Наскільки доречно протиставляти Петлюру та Скоропадського — відповідь дослідника
Протиставляти головного отамана війська УНР Симона Петлюру та гетьмана Павла Скоропадського цілком можливо.
Про це під час ефіру заявив дослідник історії України Сергій Коваленко.
«Їх доречно між собою протиставляти. В будь-якій державі на політичній верхівці існує правляча частина та опозиція. Це абсолютно природний стан держави. Якщо такого немає, то це вже називається тоталітаризм чи авторитаризм. Як Петлюра, так і Скоропадський дбали про Україну. Однак у кожного з них були свої уявлення, яким шляхом це потрібно робити та на які верства при цьому треба спиратися. Петлюра за своїм походженням, світоглядом та попередньої діяльності був переконаним демократом. Він вважав, що нову державу не можна побудувати не спираючись на широкі верстви народу. Скоропадський дотримувався іншого погляду, зокрема, що державу можна побудувати спираючись на кращих людей. Однак в цих концепціях були хиби», — каже Сергій Коваленко.
Зокрема, за його словами, у Петлюри вона полягала в тому, що широкі верстви, на які він планував спиратися, були тотально не освіченими, в більшості бідними та одурманені царською пропагандою.
«Тож звідки було брати кадри для розбудови держави? Хиба концепції Скоропадського була в тому, що ці верстви „кращих людей“ були далекі від національної ідеї. В основному ці люди були нащадками колись козацької старшини та землевласники, які не могли піднятися вище власних інтересів на рівень загальнонаціональних. Якщо говорити про кадри, які він думав та черпав з цих верств населення, серед них значно більше було досвідчених адміністраторів, людей з політичним досвідом та членів Держдуми. Цих людей треба було агітувати за незалежну українську державу. Ідея незалежної держави саме у середовищі незадоволених системою людей у 1917 році знаходила позитивний відгук. Схожі настрої були у серпні 1991 року», — каже дослідник.
На його думку, настрої людей постійно змінюються. Адже громадяни спочатку щиро починають вірити у щось, а потім це не виправдовує їх надій і люди починають вірити у щось протилежне.
«Потім розчаровуються і в цьому, а далі вже згадують, що раніше було краще і починають зачаровуватися колишнім, але вже видозміненим. Це називається політичним досвідом суспільства», — каже дослідник.
Він нагадав, що 20 листопада 1917 року було проголошено УНР.
«Ми, на жаль, забули цю дату. Однак вона є відродженням української державності після падіння Війська Запорізького. В історичному сенсі, це більш значуща дата, ніж проголошення незалежності 22 січня 1918 року. Адже 20 листопада 1917 року на політичній карті світу з’явилася держава з назвою Україна — Українська народна республіка (УНР)», — резюмує історик.
