Щодо викриття «щурів» у розвідувальних органах ВМС США. Частина 2.

Частина 2. Кінець зрадникам — «щурам».

Які б заходи «зашифровки» свого агенту радянська розвідка не проводила, вона теж не могла врахувати того, що і у її рядах є зрадники.

Тому «щур» Рональд Пелтон все ж таки був заарештований (як ми здогадалися — не без «допомоги» «Faruwell»). Але військове керівництво США будо дуже занепокоєно можливістю подальшого розголосу операції «Айві беллс» за час розгляду у суді справи щодо зрадництва Пелтона. Були прийняті безпрецедентні «натискання» на самого Рональда, суддів та адвокатів, володарів видавництв, журналів та ЗМІ, з метою недопущення витоку інформації щодо судового процесу над Пелтоном. Так, директор ЦРУ Кейсі, неодноразово погрожував володарям цілого ряду американських газет, порушенням проти них судового переслідування за фактом можливого розголошення державної таємниці у разі друкування інформації щодо «Айві беллс». Володарю популярної американської газети «Вашингтон пост» дзвонив особисто президент Рональд Рейган з настійним проханням не друкувати інформації щодо процесу над Пелтоном, бо це може нанести велику шкоду національній безпеці США.

Але, все ж таки витік інформації щодо операції «Айві беллс» відбувся, бо ЗМІ США це велика сила і незалежна влада!

Разом з тим, як кажуть, біда одна не приходить. За даними ФБР, на початку 1985 року, воно повідомило розвідувальному управлінню ВМС США, що колишній черговий офіцер штабу командування підводними силами у Атлантиці на прізвисько Уолкер — є радянським шпигуном. Починаючи з 1968 року, він передавав радянській розвідці відомості щодо шифрувальної техніки та систем кодування інформації, фотокопії таємних документів та шифровані матеріали штабу підводних сил у Норфолку. Завдяки цьому радянське військово — морське командування мало повну інформацію, щодо патрулювання американських підводних човнів. За допомогою Уолкера, на радянських підводних човнах були використані новітні американські науково — технічні досягнення щодо зниження «шумності» підводних човнів. Цю інформацію американці теж отримали з часом від французів, які, у свою чергу, получили її від свого агента «Faruwell».

І в завершення неприємностей було те, що керівництво ВМС США засмучував той факт, що радянська розвідка, затратив у загальній складності біля одного млн. доларів США на винагороду своєму агенту, зуміла, тим самим, звести «нанівець» переваги ВМФ США у протиборстві під водою, яке було завойовано на протязі десятиліть та витрачені сотні млрд. доларів США (на наукові дослідження, конструкторські розробки, розвідувальні операції та ризик життю моряків)

Усе це дуже серйозним чином могло вплинути на подальші проведення розвідувальних операцій американських підводних човнів у прибережних водах СРСР, у тому числі і щодо прослуховуванню кабельних мереж зв’язку.

Втім, «золота жила», як неофіційно називали американці отримання інформації від прослуховування мереж зв’язку, того стояла. Тому, продовжимо щодо операції «Айві беллс» та про інше, у наступній публікації.

(далі буде)