Щодо прикладів національної ідеї. (Продовження) Примирення. Іспанія. Частина 4.

У Каталонії відбувся референдум, але ж розвиток подій привів до незрозумілого результату: призупинення суверенізації — настроєна на незалежність каталонська влада не може сказати головне: чому більшість народу за відділення ?!

Частина 4. Щодо отримання незалежності мирним шляхом та витиснення політичних гасел соціальними!

Нажаль ні антитерористичні заходи, а ні автономізація регіонів не вирішили усіх протиріч. У Державі Басків та Каталонії набирала силу ідея отримання незалежності мирним шляхом.

Наведу приклад щодо Каталонського референдума.

Цікавий розвиток подій у найбагатшій іспанській автономії — Каталонії. Як відомо, після зруйнування режиму Франка і перемоги демократичних сил, до влади прийшов автономістський християнсько — демократичний блок «Конвергенція і Спілка», який створював владу меншості при підтримці загально іспанської Народної партії. У свою чергу, Республіканська лева партія Каталонії (ліві націоналісти), активно взаємодіяли з іспанськими соціалістами і зеленими та в минулому приймали участь у регіональній владі, яку очолювали соціалісти.

У 2006 році, за підтримки каталонської організації іспанської соціалістичної партії, був прийнятий сучасний устав Каталонії, що надавав регіону ще більш повноважень.

У 2010 році Конституційний суд Іспанії признав більшу частину цього уставу конституційним, але ж 14 статей було признано не конституційними, а також норму преамбули, де йшла мова про Каталонії, як про націю (у європейських мовах нація є синонімом поняттю держава). Крім цього, Конституційний суд також затвердив ще 27 статей уставу, які відрізнялись з їх поняттям каталонськими націоналістами, що підбурювало громадську думку і привело до виникнення питання щодо проведення референдуму про незалежність. На цій хвилі блок «Конвергенція та Спілка» у 2012 році отримав перемогу на парламентських виборах у автономії.

У грудні 2013 року між націоналістичними партіями Каталонії була досягнена домовленість відносно дати та конкретних тез щодо референдуму. У бюлетень для голосування було включено питання: «Бажаєте ви чи ні, щоб Каталонія стала державою?», а у позитивному випадку треба було відповісти на наступне питання: «Бажаєте ви чи ні, щоб ця держава була незалежна?».

Але ж, згідно уставу Каталонії, остання не мала права оголошувати про проведення референдуму, тому референдум назвали народною консультацією. Депутати Каталонії прийняли відповідний закон, але Конституційний суд призупинив дію цього закону. Влада Каталонії погодилась з рішенням Конституційного суду, а в той же час не відмінила проведення народної консультації, назвав її «процесом громадянської участі"(дорадче опитування) та прийняла інший закон про його проведення. Конституційний суд за поданням влади призупинив і цей закон, але ж голосування відбулося.

І тут відбулось саме цікаве. Центральна влада у Мадриді об’явила ці заходи незаконними, а прем’єр — міністр заявив, що влада не допустить незалежності Каталонії, застосував законні механізми (які точно не повідомлялося). І у статті 155 іспанської конституції, де визначено вирішення питання щодо конфлікту автономій і центру, конкретної відповіді не має. Є лише розмите трактування того, що"…якщо автономії не виконують зобов’язання, які передбачені конституцією чи іншими законами, або це наносить шкоду загальнодержавним інтересам Іспанії, влада попереджає голову автономії. Якщо відповіді від нього не буде, влада може за погодженням абсолютної більшості Сенату прийняти необхідні міри для виконання автономією вказаних обставин у примусовому порядку задля захисту загальнодержавних інтересів…". Але ж ліквідація автономій не передбачена за сепаратизм або з інших обставин. Як з’ясувалося, ніяких сепаратистів не затримували, а за незалежність Каталонії проголосувало 81% учасників. Дійсне ж число учасників склало 37%, тоді як на вибори приходять у два рази більше.

Таким чином, у Каталонії відбувся референдум, але ж розвиток подій привів до незрозумілого результату: призупинення суверенізації — настроєна на незалежність каталонська влада не може сказати головне: більшість народу за відділення.

Дуже цікаво розглянути заходи центральної влади Іспанії щодо недопущення сепаратизму. При вирішені цих складних питань центральна влада не допускала грубості чи погрози силою. Мадрид чітко дав зрозуміти, що відокремлення Каталонії він не визнає, а намагання Каталонії одноосібно затвердити незалежність — це дуже ризикована справа. Бо тих, хто не визначився була критична маса. Згідно соціального опитування, противників незалежності стало більш, ніж прихильників. Більш ніж третина електорату перейшла до нової політичної сили, партії лівого спрямування Podemos («Ми можемо»), яка успішно витісняє у Каталонії національну повістку соціальною.