Що не так з податками та оподаткуванням: принципи побудови податкової системи

Було це чи ні кожен вирішує для себе. Якось на одному з інтерв’ю журналіст запитав Лі Кван Ю про існування якихось таємних розробок, які стали рушійною силою «сінгапурського економічного дива». «Так, вони існують» — відповів Лі Кван Ю — «Ми взяли кілька підручників з економіки і зробили так, як там написано».

Що не так з податками та оподаткуванням: принципи побудови податкової системи

Влада вкотре заговорила про податкову реформу. Це свідчення того, що економічна ситуація набагато гірша, ніж влада намагається переконати громадськість. Паралельно із цим частина громадянського суспільства заговорила про податкову реформу. Невже збігаються їхні інтереси?

Головна проблема всіх реформаторів у сфері податкових відносин полягає в тому, що ніхто з них, коли говорять або пишуть про податкову реформу, не готові відповісти на запитання: «Навіщо збирати податки саме за тим варіантом, який вони пропонують? Що позитивного принесе використання їхніх новацій суспільству, громадянинові, людині? Усі їхні пропозиції базуються за замовчуванням на парадигмі, що податки потрібні лише для наповнення бюджетів усіх рівнів, а потім влада сама розбереться, що з ними робити.

У податковій теорії, як невід'ємної частини економічної теорії, давно розроблено та обґрунтовано основні базисні ідеї та положення формування різних моделей податкових систем. Вони звуться принципи оподаткування. Податкове законодавство України у статті 4 Податкового кодексу визначає 11 принципів, на яких ґрунтується податкова система України.

Суть змісту податків, як інструменту регулювання економічних відносин багатогранна і багатоаспектна. Вони мають комплексний характер і неоднозначну природу. З цієї причини слід зазначити, що кожній сфері податкових відносин відповідає своя система принципів. Умовно можна виділити: економічні засади оподаткування, юридичні засади (принципи податкового права) та організаційні засади податкової системи.

Економічними принципами оподаткування є положення, що стосуються доцільності та оцінки податків як економічного явища. Вперше вони були сформульовані у 1776 році А. Смітом у роботі «Дослідження про природу та причини багатства народів». Було виділено 5 принципів, які пізніше отримали назву «Декларація прав платника»:

  1. Принцип господарської незалежності і свободи платника податків, заснований на праві приватної власності, на думку Сміта, всі інші принципи займають підпорядковане даному принципу положення.
  2. Принцип справедливості полягає в рівному обов'язку громадян платити податки пропорційно своїм доходам, якими вони користуються під заступництвом та захистом держави.
  3. Принцип визначеності — сума, спосіб, час платежу мають бути заздалегідь відомі платнику податків.
  4. Принцип зручності — податок повинен стягуватися в такий час і таким способом, який представляє найбільші зручності для платника.
  5. Принцип економії — витрати на стягнення податку мають бути меншими, ніж самі податкові надходження.

Ці принципи зберегли свою актуальність у наш час. Але, суспільство протягом 200 з лишком років розвивалося і вдосконалювалося, відповідно, система принципів зазнала певних змін і коригування. В даний час на особливу увагу заслуговують такі 4 принципи оподаткування: принцип пропорційності; принцип максимального обліку інтересів та можливостей платників податків; принцип економічності (ефективності); принцип справедливості.

1. Принцип пропорційності або принцип економічної збалансованості інтересів платника податків та державного бюджету. Він полягає у формуванні правильного та обґрунтованого співвідношення наповнюваності бюджетів усіх рівнів та несприятливих для платника податків наслідків оподаткування. Найбільш наочно цей принцип ілюструється кривою Лаффера. У нас реформатори люблять згадувати про Лаффера. Провівши свої дослідження Артур Лаффер та його група встановили, що одне із завдань законодавця (ВРУ) — на основі економічно обґрунтованих пропозицій встановити такий режим оподаткування, який не придушував би економічну активність платника податків та водночас забезпечував необхідний рівень податкових надходжень до бюджету. З урахуванням економічно обґрунтованого обсягу видатків.

Було зроблено висновок, оподаткування як економічна категорія має межі, обумовлені у відповідність до принципу пропорційності. Була розрахована оптимальна точка межі 37,7% як обсяг податкового тиску на суб'єкт господарювання, при якому обсяг сплачуваних податків у загальній сумі перерахунку не перевищуватиме розрахункової точки виходячи із співвідношення: сплачувана сукупність податків до обсягу отриманого валового доходу від реалізації продукції (валовий операційний дохід) крім сум незмінних і змінних витрат.

З огляду на те, що дослідження проводилися на підставі даних по території США, розрахункова точка відображала рівень податкових можливостей платників в умовах функціонування високорозвиненої економіки. Подальші дослідження внесли коригування у показник «граничної точки» для держав, що економічно ще розвиваються. Для таких економік показник знижено до рівня 10−20%. Україна відноситься до держав з економікою, що розвивається. Держава, економічний потенціал якої був дуже сильно ослаблений економічними рішеннями державної влади та діями російських окупантів.

2. Принцип максимального обліку інтересів та можливостей платників податків. Цей принцип одне із найважливіших економічних положень. Відповідно до цього принципу оподаткування має характеризуватись визначеністю та зручністю для платника податків, не для влади! Кількість податку, що сплачується, час і метод платежу повинні бути визначені, відомі платнику та незалежні від бажань влади. В першу чергу це про податкові аванси.

«Якщо у хлібороба вимагатимуть податі тоді, коли його хліб ще не проданий, то він повинен або віддати свій хліб за безцінь, або позичати гроші та платити відсотки». Іншим проявом цього принципу є обов'язковість своєчасної інформації для платника податків про всі зміни податкового законодавства, а також простота обчислення та сплати податку. Принцип передбачає можливість вибору платником податків того чи іншого способу поведінки із запропонованих податковим законодавством. Наприклад, якщо влада бажає отримувати податки із частотою помісячно чи поквартально, то це зручність для влади, а не для платника податку.

3. Принцип економічності або принцип ефективності — сума зборів за кожним окремим податком має перевищувати витрати на його збирання та обслуговування.

4. Принцип справедливості — кожен громадянин держави зобов'язаний брати участь у фінансуванні державних витрат відповідно до своїх доходів та своїх можливостей. Це принцип за своєю багатогранністю і неоднозначністю заслуговує на окреме дослідження і, можливо, на окрему розмову. Фахівці вважають, що у питанні пріоритетності принципів оподаткування цей принцип здійснив своєрідний рух по спіралі: від справедливості за А. Смітом, достатністю за А. Вагнером і знову до принципів справедливості у податкових системах промислово розвинених країн наприкінці ХХ століття.

Ідея податкової справедливості у низці держав отримала законодавче, а найчастіше і конституційне закріплення. Конституція Ліхтенштейну передбачає, що держава встановлює справедливе оподаткування, звільняючи від оподаткування мінімум для існування та обкладаючи підвищеними ставками більші доходи та майно. Фінансові реформи Р. Рейгана у 1982 році почалися з «Закону про справедливе оподаткування та фіскальну відповідальність».

Проблема справедливості насамперед є проблемою етичного характеру. Відсутність етичних обмежень у представників української влади лише посилює існуючу проблему.

При формуванні податку людина прагне до «справедливості», але «людська справедливість» відносна і залежить від соціально-політичних, соціально-економічних та інших факторів. Тому висвітлення питання справедливості слід вести із двох позицій: економічної та юридичної.

З точки зору економічної позиції принцип справедливості означає, що державні податки та витрати мають впливати на розподіл доходів, покладаючи ношу на одних людей та надаючи привілеї іншим. Тобто реалізація принципу справедливості має вирівнювати певною мірою споживчі можливості кожної людини. В економічній літературі виділяють два аспекти принципу справедливості: горизонтальний та вертикальний.

Горизонтальна справедливість передбачає, що платники, які перебувають у рівному економічному становищі, мають бути й у рівній податкової позиції, тобто кожен має сплачувати податок рівної величини (принцип платоспроможності). В основі лежить ідея про те, що сума податків, що стягуються, повинна визначатися в залежності від величини доходів платника. Проте є проблема визначення рівності (так званий «парадокс рівності»): річ у тому, що рівність не завжди можна виявити шляхом співвідношення. Наприклад, два робітники, однакові обов'язки, однаковий рівень компетентності, однаковий обсяг виконуваної роботи однакової якості, однакова зарплата. Справедливо, що вони мають сплачувати однакову суму податків. Але, в одного 1 дитина в іншого 5, чи перебувають ці працівники у однаковій податковій позиції? Реалізація принципу справедливості свідчить, що треба враховувати як самих працівників, так й споживчі інтереси неповнолітніх членів їхніх родин. А отже, ці працівники з метою вирівнювання споживчих можливостей членів їхньої родини повинні виплачувати різні суми податків.

Таким чином, через реалізацію принципу справедливості податок ставатиме одним із інструментів стимулювання народжуваності та вирішення демографічних проблем.

Вертикальна справедливість означає, що особи, які отримують більше від держави тих чи інших благ, повинні більше сплачувати у вигляді податків (принцип вигод). Справедливість такого підходу визначається тим, на виробництво яких суспільно значущих благ і в якому розмірі державною владою витрачаються ресурси, отримані через сплату податків платниками.

А ось ще один податковий парадокс: літні люди мають нижчі доходи (розмір пенсій набагато нижчий від зарплат) порівняно з молодими, але частіше звертаються до послуг державної системи охорони здоров'я (так званої безкоштовної). За принципом платоспроможності літні люди повинні сплачувати нижчий розмір податків, а за принципом вигод повинні сплачувати більше податків, оскільки отримують більше вигод за рахунок бюджетного фінансування лікарень і поліклінік.

Принцип справедливості дає підстави стверджувати, що прогресивне оподаткування справедливіше ніж пропорційне, оскільки зменшує (вирівнює) нерівність після сплати податків що до наявних доходів (споживчі можливості).

З юридичної точки зору принцип справедливості виходить з того, наскільки обґрунтовано законодавець регулює порядок вилучення власності у платників, а так само яким чином співвідносяться між собою державна влада, що збирає податки, та особи, які зобов'язані сплачувати податки. Аналіз податкового законодавства України та наша дійсність показує, що у пріоритетному становищі сьогодні перебуває державна влада, насамперед, в особі його податкових органів. А в становищі пригноблених та «систематично общипуваних» перебувають платники податків. Насамперед фізичні особи-споживачі.

Наприклад, за невиконання чи несвоєчасне виконання податкових зобов'язань платник несе сувору відповідальність (адміністративна, кримінальна, фінансові санкції найчастіше без урахування його вини). А за надмірне стягнення податків чи необґрунтоване накладення штрафних санкцій податкові органи не несуть жодної відповідальності. Право податкової служби тлумачити податкове законодавство ставить платника у нерівні умови проти податкової адміністрації. Тим більше, ніякої відповідальності не несуть законодавці (депутати), які своїми податковими рішеннями погіршують якість життя основної маси населення.

Принципи, які влада поклала в основу податкового законодавства України у статті 4 податкового кодексу, забезпечують залежне становище платника податків, узаконюють благополуччя багатих та подальше збіднення бідних. Адже принцип соціальної справедливості на думку влади — це встановлення однакової ставки податку для отримувача мінімальної заробітної плати та отримувача максимальної заробітної плати в умовах, коли різниця становить сотні разів. До речі, прописані законодавцем принципи не виконуються під час реалізації податкової політики. Навіть більше, ці принципи протирічать по суті тім, що сформовані міжнародною науковою економічною думкою.

Як висновок, якщо справді проголосити одним із базових принципів побудови української податкової системи ідею справедливості, то український законодавець має визнати і неухильно виконувати низку таких положень:

По-перше, бюджетна та податкова політика держави має будуватися на засадах перерозподілу податкових платежів між платниками з різними можливостями. Це означає, що сама думка про однаковість (пропорційність) у оподаткуванні деформована й згубна. Вибір напрямів реформування системи оподаткування має проводитися з урахуванням існування серед платників податків різних груп, які різняться між собою здатністю нести податковий тягар. Справедлива податкова система не може не враховувати, що великі промислові та малі підприємства — це платники з різними можливостями та їх не можна зрівнювати навіть за строками та порядком сплати авансових податкових платежів. Необхідно враховувати податкові можливості новостворюваних підприємств та багаторічно функціонуючих суб'єктів господарювання.

По-друге, задля досягнення справедливості податкова система має бути диференційована у частині різновидів тих чи інших податків. У будь-якій податковій системі мають бути податки, орієнтовані на фінансування конкретних суспільно-значимих благ та чітко визначених державних потреб, платниками яких виступають особи, які більше за інших отримують блага відповідних послуг державної влади. З огляду на інші аспекти досягнення справедливості.

По-третє, основною ознакою справедливої податкової системи є наявність пільг. Пільги, що є певними перевагами при обчисленні та сплаті податкових платежів є необхідними елементами будь-якої податкової системи. Це один із способів державного регулювання економіки. Справедливі пільги окремим громадянам чи їх об'єднанням виправляють моральні вади формальної рівності між громадянами. «Зло» криється не в податкових пільгах як таких, а в їхній «нерозбірливості» та не прорахованості, що виникає внаслідок кон'юнктурного, популістського, корупційного, а не зваженого науково обґрунтованого підходу.

По-четверте, методологічною основою принципу справедливості виступає прогресивне (глобальне) та шедулярне оподаткування. Згідно з класичним визначенням, податкова система є прогресивною, якщо після сплати податків нерівність в економічному становищі платників скорочується. Фактично це досягається за допомогою складної прогресії: розмір ставки податку зростає разом з об'єктом оподаткування, але підвищена ставка застосовується не до всього об'єкта, а лише до суми, що перевищує граничний рівень. Таким чином, при прогресивному оподаткуванні більш заможний платник платить як податки більшу частку своїх доходів, ніж менш заможний платник.

У шедулярному оподаткуванні — оподатковувані доходи поділяються залежно від джерела надходження на групи — шедули. До кожної шедули застосовуються свої правила та ставки оподаткування. Шедулярний підхід дозволяє кожен вид доходу обкладати диференційовано, тому він більше відповідає вимогам принципу справедливості та застосовується у багатьох державах світу.

По-п'яте, з юридичної точки зору, податкові органи та платники податків повинні мати рівні права та рівні можливості при захисті своїх інтересів. Крім того, зміцненню принципу справедливості сприятиме притягнення платників податків до фінансової відповідальності залежно від ступеня їхньої провини у скоєнні податкового правопорушення. В даний час особи, які злісно ховаються від сплати податків, і платники, які порушили податкове законодавство внаслідок помилки або з необережності, практично несуть однакову відповідальність.

Українське суспільство має усвідомити: що податкові відносини — це складно, а у складних питаннях немає простих рішень. Прості рішення — це обман платників податків. Економічної незалежності людини неможливо досягти без реалізації принципу справедливості при побудові нової податкової системи України.