Щодо операції «Берлінський тунель» та ролі агента «Гомера». Частина 2.

Частина 2. Будівництво тунелю та його «несподіване виявлення».

Як свідчать архіви, у серпні 1953 року, план споруди підземного тунелю, доповіли директору ЦРУ А. Даллесу і лише 20 січня 1954 року він його затвердив.

Спочатку почали рити підземний хід з території складу армії США у Західному Берлині. Половина тунелю була прорита під радянським сектором і в кінці тунелю підключили новітню англійську апаратуру прослуховування. Таким чином, 450 метровий тунель, висотою майже 2 м, був прокладений на глибині майже 4,5 м і доходив до тих трьох кабелів, що вказав Гелен.

Підключившись до них, американські, англійські і західнонімецькі розвідки отримали «золоту жилу» — можливість прослуховувати вхідні та вихідні повідомлення від радянської військової комендатури у Цоссені, перемовини між Москвою та Берліном, а також розмови поміж радянськими та східнонімецькими державними особами.

У США тим часом працювала група аналітиків і перекладачів з ЦРУ, які «переробляли» велику кількість отриманої інформації, як кажуть - «відділяли зерна від плевели». Повідомлень, що перехоплювалось, було надто багато, тому їх оброблювали майже до вересня 1958 року.

Втім, 21 квітня 1956 року, майже рік після початку прослуховування, радянські і східнонімецькі військові, за офіційною легендою, виконуючи ремонтні роботи, прорили підземний хід і знайшли тунель, який на багато років став предметом різних балачок і вимислів.

Був роздутий пропагандистський галас, в ході якої цю операцію спецслужб було названо «актом бандитизму» та «порушенням норм міжнародного права».

За іронією долі, основний тягар наслідків провалу операції «Берлінський тунель» прийшлось винести відразу трьом Даллесам: Аллену, як директору Центральної розвідки США, його брату, Джону Форесту Даллесу, держсекретарю США та їх сестрі Елеонорі Даллес, яка працювала службовцем державного департаменту у берлінському відділенні.

Вийшовши у відставку і написавши свою книжку, про яку я вже згадував, Аллен Даллес навів такий цікавий факт. У зимку 1954 — 1955 років «…сніг над тунелем почав розтавати із — за тепла, яке виділяло підземне обладнання і таємне могло стати явним — на поверхні могла з’явитися доріжка, яка вела із Західного Берліну у Східних Берлін та на яку обов’язково звернули би увагу…»

Лише у 1961 році, після розкриття, арешту і судового вироку, який був винесений Блейку, представники спецслужб, що проводили цю операцію, зрозуміли, що їх операція була «провалена» ще до того, як тунель почали рити. Втім, не Аллен Даллес, ні інші співробітники ЦРУ та МІ6 не надали розголосу цьому «провалу» та на протязі ще декількох десятків років публічно хвалили цю операцію. За оцінками деяких експертів, «противник» свідомо надавав американцям доступ до своїх військових мереж зв’язку, щоб американці і Захід побачив відсутність агресивних планів СРСР по відношенню до Західного Берліну, мешканці якого знаходилися у постійному напруженні. Але, незабаром, події у Будапешті у 1956 році, свідчили навпаки.

Що стосується Джорджа Блейка, то треба сказати, що він сімнадцять років прослужив у МІ6, дев’ять з яких пропрацював на радянську розвідку під псевдонімом «Гомер». Шкода, яку завдав цей «щур» англійській спецслужбі була величезною. За допомогою Блейка були розкриті майже 400 англійських агентів, що діяли у Східній Європі, а деякі радянські агенти, були впроваджені у західні спецслужби. У історії британської розвідки, яка налічує декілька століть, ця катастрофа рахувалась «крапкою абсолютного падіння МІ6». Після цього випадку, ЦРУ більш ніколи не працювала з англійцями.

А що до інформації таємних нарад ЦРУ та СІС відносно «Берлінського тунелю», то копії протоколів цих нарад Блейк передавав радянській розвідці через Кандрашову, яка виконувала на той час, обов’язки резидента KGB у Лондоні. Американські та англійські розвідники і не підозрювали, що один з учасників цих таємних нарад, на той час, заступник відділу «Y», що відповідав за впровадження прослуховуючи пристроїв на радянські об’єкти зацікавленості, був цінним радянським агентом «Гомером». Звичайно, радянська розвідка своєчасно отримувала інформацію щодо «Берлінського тунелю». Повідомлення, що надходили від Блейка, були набагато важливішими, ніж те, що «утікало» через «тунель», тому головним було забезпечити таємність агенту.

(далі буде)