Потаєна зброя спеціальних агентів. Частина 1 (продовження).

«Стріляючий портсигар» виявився найефективнішою розробкою з усіх вогнепальних пристроїв, що застосовували спеціальні агенти для ліквідації «об'єктів».

Частина 1. «Стріляючий портсигар» — потаємна зброя спецагентів.

(Продовжнення).

Як стало відомо з архівних матеріалів, ще на початку 50 — х років, відомий тульський зброяр І. Я. Стечкін запропонував використовувати замасковану під курильні пристрої вогнепальну шпигунську зброю.

Конструктивні особливості «стріляючого портсигару» були достатньо прості. Всередині звичайного портсигару замість цигарок знаходився блок з трьох коротеньких стволів 7, 62 мм з посиленим зарядом (спеціальні патрони). Заскочка була спусковим пристроєм. Для здійснення «ліквідації» об’єкта, йому, як правило пропонувалася цигарка. Для цього протягувалась рука з портсигаром (для пригощання цигаркою) та натискалась заскочка — лунав постріл, причому практично безшумний.

Для «портсигару — пістолету» був розроблений спеціальний (без шумовий) патрон. І. Стечкін зробив це конструктивно так, що кулі надавалася первинна швидкість піддоном, який зупинявся на кінці стволу, перекриваючи вихід пороховим газам. Таким чином, звук і вогонь зовні не випускалися. Патрон отримав маркування СП 1.

Відомий зброяр є недаром відомий. Ігорю Яковичу прийшла ідея модернізувати свій виріб шляхом відсічення порохових газів та утворення нового зразка патрону СП 2.

Треба сказати, що вже перші випробування з балістичного стволу, підтвердили ідею створення СП 2. Куля вилітала з нарізного стволу, довжиною усього 20 мм з швидкістю 160 м за секунду і на відстані 5 метрів проламувала 5 — ть сухих дощок, завтовшки 25 мм кожна.

До речі, на цьому принципі було утворена інша зброя, у тому числі яка безшумно «викидає» невеличкі міни.

Але, про ці та інші цікаві винаходи, я розповім читачеві у частині про зброю майбутнього.

Треба сказати, що як показало життя, це була найефективніша розробка з усіх стріляючих курильних пристроїв, яку використовували спецагенти при виконанні завдань.

Офіційно про надсекретний «стріляючий портсигар» стало відомо лише у 2007 році, коли цей, цілком таємний пристрій, був експонований у тульському Музеї зброї з нагоди 85 річчя І.Я.Стечкіна, який свого часу виготовив його на замовлення КДБ СРСР. Але, треба сказати, що до США він потрапив раніше. Можливо, як речовий доказ при вилучені по кримінальній справі, можливо іншим шляхом, але наше джерело зустріло його у музеї шпигунства США.

Втім закінчимо історію про застосування «стріляючого портсигару».

І було це так. Неподалік Афін, у придорожньому кафе сидів чоловік, на прізвисько «Хохлов» і був він тим самим спецагентом — ліквідатором, який виконував своє завдання. Коли з’явився Андропов, спецагент імітуючи пригощання цигаркою свого співрозмовника та роблячи вигляд що відкриває портсигар, натиснув на відповідну заскочку і здійснив постріл. «Об'єкт» помер на місці, тим паче, що куля буда з отруйним ціановим наповнювачем.

Можливо прообразом «стріляючого портсигару» було «стріляюче партмоне», яке виробив ще у 1870 році відомий винахідник свого часу німець Франкінау, який навіть отримав патент. Що цікаво, що одна половина «партмоне» і справді була гаманцем, а у іншій розміщувався шестизарядний револьвер. Постріл здійснювався при натисканні на складений спусковий гачок.

«Стріляючий портсигар» або «стріляюче партмоне» бувало що і пере оборудували у невогнепальну, але зброю. Наприклад електрошокова зброя монтувалася у корпус портсигару або портмоне і діяла за допомогою пружини, яка висовувалася.

(далі буде).