«Казнить нельзя помиловать…» Бути чи не бути російським письменникам у шкільній програмі?

  • 790

Та чим замінити російську літературу в українських школах?

«Казнить нельзя помиловать…» Бути чи не бути російським письменникам у шкільній програмі?

На ці питання шукали відповіді разом зі старшим науковим співробітником відділу шевченкознавства інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ Роксаною Харчук.

Нещодавно при Міністерстві освіти і науки України було створено робочу групу з оновлення змісту програм, яка рекомендувала вилучити творчість 40 російських і радянських письменників з курсу зарубіжної літератури. Міністерство має схвалити ці рекомендації. Після цього фахівці зможуть приступити до оновлення програм.

«Сьогодні в межах підступної агресії, яку здійснила РФ, будь-який наратив російського, будь-який наратив належності до чогось російського викликає внутрішнє обурення та агресію в українців. Тому що дуже багато загиблих, багато скалічених доль», — сказав Шкарлет. Він уточнив, що буде глибоко переглянуто всі твори, які до цього часу були рекомендовані.

Згодом в ефірі національного телерадіомарафону він додав, що наразі МОН не буде наполягати на вивченні творів російських письменників, що передбачені програмою курсу «Зарубіжна література».

Отже, позиція влади однозначна: роль росіян у навчальній програмі щонайменше переглянути.

Роксана Харчук констатує однозначно: російська література має бути повністю вилучена з програми, однак міняти її слід з розумом.

«Предмет зарубіжна література, який нині є гордістю нашої освіти, замінив в українській школі предмет російської літератури. Викладачі російської мови і літератури після розпаду СРСР перекваліфікувалися у зарубіжників. Тож курс зарубіжної літератури складався переважно з творів російської літератури, його доповнили окремими творами із інших зарубіжних літератур. Декомунізація і дерусифікація — це реформи, які в Україні так і не були проведені уповні протягом 30 років. Вилучення російських авторів з програми української школи — це реалізація реформи дерусифікації. Адже з програми робоча група рекомендує вилучити 40 російських письменників. На ЗНО, коли діти ще складали українську літературу, виносилося лише 37 українських письменників. Ці цифри свідчать, що в українській школі досі українська і російська літератури вивчалися майже порівну, якщо мати на увазі персоналії письменників. Зрозуміло, російська література є літературою імперською, російська мова має набагато більший потенціал і можливості. Протягом усіх років Незалежності політика ЗМІ й освіти в Україні якраз не були україноцентричними. Навпаки, перевагу в інформаційному просторі України завжди мала російська мова. Протягом 30 років Незалежності існувала ілюзія, наче мирне співіснування російської і української мов і культур в Україні можливе. Однак реальність свідчить про інше. Українська мова і культура потребують підтримки і захисту в Україні, а не російська. Взагалі українська мова є гарантією існування українців як політичної нації. Немає жодної потреба забороняти російську мову чи культуру. Від них потрібно просто дистанціюватися. В Україні має розвиватися українська культура, а в школі мають вивчатися або твори українських письменників, або зарубіжних. Усе російське має розвиватися в Росії. В Україні російському імперіалізму не місце у жодній із можливих форм: чи то у формі політики, чи у формі культури», — підкреслює науковець.

Якщо Міністерство освіти підтвердить висновки робочої групи, українські школярі більше не вивчатимуть Алєксандра Пушкіна, Антона Чехова, Міхаіла Лєрмонтова, Міхаіла Булґакова, Лева Толстого, Івана Тургенєва, Івана Буніна, Фьодора Достоєвського, Сєрґєя Єсеніна, Боріса Пастернака, Владіміра Маяковського, Анну Ахматову, Маріну Цвєтаєву. Оновлення програми відбуватиметься у кожному класі відповідно до вікових особливостей учнів. У 7 класі дітям рекомендуватимуть читати поезію Роберта Бернса, Ґете, Генріха Гейне, Адама Міцкевича. А у 9 вивчати творчість Шарлотти Бронте, Джейн Остін, Джозефа Конрада та Віктора Гюго. У 6 класі в списку для додаткового читання підлітки зможуть побачити й «Гаррі Поттера».

«Головне не допускати у програмі із зарубіжної літератури тих помилок, які бачимо нині в програмах з української літератури. По-перше, треба чітко розуміти, що програма з літератури не може бути перенасиченою творами. Варто вивчати менше творів, але якісніше, читати повні версії творів, а не фрагменти. По-друге, не варто надто захоплюватися осучасненням програми. Діти повинні ознайомлюватися у школі із культурними зразками, із канонічними творами, що належать різним історичним епохам, написані різними стилями. Діти мають відрізняти не лише поезію від прози, прозу від драми, лірику від епіки, а й розбиратися у жанрах, відрізняти, наприклад, філософський роман від пригодницької повісті. На уроках зарубіжної й української літератури учителі виховують в учнях не тільки патріотизм, а й формують в них добрий смак. Вчителі в Україні віддають перевагу окремому вивченню зарубіжної й української літератури. Це пов’язано в першу чергу зі скороченням гуманітаристики в школі. Однак в Україні існує також пілотний проект інтегрованого вивчення української і зарубіжної літератури. З модельною програмою цього курсу для 5−6 класів можна ознайомитися на сайті МОН. Загалом це цікавий досвід, але я не уявляю, як за 50 год., котрі призначено на текстуальне вивчення, можна розглянути із учнями 47 чи 48 творів, навіть якщо ідеться про вірші, якщо в класі 25−30 учнів. Уроки літератури не можуть перетворюватися в школі на профанацію», — говорить пані Роксана.

Одне відомо точно — навчальні програми будуть змінені. Тому головне зробити це так, аби наші діти не відгороджувалися від світової класики, зосередженій на силі та величі людського духу, загальнолюдських цінностях та прагненні до розвитку.

Автор: Євгенія Яковлева.

Читайте також