Ще раз про шевців-пиріжників та їхні так звані податкові реформи: функції податків

Невже збігаються їхні (влади й представників громадськості) інтереси? Давайте спробуємо неупереджено розібратися з цим питанням.

Почнемо з того, що головна проблема всіх реформаторів у сфері податкових відносин полягає в тому, що ніхто з них, коли говорять або пишуть про податкову реформу, не готові відповісти на одне принципове запитання: «Навіщо збирати податки саме за таким варіантом, який вони пропонують?» Інакше кажучи, що позитивного принесе використання їхніх новацій суспільству, громадянинові, людині? Усі пропозиції наших «реформаторів» базуються (за замовчуванням) на парадигмі, що податки потрібні лише для наповнення бюджетів усіх рівнів, а потім влада вже сама розбереться, що з ними робити. Тобто вони щиро вважають, що податки мають виконувати виключно одну функцію — фіскальну. Саме у такій парадигмі сьогодні функціонує вся податкова система України.

Для розуміння суті дій влади у питаннях її податкових ініціатив необхідно трохи інформації щодо:

• функцій, які мають виконувати податки;
• історії формування поглядів функції податків;
• суті податкової політики та принципів, на яких формується податкова система в державі.

У процесі тривалого суспільного діалогу ми чудово обізнані про існування давніх професій, зокрема й найдавнішої з них. Але мало хто знає, що податки також є найдавнішим інструментом регулювання відносин у суспільстві. Перші форми податків з'явилися ще у період початку формування людського суспільства. Ними були жертвопринесення, використання праці рабів, військові трофеї та інші.

З розвитком та ускладненням суспільних відносин, економічною наукою було сформовано перші погляди на те, що з себе є і для чого існують податки. Майже 250 років тому Адам Сміт створив класичну економічну школу (теорію) і зокрема класичну теорію податків чи теорію податкового нейтралітету. Згідно з цими поглядами, податки є одним із видів державних доходів, які мають покривати витрати на утримання уряду. При цьому будь-яка інша роль (регулювання економіки; плата за послуги; страховий платіж та інші) не відводилася податкам взагалі.

Враховуючи те, що з позиції класичної податкової теорії податки грали лише роль джерел доходу бюджету держави, то полеміка велася навколо принципів справедливості справляння податків (рівномірного, тобто пропорційного чи прогресивного) та розміру частини вилучення, яка була обумовленою фіскальною потребою. За словами французького вченого-правознавця Поля Марі Годме, представника класичної теорії, який вважав її ліберальною, єдиною метою податку є фінансування державних витрат. Ця концепція, яка обмежує роль податку «постачанням кас казначейства та визнає лише суто фінансові функції податку», була нерозривно пов'язана з концепцією «держава-жандарм».

Концепція «держава-жандарм» набула свого розвитку і в сучасній інтерпретації — це концепція «сильної держави». У парадигмі такої концепції будуються відносини у державах із авторитарним управлінням, у тому числі диктатурах. Китай, росія, білорусь та інші. Концепція «сильної держави» є антагоністичною щодо іншої концепції — «сервісної держави», за якою вибудовують систему відносин держави Західної цивілізації.

Сучасна економічна наука і відповідно погляди на податкові теорії фіксують такі функції, які мають виконувати податки:

1) Фіскальна. Вона означає, що з допомогою податків формується дохідна база бюджетів всіх рівнів. Згідно з цією функцією, податки виконують призначення наповнення доходної частини бюджетів, тобто доходів влади для фінансування задоволення потреб суспільства. Основною ознакою цієї функції є її стабільність, що дозволяє формувати надходження податків до бюджетів на постійній, стабільній основі.

Основна вимога при виконанні фіскальної функції — це повнота збору податків відповідно до термінів, визначених чинним законодавством. В окремих випадках з метою розвитку якогось напряму діяльності (наприклад, підтримка інвестування під час розвитку галузі), тимчасової підтримки виробництва окремих товарів та виробів (наприклад, інсулін) чи вітчизняного виробника продовольчих товарів держава може надати податковий кредит або встановити інші строки сплати податків. Якщо такі акції проводяться на підставі економічно обґрунтованих розрахунків, то в майбутньому це дозволяє отримати економічний ефект та збільшити надходження податків до бюджету. Якщо такі рішення приймаються на підставі корупційних інтересів (наприклад, відшкодування ПДВ), то відбувається лише скорочення надходжень до бюджету та виникають складнощі з виконанням повноважень державною владою або місцевим самоврядуванням.

2) Стимулююча чи регулююча функція. Державна влада через фінансову політику впливає на процеси відтворення, накопичення капіталу, величину платоспроможного попиту. При цьому надмірно високі податки пригнічують підприємницьку активність та призводять до стагнації виробництва, що негативно впливає на соціальні процеси у суспільстві. Крім того, високий податковий тягар призводить до того, що підприємець відмовляється виконувати податкові зобов'язання шляхом уходу в тіньовий сектор економіки. Тому державна влада має маневрувати між фіскальною та регулюючою функціями, створюючи для платників податків сприятливий податковий клімат, стимулювати інвестиційне зростання.

Ознака стимулюючої функції — надання пільг із оподаткування окремим галузям і виробникам, враховуючи їхні перспективи, діяльність, рівень прибутковості, соціальне значення та інше. Стимулююча функція створює орієнтири у розвиток чи згортання виробництва, економічної діяльності. Функція, крім пільг, пов'язана зі зміною об'єкта оподаткування, зменшенням бази оподаткування.

Сутність цієї функції проявляється у встановленні справедливості при стягуванні податків. Тобто необхідно підходити до платників податків з урахуванням умов їхньої діяльності. Це стосується як фізичних та юридичних осіб, так і регіонів загалом. При визначенні регіональної податкової політики особливої уваги вимагає структура виробництва регіону, найбільша питома вага виробництва певної продукції з точки зору розмірів сплати податків.

Наприклад, найбільші податки повинні сплачувати ті регіони, де монопольно виробляється високоприбуткова продукція (наприклад, алкоголь, тютюнові) і найменші — де виробляються товари першої необхідності, зокрема продовольчої групи. Розвиток промислового виробництва так само сприяє збільшенню загальної суми отриманих податків в цілому по регіону. Особливе значення має рівень зайнятості населення та середній дохід на душу населення.

При цьому тут можна виділити два аспекти: з одного боку, збільшення податків з доходів, з іншого — зростання обсягів реалізації товарів та сплата податків з ціни виробу. Іншими словами, під час виконання цієї функції необхідна гнучка політика у визначенні розмірів податків, які стягуються до бюджету з платників, які виробляють різну по складності виробництва, соціальної значимості та витратності вироблення продукцію.

У правильно сформованій податковій системі, яка використовує прогресивну шкалу оподаткування, реалізація механізмів стимулюючої функції відбувається автоматично. Це прояв так званої еластичності податків. У податковій системі, яка використовує пропорційні ставки оподаткування, подібних механізмів запуску інструментів регулюючої функції, не існує. Цей від податків не еластичний. Владі необхідно здійснювати такі кроки у ручному режимі (голосування депутатів) через внесення необхідних змін до чинного податкового законодавства, що водночас значно підвищує корупційні ризики прийнятих в ручному режимі рішень.

Отже, існуюча в Україні чинна податкова система не передбачає функціонування стимулюючої (регулюючої) функції.

3) Економічна чи соціальна функція податків полягає у впливі через податки на суспільне відтворення, тобто будь-які процеси економіки країни і навіть соціально-економічні процеси у суспільстві. Функція спрямована на взаємовідносини фізичної особи та влади. Одне з основних завдань функції — реалізація принципу справедливості. У правильно сформованій податковій системі в умовах виникнення економічної кризи та погіршення якості життя населення, функція автоматично вирівнює перекоси, що виникли, повністю або частково.

Стосовно економічної (соціальної) функції слід повторити сказане раніше — існуюча в Україні чинна податкова система не передбачає функціонування економічної (соціальної) функції податків.

4) Контрольна функція забезпечує нагляд та контроль за своєчасністю, повнотою сплати податків платниками. Прояв дії контрольної функції — це повноваження, які має податкова служба в Україні та можливості для їх реалізації. По суті своєї діяльності та завдань, які вона вирішує в Україні, податкова служба повністю відповідає моделі «держава-жандарм».

Функції податків взаємопов'язані між собою. Теоретично, в правильно сформованій податковій системі зростання податкових надходжень до бюджету, тобто реалізація фіскальної функції, створює матеріальну можливість для реалізації економічної ролі державної влади, тобто економічної функції податків. У той же час, досягнуте в результаті економічного регулювання прискорення розвитку та зростання доходів виробництва, дозволяє державній владі отримати більше коштів до бюджетів. Це означає, що економічна функція податків сприяє здійсненню фіскальної функції, зміцнює її, а ефективне виконання розподільчої функції створює сприятливу соціально-економічну атмосферу до виконання інших функцій податків.

На жаль, у такий спосіб система в Україні не працює. Формуючи модель економічних відносин, яка повністю відображає цілі системи «держава-жандарм» та відповідну їй податкову систему, українська влада вважала, що для України достатньо функціонування фіскальної та контрольної функції податків. Без зміни такої ситуації сподіватися на позитивний економічний розвиток та соціально-економічну стабільність у державі — мінімум наївно. Адже пропорційні ставки, які виключно, використовуються в податковій системі України, не є еластичними щодо змін економічної ситуації і, як уже зазначалося, є регресивними щодо низьких доходів. Ще однією проблемою є використання та реалізація принципів за якими формується податкова система.

Адам Сміт запропонував свій погляд суспільству більше 200 років тому. Якщо влада реалізує пропозиції та погляди на податки без урахування змін, які відбулися за 200 з лишком років — вона пропонує суспільству повернутися у 18 століття. Навряд чи такий підхід є перспективним для державного розвитку, збереження суверенітету та соціально-економічної стабільності. Хоча дуже вигідна владі для самозбагачення. І наостанок риторичне запитання: а чому жодна з так званих опозиційних сил не виступила з пропозицією змінити цю архаїчну практику й вийти з парадигми «держави-жандарма»? Не здогадуєтесь?