Жінки — агенти та агенти — вбивці, або історія про те, як таємні служби використовували красоту і привабливість жінок для досягнення своїх цілей.

Вступ

Оскільки разів судьби відомих політичних лідерів різних епох залежали від жінок — агентів та як несподівано змінювались ситуації, якщо жорстока куля чи отрута або гострий ніж досягали своєї мети.

Мата Харі та Едіт Кавелль із розвідки британського Адміралтейства, Аліса Дюбуа із британського військового міністерства, Марія Соррель із німецької служби полковника Ніколаі, Маріта Лорес, агент ЦРУ, яка не побажала вбити свого шанувальника Фіделя Кастро, Ідойя Лопец Рьяно, яка приймала участь у 23 замовних вбивствах в Іспанії… Список прізвищ можна продовжувати, але дивовижно, що якась доля зберігає когось від фанатичок, а інших під них підставляє, які змогли б зробити для свого народу багато корисного.

А коли взнаєш, що у бойових групах Іранської революційної армії та у спецгрупах ізраїльської розвідки «Моссад», жінку — вбивцю вводять до складу чоловічої команди, при підготовці операції щодо арабів, щоб вона використала вибухівку чи просто вибухнула разом з нею, починаємо розуміти, що людство поступово сходить з розуму.

Треба сказати, що XX століття утворило цілу галерею образів жінок, покритих таємницею, які володіли блискучими театральними даними або відрізнялися скаженим фанатизмом. Лукаві, безстрашні, винахідливі красуні у ролі таємних агентів, працювали у спеціальних службах Британії і Германії, США і Франції. Але усі врони у військовий час чи цивільний, виконували завдання, змінюючи сценарій, що залежав від обставин. Одні успішно виконували справу без пролиття крові своїх противників, інші безпощадно вбивали ворогів. Але і ті і інші, в досягненні мети, не зупинялись ні перед якоюсь перешкодою, присвятив себе таємній службі.

Трохи історії

Ветхий Завіт розповідає щодо благочестивої вдови Юдіфи, яка врятувала місто від нашестя ассирійців. Образ красуні, що вийшла із осадженого міста в своїх кращих нарядах до полководця ворогів Олоферна та пообіцяла йому не тільки своє тіло, але і допомогу у заволодінні містом, вселивши натхнення у кращих художників людства, що вихваляють подвиг жінки — жертовниці. Втім, привчені до поклоніння слабкості і красоти, які мають здібності зраджувати та убивати, одержуючи перемогу над силою, ми не скільки не хвилюємось, дивимося на прекрасну іудейку, що попирає голою ногою голову противника, яку відрубала йому у вісні його же мечем. По суті, перед нами один з найперших прикладів блискучого портрету жінки — агента або жінки — вбивці. Можна, конечно, міркувати щодо героїчного поступку красуні — вдови, але правильніше буде сказати про жінку у масці, якій прийшлось винаходити засоби для виконання відповідального завдання таємної служби старовинного міста.

(далі буде…)

Ч.1. Чари сексуальної розвідниці

Мата Харі (Маргарита Гертруда Зелле) — одна з самих відомих жінок століття, що прославилася екзотичними танцями, які вона виконувала практично без одежі, куртизанка і шпигунка, що побувала у постелі багатьох високопоставлених осіб (у тому числі і з світовим ім’ям), яка поставила на карту життя усе — кар’єру, благополуччя, життя — ради розвідки…

Опустимо деякі малоцікаві сторінки її біографії, а почнемо ось з чого.

Маргарита знайшла собі забаву: вона захопилась танцями, які виконували танцюристки у азіатських храмах. З часом, вона відправилась до Парижу, як кажуть, попитати щастя. У цьому красивому місті і почалась її кар’єра танцюристки. (На той час люди приходили подивитись натовпом, бо вона була першою, яка насмілилась показатись перед публікою майже голою).

Для сценічного образу, вона придумала собі псевдонім «Мата Харі», що в перекладі з малайського значив «око дня» та ще деякі фрагменти біографії, щоб звернути на себе увагу.

Головна мета — визвати до себе зацікавленість — була досягнута. До того ж зовнішність танцюристки підходила до придуманої нею легенди. За описом, Мата Харі була високого зросту, смуглява, з вразливими рисами — ніжний овал обличчя, бархатисті очі, крупний ніс і повні почутливі губи…

Мата Харі прославилася на усю Європу. І не тільки своїми виступами, але і своїми багато чисельними полюбовниками. Вона розділяла ліжко з міністрами, депутатами парламенту та членами королівських прізвищ.

У неї були як постійні клієнти, так і тимчасові. Вона не гребувала брати гроші за інтимні послуги, але ціна була дуже високою. Можливо це і притягувало сильних чоловіків. Переспати з нею коштувало 7000 доларів. На той час — неймовірні гроші (до речі, автомобіль тоді купували за 50 доларів). Не замислюючись, танцюристка розоряла своїх обранців, але охотницею за грошима її назвати було не можна, бо вона інколи займалась сексом зі солдатами безкоштовно.

Як би там не було, невтомима танцюристка увійшла до історії спеціальних служб трьох держав: Франції, Німеччини і Великобританії.

Мата Харі завербував німецький військово — морський аташе, а за сумісництвом, резидент німецької розвідки за Піренеями, Вільгельм Канаріс.

Різноманітні зв’язки танцюристки, знайомства з сильними світу цього, робили її цінним агентом. У німецькому досьє вона числилась як «H — 21».

У одного зі своїх впливових обранців вона взнала дату виходу у море британського флагману «Хемпшир», на борту якого, знаходились військовий міністр, фельдмаршал лорд Кітченер та інші. Крейсер був торпедований і потоплений німецьким підводним човном. Мата Харі викрила французький агентурний ланцюг у Німеччині, більшість розвідників було страчено. Втім, вона надала згоду працювати і з французькою розвідкою, які їй запропонували 1 млн. франків. Тому, на кого вона працювала справді — невідомо, можливо на усіх потроху, без політичних мотивів, просто продавала інформацію. Але ходіння по лезу не могло продовжуватись довго.

Невдовзі, танцюристка — шпигунка оказалась під ковпаком англійської розвідки «Інтеллідженс Сервіс». Вона про це відчула і повідомила Канарісу, на що він надав їй вказівку проникнути у Друге бюро.

З цим завданням Мата Харі справилась блискуче: їй вдалося зав’язати потрібні знайомства і виконати перше прохання французьких розвідників — зустрітися у Брюсселі з німецькими агентами, що співпрацювали також і з французами. Однак, через деякий час, після її візиту у Брюссель, агенти — двійники були розстріляні німецькою контррозвідкою. Втім, німці підставили під удар свою шпигунку. На цей час, англійські контррозвідники змогли розшифрувати телеграму Канаріса, яка була відправлена до Берліну і виявити агента, що значився під кодом «H — 21». Мата Харі була затримана і заарештована у лютому 1917 року.

Її розстріляли в жовтні 1917 року на військовому полігоні біля міста Венсенн. Очі їй не зав’язували, таке було її прохання. Після розстрілу тіло Мата Харі, за яким ніхто не приїхав, було відправлено до медичного учбового закладу на анатомування.

(далі буде…)

Ч.2 Фрейлін Доктор — дуже загадкова авантюристка

Із жінок — агентів Німеччини у часи I і II Світової війни, самої загадкової і не менш результативної, ніж Мата Харі, була відома в окремих колах, як фрейлін Доктор, авантюристка, яка особисто звернулась до верховного головнокомандуючого армії з проханням використати її у якості агента. Елізабет Шрагмюллер (дехто називав її Аннемарі Лессер) походила з старовинної сім’ї, отримала блискуче виховання і навчання на філософському факультеті Фрейбургського університету.

Прагнення щодо роботи на спеціальні служби у неї були настільки великими, що вона особисто розшукала і зв’язалась з розвідувальним бюро генерального штабу «Нахріхтендінст» і познайомилась з полковником Вальтером Ніколаі. З початку її запропонували роль цензора, в обов’язки якого входило відбір свідчень військового значення при обробці кореспонденції на чотирьох язиках. Цю роботу Елізабет оцінив генерал фон Безелеру і направив її у особливий розвідувальний корпус, де вона пройшла вивчення шпигунству і контр шпигунству. Її успіхи були вражаючими, і її відразу відправили с завданням до Англії, Франції і Америки. І кожного разу крихка блондинка демонструвала керівництву, що вона народилась агентом.

Керівник таємного центру Маттезіус теж оцінив гнучкий розум та виверткість молодої німки і став її безпосереднім керівником.

Першим великим успіхом Елізабет була операція щодо добування планів італійських укріплень на кордоні з Австрією. Потім вона проїхала усю Північно — Східну Францію, обслідуючи Вогези, де проходили масштабні навчання французьких військ.

Початок Першої світової війни фрейлін Доктор зустріла у Парижу, де допомагала німецькому агенту — месьє Піссару, який організував з декількох продажних французів ланцюжок німецької таємної служби.

Після захоплення німецькими військами Бельгії, Елізабет була залучена Маттезіусом до підготовки агентів у спеціальній школі у місті Антверпен, де розташовувався кращий німецький розвідувальний центр. Вона наладила індивідуальні заняття з усіма агентами, яких не випусками з кімнат — одиночок. Агенти цього центру ніколи не бачили один одного і не могли розкрити партнера за ремеслом у випадку провалу. Втім, вони були гарно ознайомлені щодо слабких місць противника — випускників аналогічних шкіл Британії і Франції.

Властиво, зі школи фрейлін Доктор, почався розцвіт німецьких таємних служб. Фанатизм і напруження авантюристки призвели до того, що її організм постійно вимагав допінгу і вона пристрастилася до наркотиків, втім, із таємної служби не пішла.

Є свідчення, що після війни, безпощадна і щаслива фрейлін Доктор тихо померла у госпіталі у Швейцарії, але, її учні, стали справжніми асами розвідки і принесли багато неприємностей таємним службам європейських країн.

(далі буде…)

Ч.3 Красуні і диктатори

У замахах на двох значних політичних діячів XX століття — Сталіна і Гітлера — також використовувались жінки — агенти.

Дуже активною була підготовка до замаху на Гітлера за наказом Сталіна. Її здійснював Відділ з особливих завдань, яким керував Павло Судоплатов. Варіанти розглядалися різні. Втім, самим складним, але непогано підготовленим, був варіант з використанням дуже законспірованого агента, так званої стратегічної розвідки, у Берліні — акторки кіно Ольги Чехової. Від неї були у захваті близькі соратники фюрера, та і він сам дуже симпатизував руській емігранці, досить відомої у світі європейського кіно. В грудні 1941 року до Німеччини був направлений спеціально підготовлений агент НКВС Ігорь Міклашевський. Планувалось, що після облаштування на місці, він отримає вихід на Чехову і та познайомить його з колом наближених до Адольфа Гітлера.

Як свідчать архівні матеріали, замах на Гітлера відмінив особисто Сталін. Згідно документів, Сталін боявся укладення сепаратного миру за спиною СРСР, а Гітлер на такий мир ніколи б не пішов. Так думав Сталін і помилявся.

(далі буде…)

Ч.4. Безпощадна фанатичка Ульріке

Хрещеною матір’ю німецького терору у 1970 роках, була коментатор ліворадикального журналу «Конкрет» Ульріке Майнхоф. Її бойові друзі, що мали особисті плани боротьби з капіталізмом, відмітили утворення таємної сили — «Фракції червоної армії» (РАФ) — здійсненням величезних пожарів у двох супермаркетах у Франкфурті — на — Майні 3 квітня 1968 року.

Учасники «Фракції червоної армії», за своєю природою, ненавиділи існуючу на Заході громадянську систему. Вони розраховували підштовхнути до розвалу юридичні і парламентські кола, а за ними і усе німецьке суспільство.

Був розроблений перелік пріоритетів щодо терористичних акцій. Боротися з цим явищем було складно. Учасників «фракції» захоплювали дуже рідко, тому впровадити агента у середину «червоної армії» було складно, а коли і вдавалося захопити, ті, хто залишався на свободі, застосовували усі можливі заходи щодо визволення «червоноармійців» та не зупинялись перед здійсненням нових акцій.

Кістяк таємної організації складали 20 чоловік, які здійснювали загальне керівництво і планування усіх операцій. Втім, енергійна і жорстка Ульріке Майнхоф, брала на себе самі голосні і кроваві акції, перетворившись у демона руху, безкомпромісного і фанатичного карателя. Серед намічених нею жертв були відомі німецькі бізнесмени, банкіри. Серед політичних лідерів ФРН до страти були намічені Гельмут Коль, міністри економіки, представник МВС та інші.

Захоплена поліцією після однієї з жорстоких акцій Ульріке, покінчила життя самогубством у тюрмі, але, з інших джерел свідчить, що її просто ліквідували.

Були серед «червоноармійців» і інші жінки: терористки Гудрун Енсслін, Крістіне Ендрігкайт, Ігге Фітт, які активно приймали участь у акціях. Вже після гибелі Ульріке, на роль лідера була висунута Енсслін — дочка священика, яка вступила до РАФ у 1968 році. За даними психіатрів, які її свого часу обслідували, жінка — бойовик несла у собі сплав ненависті і насилля, була безпощадною навіть до рідних. Вона, свого часу, пройшла вивчення у Іорданії, у тренувальному таборі палестинських партизан і бажала прийняти участь у самих ризикованих операціях РАФ, зовсім не турбуючись щодо рівня їх підготовленості і особистої безпеки.

(далі буде…)

Ч.5. Демон насилля зі Сходу

Інше терористичне угрупування, тільки на Сході, також очолила жінка — вбивця, яка тримала у своїх руках таємниці багато чисельних операцій. Звали її Юкіко Екта. Вона теж була дуже енергійною і безжалісною. За нею постійно охотились правоохоронні органи Японії, особливо після здійснення вибухів у Токіо у 1974 — 1975 роках, коли жертвами терактів виявилися багато мирних громадян.

Все ж таки Юкіко вдалося затримати співробітникам японської контррозвідки, але її вплив в організації був настільки величезним, що терористи — смертники організували у 1977 році захоплення пасажирського літака компанії «Джал» у Дацці, виставив єдину вимогу — звільнення Юкіко і її найближчих соратників із тюрми. Влада і правоохоронці, щоб запобігти невинним жертвам, звільнили Юкіко і її співучасників, і доправили їх до Європи, де вона перебувала деякий час. З часом, розвідувальні органи Японії виявили її присутність у Румунії. У Бухарест Юкіко повернулась після вояжів «Японської червоної армії"(ЯКА) — терористичної організації, що проводила свої акції по усьому світу.

Все ж таки, японським силам правопорядку вдалося затримати Юкіко у літаку, який відвозив її на чергову операцію. З цього часу доля Юкіко невідома. Втім, на діяльності усієї організації крапка не була поставлена — естафету підхопила не менш фанатична і жорстка Фусако Сігенобу. Її батько, що був капітаном японської таємної поліції, одного разу знайшов дочку побитою поліцейськими дубинками після відомої демонстрації у Токіо 8 жовтня 1967 року.

Він не проявив жалю до дочки, але дав напуття: «Фусако, якщо ти дійсно хочеш займатися революційною діяльністю, то усе треба робити по іншому». Вона не тільки гарно запам’ятала напуття батька, а і стала слідкувати його рекомендаціям.

Під час самостійного життя, вона разом зі своїми соратниками — терористами, проходили вивчення і тренування у горах та у печерах. Вона організувала теракт у аеропорті Тель — Авіва. Ця крихка красива жіночка планувала підривати і грабувати банки, захоплювати заложників. Більшість акцій «ЯКА», це її планування, бо вона була мозковим центром угруповання. Вона особисто закуповувала сучасне обладнання, зброю, потайки перевозила усе на свої бази, з дотримання вимог конспірації проводила зустрічі зі своїми агентами і розвідниками. Вона єдина дозволяла собі після проведених акцій, зустрічатися з журналістами і через них висувати свої вимоги. На одній з таких зустрічей з журналістами, вона озвучила вже відомий лозунг бойовиків: «Ми повинні стерти з обличчя землі багатіїв…».

30 січня 1974 року у Сінгапурі членами «ЯКА» було підірвано нафтосховище компанії «Істерн петролеум», захоплено 5 заручників. Але поліції вдалося окружити нападників і заблокувати можливі шляхи відходу. Втім, Фусако спланувала і операцію прикриття — наліт іншої групи на японське посольство у Кувейті, де захопленими виявилися 29 чоловік, у тому числі і посол. Японська влада змушена була капітулювати перед ощадливою жінкою — ватажком, надав терористам літак і гарантії безпеки.

Влада Японії домовилась з спеціальним відділом політичної поліції США, який зміг відслідкувати усе, що відбувалося на базах бойовиків за допомогою супутників — шпигунів. Але інтелектуали організації, на чолі з Фусако, керували з Парижу, де знаходився тимчасовий штаб.

Бойовики змінили тактику, розлетілись у різні країни: Північну Корею, Сирію, Ліван, Румунію і навіть Німеччину. Збирались у групи тільки щодо виконання завдання. Подальша доля Фусако і її однодумців невідома.

(далі буде…)

Ч.6 Жінки — спеціальні агенти

До числа агентів, що застосовувались до шантажу, стеження, отримання економічної та дипломатичної інформації, а інколи, для ліквідації «непотребу» — неугодних, спеціальні служби використовували спеціальних агентів — жінок, що займались дуже таємною роботою.

Архівні дані свідчать, що після об’єднання двох Німеччин, стало відомо, що у «штазі» (колишня спеціальна служба НДР), працювала така собі Моніка або агент Петра Майєр. «Штазі» взяло на замітку молоду і ефективну блондинку у місті Карл — Маркс — Штадт у жовтні 1973 року, зробив у її особистій справі відмітку «ЧЗП» — «часто змінює партнерів». У ті часи заставити людину виконувати завдання, а особливо у НДР, було багато засобів: починаючи з обвинувачення в антигромадській поведінці і закінчуючи так званими зв’язками з іноземними службами.

Моніка Люстінг була затримана поліцією і привезена на конспіративну квартиру міністерства державної безпеки, де її довго залякували, але в результаті їй заявили, що якщо вона погодиться співпрацювати з МГБ, їй дозволять любу безкарність в умовах соціалістичного суспільства. Так вона стала «дівчиною за покликом» у департаменті Мільке, що нараховував декілька тисяч інформаторів.

До Моніки цілеспрямовано приводили бізнесменів із Заходу і вона повинна була випитувати у них інформацію щодо їх фірм, бізнесу, сімей, професійних таємниць, банківських рахунків, партнерів з різних країн. Особливими клієнтами рахувалися ті, що були із західнонімецьких професійних союзів, дипломати із Франції, Великобританії, Японії та інші. Її квартира була притулком для кур’єрів французької таємної служби, які і не підозрювали щодо особливої місії приємної господарки.

Вона працювала під час Лейпцігської ярмарки, зустрічалась з арабами у берлінських готелях, постійно їздила з Карл — Маркс — Штадту до Дрездена, Геру чи Веймара та у Прагу. Інколи, за одне виконане завдання (розпізнання потрібного чоловіка, якого обробляли інші представниці «штазі»), Моніка отримувала до 5000 західних марок.

Її також примушували приймати участь у вечерницях високопоставлених військових, чиновників міністерств, діячів мистецтв, щоб потім виявляти серед них невдоволених, небезпечних, потенційних ворогів соціалістичного устрою. На конспіративній квартирі, що розміщувалась на перехресті вулиць Лімбахер і Лейпціг — штрассе, особистий керівник Моніки капітан Асмус збирав і аналізував ці повідомлення, щоб визначити долю тих, хто потрапив на гачок спеціальної служби. В електронній пам’яті системи «Звір» усьому знаходилось місце, а задоволена могутнім заступництвом Моніка, продовжувала вишукувати, опитувати і прирікати на ганьбу і смерть нещасних, що не встояли перед її чарами.

(далі буде…)