Тотальне стеження, чи підвищення рівня безпеки?
Останніми роками Україну поглинула не тільки тотальна корупція, а й спроба впровадження різноманітних проектів щодо створення систем відеоконтролю на кшталт проектів «Безпекове місто».
Навіть Президент у 2016 році звернувся з проханням до прем’єр-міністра України встановити у всіх обласних центрах, а за необхідності — в містах і районних центрах, в місцях найбільш масового скупчення людей і на територіях, наближених до них, приладів і засобів зовнішнього контролю (відеоспостереження) з довготривалим збереженням записів.
-
-
У Рівному і Херсоні, Татарбунарах і Львові, Жмеринці та Києві, а також в інших містах та містечках держави місцева влада почала створювати проекти та відшуковувати кошти на встановлення камер відеоспостереження.
Сьогодні у Львові Центр безпеки міста опрацьовує 180 камер відеоспостереження. Встановлено відеонагляд біля Консульства Республіки Польща, площі Святого Юра. Встановлено перші камери з аналітикою визначення номерних знаків на заїзді в місто.
Майже5 тисяч камер відеоспостереження,
Окремі фрагменти системи «Безпечна столиця» уже розгорнуті в головних управліннях Національної поліції і Служби безпеки України, до інших надано доступ. «Маємо 320 мільйонів гривень на найближчі п’ять років реалізації», — каже керівник апарату КМДА Володимир Бондаренко.
-
На систему відеоспостереження Київська облрада виділила торік майже 8 млн. Проте, 180 камер досі «не працюють на всю потужність, бо поліція не може визначитися хто буде платити за інтернет.».
У Мережі можна знайти сотні повідомлень про встановлення на теренах України камер та систем відеоспостереження. Майже усі вони пишуть про безпеку, але практична жодна з них не говорить про приватність.
А як це працює у світі?
Практично у всіх великих містах Росії, ЄС і США вулиці утикані камерами спостереження, встановленими на будинках, стовпах, світлофорах і інших об’єктах. Перш за все, вони потрібні для фіксації дорожніх заторів і порушень ПДР, тощо. Але, кожна країна на рівні закону визначає відповідні правила.
Безконтрольне встановлення відеокамер є примхою тоталітарних країн, бо права людини там на останньому місті.
Згідно з європейськими стандартами відеоспостереження може здійснюватися, проте воно повинно відповідати наступним вимогам:
- слід систематично позначати зони, в яких ведеться спостереження;
- слід утворити незалежний орган на національному рівні для незалежного контролю щодо встановлення спостереження, а також зберігання та використання інформації про особу.
-
Вважається, що в Британії найбільша концентрація камер відеоспостереження у світі. Скільки їх — точно ніхто не знає, за різними оцінками — від 1,85 до 4,2 мільйона. У кожному разі, ніхто так пильно не стежить за громадянами, як Британія.
Але ці пристрої не сполучені між собою, отриману інформацію ніхто не збирає в єдину картину. Записи з камер спостереження підпадають під дію закону «Про захист даних». Це означає, що ви маєте право знайомитися з уривками, на яких фігуруєте особисто або фігурує інформація про вас, наприклад номерні знаки.
У 2013 році поліція Сіетла (США) встановила в місті камери зовнішнього спостереження і мережу, здатну відстежувати бездротові пристрої по всьому центру.
П’ять років тому Міністерство внутрішньої безпеки США витратило $ 3,6 млн на встановлення цього обладнання, під приводом забезпечення безпеки портів і можливості екстреного реагування в разі надзвичайних ситуацій. Американський союз громадянських свобод (ACLU) виступив з негайною критикою такого рішення, заявивши, що це порушує право громадян на приватне життя під приводом турботи про їхню безпеку.
Постійне спостереження дає поліції можливість відстежити щоденний маршрут будь-якої людини і, за бажання, зібрати на нього компромат за кілька годин. І не тільки поліції, але і зловмисникам, які можуть зламати цю систему і, наприклад, зловити конкурента по бізнесу на подружній зраді, щоб потім шантажувати. Як доказ можна пред’явити запис, як він входить в готель в обідню перерву. І підкріпити ці кадри даними стеження за бездротовими пристроями.
На щастя, ідея тотального стеження так і не втілилася в життя. Систему спочатку просто відключили, а тепер її демонтують.
З бюджету міста було виділено $ 150 000, щоб підрядник Prime Electric і робочі муніципальних служб демонтували з вулиць Сіетла десятки камер спостереження і 158 «точок бездротового доступу», пише The Seattle Times.
Такі принципи демократичних країн.
28 листопада 2017 року Друга Палата Європейського суду з прав людини визначила, що відеоспостереження за працівниками на робочому місці є значним втручанням в їхнє приватне життя, відповідно може бути виправдане лише за умови відповідності закону, наявності легітимної цілі та бути необхідним в демократичному суспільстві. Зазначені висновки були зроблені Судом внаслідок розгляду справи «Антовіч та Мірковіч проти Чорногорії» (Antović and Mirković v. Montenegro).
Експерти констатують, що в Україні сьогодні питання функціонування відеокамер в публічних місцях, і не тільки, залишається неврегульованим. Йдеться перш за все про бажання можновладців, правоохоронців та мерів міст встановити якомога більше відеокамер, зв’язавши їх в єдину систему за допомогою централізованого пункту управління (такий собі тотальний контроль).
Але, правове регулювання зйомки та відеоконтролю без згоди на це особи залишається належно неврегульованим і непрозорим. Варто зазначити, що на сьогодні відсутнє належне нормативне регулювання щодо доступу до цих відеокамер, порядку та строків зберігання, видалення відеозаписів, правил попередження про відеоспостереження, відповідності європейським стандартам. Очевидно, що таке правове регулювання повинно бути передбачене на рівні закону, оскільки воно безпосередньо зачіпає права та свободи особи.
При цьому остається без відповіді головне питання, чи залишаємося ми правовою державою, як її визначає Конституція України, коли можна без прийняття відповідного законодавства порушувати права на приватність?
