Гуманітарна допомога як джерело конфлікту між волонтерами та правоохоронцями
З початку війни за даними ООН 17,7 млн українців потребують допомоги. У країнах Європи стали біженцями 7,2 млн співгромадян. Потреба у гуманітарній допомозі становить 4,3 млрд доларів. Це найбільша світова гуманітарна криза з часів Другої світової війни.
За оцінкою Мінекономіки темпи падіння ВВП уповільняться до 33,2% у річному вимірі внаслідок розмороження експорту зерна, а також дії таких факторів як масштаби отримання західної допомоги, повернення українців із-за кордону та зростання продуктивності праці.
Наразі, економіка переструктурувалася таким чином, що гуманітарна допомога та логістика стали одними із головних стовпів формування ВВП.
Так, з початку року в Україну заїхали 351,2 тис. автомобілів, з яких 236,8 тисяч були розмитнені безкоштовно з 9 квітня до 1 липня. Переважна більшість цього транспорту коштувала від 3 до 5 тисяч доларів. Багато із них потрапили на фронт для забезпечення потреб ЗСУ. На сьогоднішній день, середня ціна на автомобіль на ринку становить близько 6,5 тисяч доларів. Таким чином, сукупна вартість завезених авто становить близько 2,3 млрд. доларів.
Мережева активність створила надзвичайний феномен переміщення через кордон величезних ресурсів на допомогу країні. За даними ООН з початку війни понад 560 гуманітарних організацій охопили майже 12,8 мільйонів людей.
Неформально сотні, тисячі, десятки і сотні тисяч людей залучені у цей процес у якості благодійників та волонтерів.
Утворилися колосальні логістичні хаби, контрольовані громадськістю. Дії волонтерів сприяють вирішенню гуманітарної кризи.
Проте, є проблеми нецільового використання допомоги, зокрема, її розкрадання і продажу внаслідок недосконалості механізмів витрачання. Особливо багато критики зазнають органи місцевої влади, оскільки складно перевірити їхню діяльність щодо розподілу матеріальних цінностей серед потерпаючих. Тому міжнародні організації воліють співпрацювати із відомими громадськими діячами, щоб уникнути ризиків збагачення нечесних представників влади.
Правоохоронна система реагує на виклики у достатньо дивній формі — шляхом відкриття сотень кримінальних проваджень проти волонтерів, застосовує провокативні «контрольні закупівлі». І це попри велику потребу розслідувати воєнні злочини та злочини проти людяності, які здійснили окупанти.
Питання полягає у тому чи, дійсно, її представники боряться проти криміналу, чи хочуть встановити контроль над розподілом гуманітарної допомоги?
Пам’ятаємо як у «лихі 90-ті» чи на початку 2000-х правоохоронці здійснювали тиск на бізнесменів, щоб отримати свою частку продукту та доходів. Проте, зараз, коли більшість бізнесів зазнали значних втрат та не годні годувати своїх засновників та працівників, увага змістилася на нові імовірні об’єкти встановлення контролю — волонтерів.
Хочеться нагадати правоохоронцям, що волонтери забезпечують спільну справу захисту Батьківщини. А їхнє переслідування та утиски — це ніщо інше як посягання на досягнення перемоги.
Тому варто сфокусуватися на реальних загрозах та ризиках, пов’язаних із зловживаннями серед представників місцевої влади при розподілі гуманітарної допомоги. Спільними зусиллями ми відродимо віру у добро як серед тих, хто його потребує, так і серед тих, хто його несе.
