Знайомтеся, це Аліна та Софійка: історія переселенців

Наші землячки.

Знайомтеся, це Аліна та Софійка: історія переселенців

«8 березня ми вийшли їсти приготувати, і у двір полетіли міни. Кинули їжу прямо на багатті, забігли додому за речами і поїхали до філармонії», — розказує Аліна. «Найстрашніше — це авіаудари. Коли розумієш, що ти безпомічний. В філармонії нас спочатку поселили на сцені. І коли авіабомба впала на ПДТУ — двері в актову залу відкрились, вітражне скло вилетіло».

На свій страх і ризик вирушили з рідного міста. Із речей лише дві ковдри. А ще м’яке кошеня. Дорога зайняла 15 виснажливих годин.

«Ми зупинилися, стукіт у вікно. Дивимось, а це наші військові. І зрозуміли, що ми вже на українській території, і все буде добре», — каже Аліна та ховає сльози.

Ми ж у хабі «ЯМаріуполь» зробимо все можливе, щоб у Аліни та Софії було менше приводів для сліз. Хіба що тільки від радості.