Юрій Буздуган: головні негаразди української економіки — це проблеми промислових корпорацій
Занепад великих корпорацій спричинила недолуга політика урядів. У результаті, ще до початку глобальної кризи в 2008 році, основою економіки промислових корпорацій була система переробки: хімія і металургія. Далі — гірше, у 2013 році ми продали більше зерна, ніж сталі. Це був такий собі останній «подарунок», який Україні зробив Янукович. Тобто, сьогодні основою української економіки є сільське господарство.
Представники вітчизняних політичних кіл вважають розвиток малого та середнього бізнесу панацеєю для економічного відродження України. У «лихі 90-ті» можна було спостерігати ситуацію, як обладнання заводів різали на метал, у цей же час будувалися кіоски та місця на ринку. Однак після 27-ми років незалежності ми бачимо зворотній ефект. Відбувається спад економіки, Україна постала перед загрозою перетворитися на аграрну державу.
Але як показує досвід розвинених країн, розбудова та зміцнення великих корпорацій стала причиною їх економічного успіху. Проте в Україні кількість таких підприємств поступово і впевнено йде вниз. Їх не рятують навіть заможні власники-мільярдери. Звісно, малий та середній бізнес потрібен для ефективного функціонування української економіки, але він матиме успіх лише за умови розвитку індустріально виробництва. Що зараз відбувається з великими промисловими підприємствами i-ua.tv розповів експерт з індустріального розвитку Юрій Буздуган.
— На Вашу думку, що є пріоритетнішим для української економіки: малий та середній бізнес, чи великі корпорації?
— Знаєте, це питання з розряду «кого ти більше любиш: маму, чи тата?». Потрібними є і малі та середні підприємства, і великі корпорації. Будь-яку економіку можна розглядати як піраміду. Її фундаментом буде виробництво їжі — сільське господарство. На другому поверсі іде малий бізнес, а на третьому — великі корпорації. Тому, нормальна збалансована економіка розвиненоїкраїни — це піраміда, де є всі три вищезазначені елементи. Кожен з них самодостатній і виконує свою функцію. Скажімо, радянська економіка мала тільки два рівні: виробництво їжі і великі корпорації, а малого бізнесу не було. Є держави, які мають сільське господарство і малий та середній бізнес, однак всі вони — відсталі «бананові республіки». Але якщо ми візьмемо країни «золотого мільярду», то там є всі три компоненти піраміди.
Тепер, давайте крізь цю призму подивимося на економіку України. Як я уже сказав, у 1991 році у нас не було малих підприємств, ми мали лише великі корпорації. Тому, в Україні постало питання формування малого і середнього бізнесу. У 90-х роках це була головна проблема вітчизняної економіки. Ми, значною мірою, її вирішили за 25 років. Тим не менш, малих та середніх підприємств в Україні все одно недостатньо. Для порівняння, у Сполучених Штатах Америки одна мала фірма припадає приблизно на тридцять американців, включаючи немовлят. В Україні це співвідношення приблизно один до п’ятдесяти. Тобто, у нас десь у півтора рази менше малих підприємств, ніж у США. Ситуація з малим і середнім бізнесом зараз недостатньо добра, і держава має посприяти його розвитку.
Однак становище великих корпорацій в Україні на порядок гірше. Якщо візьмемо розвинену країну, то основою її економіки є машинобудівельні компанії: «GeneralMotors», «Porsche», «Mitsubishi Motors», «Mercedes-Benz». Аналогічною була і ситуація в УРСР. Там частка машинобудування складала 40% від української промисловості. Але за роки незалежності, ситуації різко погіршилась. Причому, криза 2008-го року тут ні до чого. Занепад великих корпорацій спричинила недолуга політика урядів. У результаті, ще до початку глобальної кризи в 2008 році, основою економіки промислових корпорацій була система переробки: хімія і металургія. Далі — гірше, у 2013 році мипродали більше зерна, ніж сталі. Це був такий собі останній «подарунок», який Україні зробив Янукович. Тобто, сьогодні основою української економіки є сільське господарство.
— Скільки зараз в Україні великих промислових корпорацій?
— Якщо в 1991 році їх було 8,5 тисяч, то на сьогоднішній день, їх залишилося менше тисячі. Тобто, якщо малих підприємств у нас у півтора рази менше, ніж повинно бути, то промислових корпорацій ми маємо десь в 10 разів менше, ніж потрібно Україні. Так що у нашої держави є негаразди з малим бізнесом, але головні проблеми економіки — це проблеми промислових корпорацій. Зараз Україна повинна зосередити свої зусилля на їх вирішенні. Потрібно створити умови для нормального функціонування промисловості. Відразу кажу, не слід думати, що великі корпорації є відсталими, несучасними та олігархічними.
— Але ж так чи інакше, великими корпораціями керують олігархи.
— Але ж це не є підставою для їх руйнування! Скажу відверто, людей, які говорять подібні речі, я позбавляв би українськогоь громадянства. Таквисловлюватися можуть тільки вороги України! Як наша держава отримала свої промислові корпорації? Можливо, вас здивує моя відповідь, але це відбулося за рахунок Голодомору. Тобто, в 1927 році радянська держава забирала у селян десь 4,5% від вирощеного зерна. Багато це чи мало? Це приблизно стільки, як відбирали німці під час окупації. В 1932 році держава забирала в селян вже 40%. За це зерно за кордоном купували верстати для нових заводів. Тільки уявіть, наскільки зросла експлуатація українського села! Власне, 7 мільйонів померлих через голод — ось та ціна, яку заплатила Україна за індустріалізацію та будівництво наших промислових корпорацій. І що нам тепер пропонують? Зруйнувати все, що надбане такою дорогою ціною! Ні, великі промислові корпорації — наше національне надбання!
Що ж стосується олігархів, знаєте Джону Гелбрейту — раднику Кеннеді з економічних питань належить ідея конвергенції капіталізму і соціалізму. Він сказав, що між ними вже у 60 — 70 роках не існувало великої різниці. Гелбрейт вивчав корпораціїі за результатами його дослідження, вони і в СРСР, і в США працювали однаково.
Також хочу звернути увагу на те, що на малому підприємстві все вирішує його власник, а в промисловій корпорації його влада дорівнює нулю. Акціонер номінально є господарем, але корпорація живе своїм життям. Звісно, олігархи проголошені власниками наших промислових корпорацій, але вони за великим рахунком, аж ніяк не впливають на них. Вони можуть навіть змінити директора, але він не скаже: «Сьогодні ми більше не виплавляємо сталь, а почнемо робити трактори».
-Але, з іншого боку, олігархи виводять гроші з цих корпорацій в офшори.
— А ось це вже проблема. Причому, для великих промислових корпорацій. Таке підприємство, до речі, не потребує інвестицій: ні українських, ні іноземних. Так само, йому не потрібні і державні дотації. Промислова корпорація є настільки продуктивним елементом, що здатна самостійно забезпечити надлишок інвестицій. Однак олігархи виймають з них надто багато грошей. Звісно, шкода від цих хлопців є і вона чимала, але справа не тільки в них. Основна проблема всіх бід великих промислових корпорацій — економічна політика урядів. Зараз вона спрямована на виконання рекомендацій нового «старшого брата». Аце шкодить Україні. Тому досить. В Україні є своя доля, свої національні інтереси та інтереси нашихлюдей.
Тому, головним завданням уряду має стати захист інтересів українців. Відповідно, створення умов для прориву промислових корпорацій — найкращий шлях до покращення народного добробуту. Такі заходи сприятимуть збільшенню робочих місць. Навіть зараз на великих корпораціях працюють чотири мільйони з восьми найманих працівників, які мають постійну роботу. Тобто, половина зайнятого населення.
Тому, завершуючи давати відповідь на ваше питання: «кого ти більше любиш: маму, чи тата?», я скажу: «І того, і того». Але зараз найбільше проблем накопичилося саме в корпоративному секторі економіки. Його треба рятувати і від політиків, і від олігархів і навіть від ставлення простих українців. Знаєте, американець говорить: «Що добре для „GeneralMotors“ — те добре для США». Однак українці чомусь хочуть зруйнувати наші промислові корпорації. Треба, щоб наші люди казали: «Що добре для Харківського тракторного заводу, для „Мотор Січ“, або „Азовсталі“ — те добре для України і особисто для мене». Тільки тоді Україна стане високорозвиненою державою.
Підготувала Ірина Сатарова