Гроші шкодять чоловіку, а чоловік нівечить гроші

Продовжуючи тему фальшивомонетників, яка нашим читачам дуже сподобалась, я хотів би почати з відомого старовинного українського прислів’я «Гроші шкодять чоловіку, а чоловік нівечить гроші», яка була дуже давно складена та стосувалась саме фальшивомонетників. Це прислів’я мені процитував мій співрозмовник — експерт у галузі банківської безпеки НБУ, фахівець з викриття підроблення грошей, Анатолій Олександрович.

Ч.1

На початку розмови, я запитав у свого гостя, як зародився цей промисел? У відповідь А.О. заявив наступне:

«…нажаль, це ремесло процвітає до наших часів і не збирається вмирати. А інколи трапляється, що злочини вже давно пощезали, а закони залишилися. Ну, наприклад, у США у штаті Теннесі, до цього часу кримінальним злочином рахується те, якщо при затриманні чоловіка, у нього будуть знайдені плоскогубці. Він дійсно застарілий, але свого часу, зіграв велику роль у боротьбі з серйозним злочином. Як відомо, Теннесі у XIX столітті був штатом, де розводили худобу. Як не важко здогадатись, великий розмах набув злочин, пов’язаний з викраденням худоби. Вкравши стадо корів, чи биків, чи коней, їх швиденько розпродували або «перебивали» клеймо на шкурі, ставлячи своє, після чого колишньому володарю, було важко доказати, що це його приватна власність.

Далеко не усі табуни були під приглядом ковбоїв, дуже часто пасовища обносили загородкою з проволоки, так що технологія була проста: викрадачі перекушували провід, виганяли стадо і зникали з добичею. Тодішньому шерифу, якщо попадався клієнт з плоскогубцями, необхідно було його затримати і вияснити: хто він, є у нього алібі на ті випадки, коли була вкрадена худоба і таке інше. Як відомо, крадіжки скотини зникли, а закон відмінити забули… Ну то таке. Повернемося до підробок грошей… Ще у XVIII столітті, з невеликим відставанням від Європи, державні мужі, до яких на той час відносилась і Україна, занепокоїлись виробництвом паперових грошей. Дійсно, грошей не вистачало і зрозуміло, що їх можна було поповнити за допомогою друкарського станку. У грудні 1768 року, Катерина випустила Маніфест щодо заснування Асигнаційних банків (нові паперові гроші мали назву «асигнації»). Асигнації випускались номіналом 25, 50, 75 і 100 рублів. І що цікаво: 75 — рубльова асигнація у точності повторювала 25 — рубльову, різниця була тільки у словах «двадцять» і «сімдесят» та цифрах «25» і «75». І вже у 1771 році з’явились перші підробки щодо творчої переділки 25 рубльових у 75 рубльові асигнації. Для цього, витравляли надписи «двадцять» і цифру «2», і замінювали на «сімдесят» і «7». Але були і найбільш масштабні підробки.

-

-

-

Так, до далеких родичів О. С. Пушкіна, звернувся підданий Франції Луі Бротарь, який запропонував не возитися з виправленням надписів і чисел, а замовити «асигнаційні штемпелі» (тобто кліше), і робити підроблені гроші. Родичі Пушкіна завербували до своєї компанії віце — директора Мануфактур — колегії з дуже цікавим прізвищем — Сукін. Оскільки Сукін був у рангу заступника міністра і мав доступ до грошей, він їм і знадобився для того, щоб підмінювати підроблені гроші на пачки з справжніми грошима.

У голландському місті Амстердам, Бротань швидко знайшов необхідного гравера, який виготовив кліше і типографські шрифти. Родич Пушкіна приїхав в Амстердам, надав команду зробити йому у бричці тайник, сховав їх і відправився додому. Як свідчать архівні матеріали, прізвище Сукін у повній мірі відповідало його моральному вигляду (а владі сказав, що виконує громадський борг!). Про цю ситуацію доповіли Катерині і вона особисто стала керувати цією операцією. Бричку родича Пушкіна розібрали до «гвинтика» і знайшли тайник. Родича Пушкіна відправили у в’язницю. Невдовзі там з’явився і Сукін, (наївно надіятися відсидітись у стороні), але родич його моментально здав, взнавши, хто його здав. Катерина надала вказівку спіймати і француза Бротара, що і було дуже оперативно зроблено: розвідники, що працювали в Амстердамі під прикриттям, спіймали його прямо на вулиці і переправили до імператриці. Усіх дуже жорстко наказали, але закінчилося усе тим, що Катерина надала вказівку вилучити із обігу 75 — рубльові асигнації.

В архівних матеріалах справ таємної Експедиції, що була попередником нашої контррозвідки за майже три століття тому, є цікаві матеріали щодо ув’язнення у Нейшловсмьку фортецію на п’ять років іноземців Аннібала і Марка Зановича, першого за увіз в супереч існуючому законодавству, таємно із — за кордону фальшивих асигнацій, а другого — за неповідомлення про це.

Як з’ясувалося, фальшиві російські асигнації номіналом 100 рублів, з метою наживи, у жовтні 1782 року були надруковані у Брюсселі, а потім доставлені у Могилевську губернію, для розповсюдження генерал — майором Зоричем та братами Зановичами. Їх виявили, затримали і покарали.

За виготовлення фальшивих асигнацій, вони були позбавлені військових чинів та дворянських достоїнств, а потім, публічно їх заклеймили «крадій і сочінітель фальшивих асигнацій…»

Шановний А.О., хотілося би почути більш детально щодо «асигнацій», кажуть вони були забезпечені золотом чи сріблом?

«…це не зовсім так. Втім, від паперових грошей не вийшло отримати сподіваної вигоди, і перш за усе тому, що у країні офіційно існували дві грошові системи: „срібло“ і „асигнації“. Точніше кажучи, срібний рубль, який дорівнював 100 срібним копійкам (забезпечений запасами казенного срібла), і рубль асигнаціями, що дорівнював 100 мідним копійкам (не забезпечений нічим, окрім імператорських маніфестів). Зрозуміло, що асигнації падали у цині, а у 1812 році, перед вторгненням Наполеона, вони дорівнювали 35 копійкам сріблом за 1 асигнацію. Після перемоги над Наполеоном, курс 1 рубля сріблом, складав 3 рублі асигнаціями. І це ще не усе. Курс асигнацій по відношенню до срібла, не просто постійно коливався, таких курсів, як з’ясувалося, було декілька. Вексельний — за яким, асигнації приймали державні інституції. Простонародний — для різноманітних оборудок поміж собою приватних осіб в середині держави. Причому „простонародний“ курс на відміну від „вексельного“, був у різних містах різним. В Одесі, наприклад, за 1 рубль сріблом, давали 3,50 асигнаціями, а у Харкові — вже 4,20. Це давало великі можливості для різних афер — купив в Одесі на 1000 сріблом асигнацій і продав їх у Харкові. Ось і 700 рублів чистого прибутку…».

Шановний А.О., на початку нашої розмови, Ви сказали, що ще у XVIII віці, в силу різних обставин, народились нові, невідомі до цього мотиви і методи підробки грошей. Це не особиста нажива, а державні потреби. Наведіть, будь ласка, приклади і поясніть, що ви мали на увазі?

«…безумовно, я дійсно хочу розповісти про дуже цікавий час, коли у ролі фальшивомонетника, виступали не окремі антигромадські елементи, а саме Російська імперія. Так от, у першій половині XVIII століття, розраховувались, як правило, золотими монетами, які чеканили у багатьох країнах.

Але, якось так історично склалося, що «загальноєвропейським платіжним засобом», тобто теперішнім євро, стали рахувати голландський дукат, вага якого складала усього 3,5 грами. У Росії, до якої ми того часу належали, як і у інших країн, була велика кількість розходів: закордонні платежі, постачання армії, «субсидії» черговому промосковському кандидату на польський трон і таке інше. І усі вимагали, у першу чергу, платити у «твердій валюті», тобто у голландських дукатах. Так от, у 1738 році (автор ідеї не відомий, світла його голові пам’ять), у Російській імперії стали чеканити голландський дукат, який за вагою, пробою та якістю, точнісінько відповідав оригіналу, так що, підробку розпізнати було практично неможливо.

Цими підробленими золотими дукатами і розраховувались з закордоном, втім, міняли час від часу рік випуску на більш сучасний. Не з метою виправдання імперії, хотів би замітити, що ця діяльність на слизькому поприщі, що йшло у розріз з міжнародним правом, зовсім не було чимось унікальним. У Європі голландські дукати не чеканив хіба що самий ледащий, або ті, хто не мав достатньої кількості золота. Згідно архівних даних, оскільки грошове виробництво потребувало особливо строгої звітності, і така звісно велась, дукат, можливо ради пристойності, іменувався як «відома монета».

-

Як з’ясувалося, «відому монету», тобто золотий дукат, чеканили у Росії аж до 1868 року, майже 130 років. Продовжувати далі було, можливо і не пристойно, європейські держави припиняли цей слизький промисел, та і голландці набридали своїми нотами, постійно письмово нагадувати про порушення міжнародного права.

З тієї ж старовинної доброї традиції, за часів чергової російсько — турецької війни 1809 — 1811 років, у Росії чеканили золоті турецькі піастри, знов таки, що неможливо було відрізнити від справжніх ні за вагою, ні за пробою, ні за якістю.

(далі буде…)