Україна — країна (не) обмеженних можливостей і (не) проблем

Вибори. Народ цінує і розуміє значущість виборності зміни влади? Чи вибір між «своїми» олігархами і патріотами офшорів продовжується?

Оксана Котомкіна: В Україні давно знищено поняття ідеології, що є підґрунтям для партій. Тож партії в своїй більшості — це проекти, що фінансуються клептократами, яких у нас помилково називають олігархами. Вони почали захоплювати владу за допомогою створення проектів, котрі пафосно назвали політичними партіями. І якщо раніше деякі з них таки стали партіями і люди в них вірили, а деякі таки стали партіями і мають і свої відділення і навіть працюють на місцях, то поява проекту «Слуга народу» обнулила все сприйняття і вивернула на гора всю гниль клептократичної системи, яка в черговий раз вирішила себе узаконити на місцевих виборах. Але суспільство цього разу вибори проігнорувало. Природньо, що люди, які ознайомилися з кандидатами, яких політичні проекти від олігархів засунули до списків, були такими, за яких люди в своїй більшості вирішили не голосувати. Але олігархи давно організували сітки підкупу електорату і його підгодовування. І ось ці сітки, враховуючи, що в законодавстві (знову ж таки, в інтересах клептократів) немає мінімальної явки (а якщо немає явки, то вибори не відбулися), а також можливості проголосувати проти недостойних або усунути їх, і проводять легалізацію будь-якого, за кого людям в сітці сплачено.

На тлі того ж, що відбувається, запускають і чергові маніпуляції. Перша: «самі вибрали мерзотників», друга діаметрально протилежна: «не прийшли на вибори — отже, винні, що у виборчу владу потрапили мерзотники». Слід наголосити, що обидві маніпуляції — з розряду спроби нав’язування чужої волі і реалізації чужих бажань, аби людина, відчувши провину, почала вважати подібні трактування своїми думками. Тим більше, що на тлі нав’язуваного невігластва, знищення освіти, маніпуляції покликані створити принцип соціального доказу, коли засноване на стадному інстинкті твердження має стати догмою (ну, як кримінальні авторитети і злочинці перетворилися на олігархів і меценатів). Ось і нав’язують суспільству сприйняття, що в наслідуванні поведінки більшості (а точніше, те, що видають за більшість) люди повинні розділяти таку ж точку зору. Тож, треба говорити відверто, що виборів — немає. Є призначення потрібних людей, яких необхідно легалізувати через вибори. Але у нас не прийнято розвивати у людей критичне мислення. Все повинно йти за розробленими маніпуляціями. А люди не схотіли у своїй більшості голосувати за клан: мама-тато у ВР, дитинка у міськраді.

Манана Абашидзе: Головна проблема, що ми ніяк не можемо розлучитися з кланово-олігархічною системою.

Як тут не згадати Кучму, який створив всі передумови для провалів і криз, які неймовірно вкоренилися. Люди регулярно обирають менеджерів для п’яти олігархів, які володіють своєю частиною країни. Перемагають ті, хто найвдаліше переконає, що він найменше зло! От і відбувається битва наших з вами мрій з владою, народ не створює дійсного запиту на реальність, не хоче замислитись, обираючи депутата: «а в чому ця людина фахова?», «чи дійсно вона знає проблеми країни, міста, області?» Гарні обличчя на бордах з примітивними, вульгарними прожектами — це все, що можуть запропонувати майбутні слуги народу (зараз не про політичну партію СН).

А ще є популізм! Я б навіть сказала — радикальний популізм. Це найпростіший шлях до серця виборця і влади. Хто спроможний його використовувати на повну, той і виграє. Популізм у нас різного кольору в залежності від ситуації, регіону, вподобань: був і синім, і з сердечком, і «жити по новому», і з’явився колір надії — зелений.

Взагалі ця тенденція — перманентна, ми живемо від виборів до виборів, обираємо, а через рік вже мріємо про наступні… І постійно ті ж самі дві проблеми: влада для народу і народ для влади!

Людям потрібно займатися самоосвітою для того, щоб, навчитися критично мислити. Але поки що на це розраховувати марно! Яскраві картинки перемагають. І як розірвати це ганебне коло, питання № 1.

Виходить, що люди водночас є частиною держави і в той же час перебувають поза нею?

На жаль. У 98% випадках середня і вища ланка політичних партій, чиновників — це шахраї, яких цікавить виключно власна кар’єра, а головне — збагачення. Інші питання їх не цікавлять. Згадають перед виборами.

Тоталітаризм (а це широке поняття) прагне не до деспотичного панування над людьми, а до встановлення такої системи, в якій думаючі, самостійні, креатині, чесні люди абсолютно не потрібні.

Повний (політичний) локдаун! Наслідки для бізнесу і країни в цілому?

Оксана Котомкіна: Нормальна людина завжди повинна розуміти поняття: причини та наслідки. Якщо нині щось відбувається, то ця причина є наслідком якихось дій. Так от, коли з’ясовується, що з країни за три роки «поважні люди» вивели 22 мільярди доларів, але на цьому тлі сама країна є боржником і майже банкрутом, та при цьому влада вбиває малий і середній бізнес (як колись знищували куркулів у 32−33 роках), то будь-який локдаун — це нокаут для економіки. Заступник голови Нацбанку Дмитро Сологуб заявив, що за місяць карантину «вихідного дня» (у листопаді) Україна втратила близько 0,2% ВВП ($ 300 млн), при продовженні карантинних обмежень втрати зростуть до 0,4%.За його словами, повний локдаун посилить падіння ВВП у цьому році до 5−6%. Раніше НБУ очікував скорочення на 4−5%. А тепер будь-хто, навіть не математик, може прикинути, скільки країна втратила від першого непродуманого локдауну і скільки може втратити. І якщо Юнісеф вже говорить про збільшення смертності дітей у світі через введені різними країнами обмеження, то що можна говорити про Україну та її незахищене населення? Тільки у нас не будуть рахувати тих, хто покінчив з собою, бо втратив роботу, або тих, хто не може прогодувати родину. У нас будуть рахувати хворих на ковід, сором’язливо замовчуючи, що ця цифра значно нижча за причини смертей від інших наслідків та захворювань.

Манана Абашидзе: Самоізоляція та виживання стали словами року!

Перед цим вірусом людство виявилося беззахисним.

Спочатку з’явилося відчуття, що ми перед лицем тотальної небезпеки, і станеться те, про що говорив Стівен Хокинг. Він говорив, що людство, звичайно, та ще компанія, і що привести його до позитивного стану може тільки спільна небезпека. Але він натякав на якихось позаземних гостей, які до нас прибудуть з інших галактик, і тоді небезпека буде така велика, що ми нарешті об’єднаємося в єдину родину і будемо цій небезпеці протистояти всі разом, забувши про недружні або складні відносини між країнами, групами людей, окремими людьми і так далі.

І ось ця небезпека — вже є. Хіба ми бачимо об’єднання в середині країни? Нічого подібного.

COVID висвітлив багато цікавого, і не тільки в тому, як різні соціальні системи з ним борються.

Вірус виявився неоплатоніком — це значить, що він має стратегію і тактику, а за Платоном в країні повинні будуватися відносини «держава-людина, єднання-допомога».

У підсумку —протести, повний провал політики Зеленського, його міністрів, як і попередників, до речі, бо реформ ніяких не було конкретно в царині охорони здоров’я.

Штаб протидії ковіду, який очолив Зеленський, жодного разу так і не зібрався для вирішення стратегій на майбутнє, плану дій…

А малий і середній бізнес, як я сказала вище, це історія про виживання, навіть не так — самовиживання!

І про остаточне знищення середнього класу, на який спираються всі демократичні країни, бо саме він, середній клас, є рушієм економіки.

Спростую міфи про те що ФОПи — не платять податки. А за 2019 рік сплачено до бюджету та соціальних фондів (ЄСВ) біля 54 мільярдів гривень.

Антідержавницькі дії завжди починаються зі спотвореної словами реальності.

Я би поставила інше питання — що нас чекає після локдауну зеленої влади?!

А поки все виглядає так: «згорів сарай — гори і хата».

Зеленський, яким ви його бачите, яким він буде до кінця своєї каденції? Чи буде зміна очільника КМ?

Оксана Котомкіна: Я його — не бачу. Колись, у вересні 2013 року, коли мене переконували, що янукович прийшов назавжди, я зробила припущення, що він не досидить у кріслі президента до травня 2014 року. А те, що я спостерігаю сьогодні, то у мене таке враження, що влада поставила за мету у будь-який спосіб змусити людей таки повстати, бо логіки у деяких діях влади — немає, оскільки вона постійно затягує зашморг на шиях людей. І таке відчуття, що зеленою владою поставлено за ціль збурити суспільство, замутити кровопролиття і прокричати: «Путін, введи війська».

Манана Абашидзе: Владимир Санич — людина, яка всерйоз сприйняла зіграну ним роль як політичну матрицю. Він і зараз грає, його звернення до народу, ВР — це гра емоціями на емоції, їх не можна назвати твердими стратегічними планами авторитетного лідера!

Зеленський виявився не готовим до викликів часу. За цей час відбулося дуже багато зовні не пов’язаних між собою подій, які говорять про те, що населення вчинило трагічну помилку у виборі арбітра нації.

Не знаю, чи є у нас час, щоб Зеленський прийшов до тями. Поки все виглядає жалюгідно.

Я не політолог, мені складно аналізувати, чи буде зміна КМ.

Логічно лишень одне: не все, що відбувається одночасно, пов’язане одне з одним.

Ми живемо в перенасиченому інформаційному просторі, як в перенасиченому сольовому розчині — ми (народ) занадто багато знаємо.

Ми мислимо драматургічно. Нам важливо, щоб була зав’язка, кульмінація і розв’язка. Але реальні політичні процеси так себе не поводять. Вони розвиваються поступово і довго. Не треба плутати кореляцію з каузацією, «після» — це не означає «через щось».

Люди влади, за якими ми спостерігаємо, живуть за власним календарем.

Чому протягом 7 років після Рев. Гідності суспільство не зуміло виховати якісно нових лідерів?

Оксана Котомкіна: Лідери були і є, але, по-перше, у них немає коштів на організацію якихось заходів (саме через це цю нішу і прагне зайняти Порошенко, у якого гроші таки є), а по-друге, тих, хто справді міг би стати лідером ще при Порошенкові або вбивали, або ховали за грати.

Манана Абашидзе: Абсолютно погоджуюсь з Оксаною! Ми всі повинні розуміти, що ніхто не може добитися змін, крім нас. Ми повинні дивитися на процес у цілому, ми не повинні шукати ідеальну партію і політиків, ми повинні бути ідеалістами щодо наших цінностей — демократії, верховенства закону і захисту прав людини.

Політична еліта не формується через механізм ТБ, рекламних роликів, передвиборчою агітацією, бо це є популізм чистої води, в якому криється велика небезпека.

Пам’ятаєте, роки 3 тому на ICTV запустили телепроект «Нові лідери»? Люди обговорювали цю «Санта Барбару» на кожному кроці, в комусь бачили майбутніх прем’єрів, міністрів… Це було шоу заради шоу.

Молодих людей просто використовували, хоча вони могли стати дійсно новою політичною елітою…

Наразі немає таких героїв реформаторів, є борці за себе і привілеї свого кола.

Порошенко — Гетьман?! Опозиціонер?! Реформатор?! Що він зробив найгіршого?

У нього великі плани на майбутнє, судячи з його риторики .

Оксана Котомкіна: Порошенко гіпотетично міг стати гетьманом. Хоча, знаючи його політичний шлях, знаючи, що він вийшов з партії Медведчука, який гарно працював з Росією, що підтримував Харківські домовленості, я особисто не вірила у його щирість, але дуже хотілось помилятись. Сьогодні, як видко, не помилялась. Що найгіршого зробив? Витягнув Медведчука, дав багато повноважень Авакову, обіцяв — одне, впроваджував — інше. Адже всі ж у курсі, що саме президентський законопроект від Порошенка змусив людей вийти 31 серпня 2015 року. Оскільки законопроект «про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади з позначкою «доопрацьований» передбачав особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей визначати окремим законом, що загалом означало особливий статус Донбасу, що, в свою чергу, означало виконання забаганок Кремля. А чи може справжній гетьман грати на два фронти? От новий президент Молдови одразу і чітко все розставила на свої місця. А при Порошенкові головний ворог Донбасу Ахметов, який свій протест проти Путіна проявив гудінням, — лише закріпився, отримав можливість залізти в кишеню до кожного українця, а на українців переклали його борги, як і борги окупованих територій.

Манана Абашидзе: Так, міг би, напевно. Думаю, що він не полишає надію знов стати «гетьманом»!

Якщо дати йому оцінку, як вчорашньому президенту: по перше, то його влаштовувала парламентська система олігархів. Він опанував український олігархат. З кимось у нього дружба, з кимось він в долі, з Ахметовим наприклад. Ті, з ким не домовився, почимчикували за кордон. А це значить, що він «осідлав» олігархічну систему!

Придушив малий і середній бізнес, що відповідно відобразилось на економіці країни. Цинічний прагматизм, якій сповідає ПО, витісняв людей жити і працювати за кордон, закривати бізнес.

Ще в 2018 році, за соцданими групи «Рейтинг», 75% опитуваних громадян країни вважали, що справи йдуть у неправильному напрямку, 70% були впевнені, що потрібні радикальні перетворення. Додайте сюди величезну втому від постійної брехні.

Судова система перетворилась на монстра, якого годують платники податків, але цей монстр живе своїм життям і слово правосуддя йому не знайоме.

Огидніше те, що він зруйнував ідеї Майдану, як суспільний запит на зміни. Не назвав в 2014 році війну — ВІЙНОЮ! У той же рік перед суспільством не було поставлено жорсткого вибору, як ставитись до РФ.

Ну і як можна назвати цю людину — Гетьманом, опозиціонером, реформатором?!

Інформаційна політика в державі і зокрема на сході за 6 років була провальною?

Оксана Котомкіна: Вся інформаційна політика в країні сьогодні направлена на одне: створити щось, отримати на нього багато грошей і — ні за що не відповідати. У нас немає інформаційної політики. Як і реформ. У нас — імітація. І навіть не карго культ. У нас — симулякр, бо карго культ — це ж коли люди копіюють і вірять, що копія дасть результат, а симулякр — копія того, чого насправді не існує. У нас не ставиться на меті проводити інформаційну політику. Навіть ті проекти, що борються проти пропаганди Росії, як «Інформнапалм» — це лише завдячуючи патріотичності і бажанню людей, але не влади.

Манана Абашидзе: Тотальна інформаційна НЕ гігієна 24/7! За дуже рідким виключенням.

Прикро те, що імунна система суспільства давно відмовила і не реагує вже навіть на чорнушну пропаганду в ЗМІ. Чим більш нахабна брехня, чим більш безсоромна пропаганда ненависті ллється у вуха населенню, тим схвальніше сприймаються ці зловісні клоунади.

А вся проблема в тому, що в силу нашого історичного синдрому вірус розпізнається як свій, рідний. Це як якщо б імунні захисні сили так боялися чуми, що радісно пропускали б холеру.

5−6 «ТБ ворожих голосів» для країни, яка шість років веде війну проти «русского міра» — занадто. Це «тяжка артилерія», яка працює на ворога, з закликом «У нас свобода слова» !

А це один з елементів гібридної війни. А методика інформаційної війни — обробка свідомості.

Фальшиві новини, демагогія, боти привели до того, що від понять «свободи слова», «демократії», як і від старих уявлень про «лівої» і «правої» політиці, не залишилося ані сліду. Вільно чи мимоволі ми кожен день стаємо носіями і поширювачами пропаганди.

І зарадити цій чорнушній пропаганді ніхто не може.

Заборона росЗМІ, соцмереж ніколи не дадуть жодного ефекту без системної роботи над якістю, незаангажованістю на вітчизняних інформаційних ресурсах.

Як можете охарактеризувати сьогоднішній історичний момент?

Манана Абашидзе: Важко зрозуміти ту історичну точку, в якій ми зараз знаходимося.

Взагалі, жахлива недорефлексія з приводу власної історії, далекої і близької, здається мені мало не ключовим показником в нашому аналізі крові.

У ментальному сенсі, ми знаходимося в напівнепритомності.

І вважаємо за краще, переважно, з цього не виходити.

Виходити буде боляче, але зробити це все одно доведеться. І це потрібно робити чим скоріше.

Оксана Котомкіна: Велика кількість людей, котрі вірили у зміни з часів «Революції на граніті», котрі брали участь у проекті «Україна без Кучми», а тоді у двох революціях, нині в роздумах. Багато хто емігрував, бо вік людський короткий, а виходить, що більшість свого свідомого життя і молодості вони вели боротьбу, мали якісь надії, сподівання і бажали жити у зміненій країні. Але сьогодні їм за сорок, вже і діти дорослі і вони не хочуть жити у країні, де вони приречені на злидні та постійне порушення прав людини. Це люди розчарованого покоління, котрі вірили, що можуть впливати на зміни, але які так нічого і не змогли досягти. А те, що відбувається останні роки, так взагалі схоже на цинічне знищення країни, заради зачищення території. І ось це — страшно, бо всі мріяли про квітучу, розвинену країну, вірили навіть, що, як Ізраїль, можуть жити і розвиватись і під час війни. Але представники клептократичних кланів зробили все, аби розумні почали з країни виїжджати, а інші — були приреченими. Але життя — дивна штука. Історія інколи може змінюватись дуже круто, і, все ж, я вірю, що Бог Україну любить, і щось десь зміниться у світових розкладах (наприклад, заарештують гроші українських клептократів), що може вплинути і на нас і призведе все ж до змін і надії на краще.

Все буде добре в новому році !?

Манана Абашидзе: Людина втрачає рівновагу, коли не бачиш ціль і мету. Українцям доведеться вирішувати проблеми, актуальні як для країни, так і всього світу. І навчитись відповідати на виклики, на які інші країни вже відповіли років 150 тому.

Оксана Котомкіна: Велика кількість людей в Україні, згадуючи минуле, дедалі частіше пригадують анекдот: «Пам'ятаєш, я тобі говорив, що минулого року у мене була чорна смуга? Так от, сьогодні я розумію, що вона була білою». З іншого боку, у країні вже виросли ті, хто пережив і другий Майдан, і ці діти — щирі українці, котрі хочуть жити у демократичній Україні, а Росію вважають справжнім ворогом. І я хочу вірити, що ми разом таки зможемо посунути клептократів, котрі нині займаються лише розкраданням України, і почати будувати дійсно справжню демократію.

Кетеван Чабідзе

Ірина Сатарова