Як перемогти на внутрішньому фронті, якщо в тилу сидять «щури»?

Непокаране зло завжди повторюється. І часто — у більших масштабах. Колаборанти та «тилові пацюки» 2014-го, відчуваючи свою безкарність, масштабно розвернули свою бурхливу діяльність у 2022 році. Нині після вражаючих успіхів ЗСУ на зовнішньому фронті, ми маємо перемогти на фронті внутрішньому, і повести нещадну боротьбу з тими, чиї діяння в той чи інший спосіб послаблюють Україну в боротьбі з її одвічним ворогом — росією.

Як здобути перемогу й на внутрішньому фронті — поговорили з традиційними учасниками програми — Віктором Шишкіним, суддею конституційного суду у відставці, та Іваном Пєтуховим, головою правління ГС «Національна Асамблея України».

Проблемним питанням було про затримання вчителів, які співпрацювали з російською окупаційною владою. Це були громадяни як України, так і росії. У 2014−2015 роках українська влада поблажливо ставилася до колаборантів. Це призвело до того, що в багатьох людей з'явилася спокуса зрадити Україну та йти на співпрацю з ворогом, каже ведучий.

Є кілька видів колаборантів: військові та цивільні. Практика цивілізованих країн показує, що на військових колаборантів, які взяли зброю та пішли проти свого народу, не розповсюджується Женевська конвенція.

Але цивільні колаборанти, пояснює Віктор Шишкін, — це досить двояка категорія. Це і лікарі, і працівники комунальних послуг, і вчителі також. З одного боку, лікарі, наприклад, дали присягу Гіппократу та повинні лікувати всіх. З іншого боку, вони мають право відмовитися, якщо пацієнт вчинив якийсь злочин, зокрема й воєнний.

Щодо вчителів ситуація трохи інша: «Якщо вони отримують заробітну плату від української держави, а потім пішли ще додатково на платню, яку їм дає окупант за те, що вони проводять політику окупаційної влади по відношенню до нашого населення, вони колаборанти». Але залишається питання — чи буде вважатися колаборантом той вчитель, який не отримує зарплатні від своєї влади та працює на окупаційну, щоб вижити.

Також екссуддя пояснив, що є вчителі технічних наук, а є гуманітарних. І ті, хто навчає літератури чи мови, можуть впливати та вкладати у вивчення окупаційну політику. Можна викладати історію України, але можна викладати її з точки зору росії та з точки зору України, каже Шишкін.

Іван Пєтухов також прокоментував це питання. Він розуміє його двоякість, але попри це все одно вважає, що «вчителів-колаборантів мають дискваліфікувати», як мінімум. Така людина не може бути вчителем.

Чоловік нагадав про твір Симона Петлюри «Гірше ніж москальські воші можуть бути тільки українські гниди». Але досі ніхто не звертав уваги на цю роботу, хоча їй уже десятки років.

«Свої гниди занапастили країну. Саме вони формують наше інформаційне поле, наше законодавче поле, наші думки. Жодний би вчитель, жодна б директорка так не вчиняли, так не робили, якщо б вони не відчували, що в них є захист, захист на рівні влади», — розказав про внутрішнього ворога Пєтухов.

За його словами, саме тому потрібен зворотній зв'язок, комунікація з владою, особливо під час війни: «Якщо дійсно у владі ті люди, які боліють за свою країну, якщо вони бачать, чують, вони використовують зворотній зв'язок, щоб настільки налаштувати всю систему для того, щоб система могла вижити в таких умовах».

Суспільство — це живий організм. І якщо влада не хоче зворотнього зв'язку, вона розглядає суспільство як «мертвяка», зазначив Володимир Тетерук. Тому українці мають чинити спротив, підсумував ведучий програми.