Живуть у шлюбі 72 роки: вінничани встановили рекорд України

На Вінниччині 100-річний Микола Макаренко та його дружина 92-річна Єлизавета Григорівна встановили рекорд України з найтривалішого шлюбу. Разом живуть 72 роки та 6 місяців. Мають сина та доньку, двох онуків і трьох правнуків. Микола Макаренко 21 травня відзначав 100-річний ювілей. Про це повідомляє I-VIN.INFO з посиланням на «Gazeta.ua».

Як розповіла донька подружжя 67-річна Тетяна, коли пану Миколі виповнилось 100 років, усі казали, що така поважна дата — нагорода від Бога. Але також довголіттям вінничанин завдячує своєму янголу-охоронцю, дружині Лізуні, як він її лагідно називає.

«Коли гості дізналися, що батьки понад 72 роки одружені, чоловік подруги зазначив, що варто позмагатися за рекорд України. Я подала заявку. Незабаром отримали схвальне рішення. Тепер докладатимемо зусиль, щоб цей рекорд подовжити й вийти на світовий», — каже донька Тетяна.

Єлизавета й Микола Макаренки народились у російському селі Спірідонова Буда. У дитинстві вона з Миколою не дружили, хоч і жили в одному селі.

«Якось він приїхав додому у відпустку. Люди говорили: „Повернувся льотчик. Але, мабуть, якийсь хворий — бігає з голим торсом навколо хати, обтирається снігом“. Коли пішла з дівчатами в клуб, познайомилася з Миколою. Він запросив на танець і того ж вечора освідчився. Я засміялася, бо не думала, що це серйозно», — розповідає Єлизавета Макаренко.

Потім Микола поїхав по службі в Німеччину. А потім мати Миколи прийшла до мати Єлизавети і сказала, що дівчина сподобалася її сину і він хоче одружитися.

«Майбутня свекруха запевнила: „Якщо вийдеш заміж за Миколу, ходитимеш у шовках, на шовках спатимеш і лише червонці рахуватимеш“. А Миколі розхвалила мене: „Якщо Ліза буде така ж, як її мати, то матимеш прекрасну дружину“. 21 грудня 1949 року ми розписалися, а 1 січня 1950-го відсвяткували весілля. Микола привіз гарний український вінок зі стрічками й кофтину з вишивкою», — каже Єлизавета Макаренко.

Микола Макаренко закінчив військову академію. Також отримав звання полковника, а у 1961 році вийшов на пенсію. Тоді ж родина переїхала до України. У Вінниці жив брат Миколи. Це місто завжди подобалось, а коли чоловік пішов у відставку, переїхали, отримали тут квартиру. У школі у Вінниці сказали, що діти військових можуть не вчити українську мову. Проте Микола не погодився: «Якщо живемо в Україні, то повинні знати українську мову».

На пенсії чоловік вступив у Вінницький технічний інститут. Також працював лаборантом, потім — завідувачем лабораторії. Коли здобув диплом, викладав нарисну геометрію і цивільну оборону. Як розповідає донька Тетяна, то її батько Микола завжди любив порядок в домі, а сам він правильний і чесний у всьому. А її мама Єлизавета зразкова господиня. Шила Тетяні вбрання, створювала красиві плетені речі. Смачно готує, полюбляє випікати й досі саджає квіти на клумбі біля під'їзду.

Як зазначає Єлизавета Макаренко, вони не мають секрету щасливого подружнього життя.

«Ми покохали одне одного на все життя. Якщо я на Колю за щось ображуся, він трохи походить, а потім каже: „Давай, помиримося. Лізуню, давай, я тебе поцілую“. І досі щодня говоримо одне одному, що кохаємо. Буває сперечаємося, хто кого більше любить. Зараз у країні важкі часи. Ми щодня оплакуємо людей, які гинуть. Але не сумніваємося, що перемога буде за Україною. Вдячні Збройним силам, які боронять нашу свободу, волонтерам, медикам і кожному, хто наближає перемогу», — каже Єлизавета.