очолює харизматична людина — Євген Савчук. Наша співпраця триває.

— Ви вже четверте десятиліття один із провідних солістів-органістів України. Чи змінився за цей час наш глядач?

— У перші роки люди відвідували нас, аби просто подивитися та послухати орган. Зараз публіка досить вибаглива, обізнана. Добре знають кожного музиканта. У всіх виконавців є своє коло шанувальників. Але зараз дивляться не лише на прізвище артиста, а й на те, що він виконуватиме. Вже не можна жити постійно з одним репертуаром (5−6 програм). І це змушує серйозно ставитися до постійного оновлення програм.

У мене доволі велика бібліотека. Я завжди привозив із гастрольних поїздок багато нотної літератури.

Минулого концертного сезону у мене було кілька нових концертних програм. Я вперше в Україні виконав програму «Марші та токати». Серед них марш з опери Верді «Аїда», «Марш ляльок» Чайковського, «Марш маріонеток» Сен Санса. Інша програма, що має назву «Музика романтизму», складалася з 17 нових творів. 5 жовтня цього року готую ще одну програму, присвячену музиці добі романтизму.

Цікаві програми зробили разом із Катериною Баженовою (фортепіано). До речі, нещодавно пані Катерині присудили звання заслуженої артистки України.

Це вже був наш другий спільний проект. Ми виконували твори американських композиторів ХІХ—ХХ століть, «Місячну сонату» Бетховена, фрагменти з 2 концерту Рахманінова. Це унікальна, досить популярна програма. Вже традиційно минулого сезону відбувся спільний концерт з народним артистом України Іваном Кучером (віолончель). Під час цього концерту ми виконували твори Баха та Вівальді.

Минулого сезону до нашого колективу прийшов талановитий скрипаль Назарій Пилатюк. Ще 15 років тому ми разом виступали на гастролях у Німеччині. Тоді цьому музиканту було лише тринадцять років. Я щасливий, що він зараз працює в Києві.

— А чи звертаєтеся до української музики?

— Співпрацював і співпрацюю з багатьма українськими композиторами. Під час закордонних гастролей завжди виконую їхні твори.

У ХVІІ—ХІХ століттях в Україні музику для органа не створювали. Але маємо багато чудових музичних творів для хору того часу. Я зробив чимало обробок.

Мав можливість долучитися до унікальної бібліотеки Володимирського собору в Києві. Саме тут знайшов твори Веделя, Бортнянського, Березовського, виконання яких в Україні було заборонене. Серед цих видань хотів би виділити «Хорові твори» Артемія Веделя, видані 1911 року. Я створив окрему програму з творів цих композиторів.

Серед сучасних композиторів це Микола Колеса, який створив прекрасну музику для органа. Плідні творчі стосунки маю з Володимиром Губою. Також дуже плідно співпрацюю з Жанною Колодуб. Під час закриття минулого концертного сезону виконав один з її нових творів.

А ще в Національному будинку органної та камерної музики України щомісяця відбуваються концерти української музики. Це спонукає до пошуку зв’язків з композиторами та вивчення музичної спадщини українського народу. 30 жовтня цього року в нас відбудеться новий концерт української музики.

— Свого часу набуло розголосу протистояння за приміщення між Будинком органної та камерної музики і католицькою громадою Києва. Яку ситуацію маємо нині?

— Завдяки зваженій позиції нашого керівництва і директора Т. М. Стахурської, вдалося знайти порозуміння. За місяць-два наперед дирекції приносять розклад церковних служб. Усі наші концерти і репетиції відбуваються з урахуванням побажань католицької церкви святого Миколая, що міститься з нами в одному приміщенні.

— У ЗМІ з’являлася інформація про аварійний стан Вашого приміщення. Чи справді все так погано?

— Так, питання існує. Але воно поступово вирішується. Минулого концертного сезону були великі проблеми з дахом. Однак завдяки Міністерству культури України виділили кошти на його ремонт. Наразі виділені кошти на реставрацію зовнішньої частини приміщення. Частково ці роботи вже проведені. Хочеться вірити, що нашу будівлю доведуть до ладу.

— Що скажете про сучасний стан української культури?

— У нас є поп-культура і професійна класична культура. На жаль, перша заполонила радіоефір і телевізійний простір. Можливо, тому, що вона доступніша для сприйняття. Але я згадую поїздки до США. Там у громадському транспорті постійно звучить класична музика. Я довго мріяв про часи, коли так буде і в нас. Нарешті моя мрія почала здійснюватися — класика залунала у Київському метро. Сподіваюсь, що це починання триватиме.

Мрію про теле- і радіоканали класичної музики. Добре, що працює телеканал «Культура» та такі передачі почали з’являтися на інших телеканалах.

Є в нас прекрасні естрадні виконавці. Поважаю Тараса Петриненка, з яким разом навчався у Київській музичній школі ім. М. Лисенка, намагаюся відвідувати його концерти. «Океан Ельзи» і ONUKA конкурентно спроможні колективи та багато інших митців і музичних груп.

Позитивно ставлюся до запровадження квот на українськомовний продукт на українському радіо. З’являється багато молодих цікавих музикантів. Сподіваюсь, що з часом вони стануть популярними далеко за межами України.

Також активно розвивається українське кіно.

У той самий час не можуть не хвилювати події на сході країни. В Україні ми маємо 15 концертних органів. Два з них у Луганську та Донецьку. Раніше часто бував у цих містах із гастролями. Ми мали прекрасні творчі стосунки. Але зараз зі зрозумілих причин не можу там бувати.

— Ще на початку нашої розмови Ви згадували про свої творчі плани. Що можете ще додати з цього приводу?

— Маю багато творчих планів і задумів. Наша професія така, що не можна зупинятися на зробленому. Свій творчий авторитет потрібно підкріплювати щоденною копіткою працею.

Продовжую гастрольну діяльність. Але гастролі важко планувати через насичений графік у Києві. Наразі маю запрошення поїхати восени до США.

Моя донька Вікторія Кошуба вже 5 рік вчиться по класу органа в Польщі. Вважаю, що це цікавий і перспективний музикант. Сподіваюсь, що вона продовжить справу мого життя.