Щодо деяких курйозів у діяльності АНБ США. Частина 6. Закінчення.

Частина 6. Щодо «Плану Хьюстона», «Папарів Пентагону», операції «Бумеранг». Закінчення.

Коли я готував цей матеріал, то на думку з’явився один з головних аналітичних заходів - «аналогія». Можливо він допоможе читачеві зрозуміти, що я маю на увазі.

Як свідчать архівні дані, «План Хьюстона» — це розроблена

адміністрацією Ніксона програма слідкування за дисидентами — пацифістами. Офіційна її назва була «План проведення внутрішньої розвідки: аналіз і стратегія», але ця назва практично не мала наголосу, а у історію ввійшла, як «План Хьюстона» (за прізвищем її головного утворювача).

Треба сказати, що Том Чарльз Хьюстон був співробітником адміністрації Білого дому, до обов’язків якого входили питання, пов’язані з внутрішньою безпекою. Колишній адвокат армійської розвідки, Хьюстон був впевнений у тім, що державі необхідно слідкувати за «акціями революційно налаштованої молоді цієї країни, що підбурюється закордонним комуністичним рухом». Мова, головним чином, йшла щодо антивоєнних маніфестацій американських громадян, які протестували проти бойових дій у В’єтнаму. І дійсно, ці публічні заходи дуже шкодили репутації президенту Ніксону з самого початку його каденції у 1969 році.

«План Хьюстона» був розроблений у липні 1970 року, після того, як Ніксон на нараді керівників Розвідувального Співтовариства затвердив (тимчасовий) комітет з розвідки, головою якого було призначено директора ФБР Дж. Едгара Гувера.

Хьюстон добився погодження Нісконом свого плану без відома Гувера, якому дуже не хотілось повертатися до практики «нічних візитів» (мається на увазі «Уотергейт»). Втім, Гувер довідався про цей план і повідомив міністру юстиції Джону Мітчелу, що ФБР не буде займатися цією «темною справою» без особистої і письмової санкції президента.

Мітчелу вдалося переконати Ніксона відізвати «План Хьюстона» вже після його погодження. А с часом, Хьюстона замінили на посту фахівця з внутрішньої безпеки адміністрації Білого дому Джеймсом Діном, який зіграв «важливу» роль у вже згаданому голосному скандалі «Уотергейт» (про що я свого часу розповідав у публікації з цією назвою).

Треба сказати, що Дін утворив свій особистий комітет з розвідки, розраховуючи перетворити у життя деякі елементи «Плану Хьюстона», але цьому завадив розголос так званих «паперів Пентагону», про які я коротенько згадаю.

«Папери Пентагону».

Спочатку наведу цікавий вислів: «…кожен, хто прочитає ці дослідження, неминуче прийде до висновку, що, якби ця інформація була надана розголосу раніше, війна давно би закінчилася та вдалося би запобігти тисяч безглуздих жертв…,

ці документи — непоганий урок усім нам та страшний приклад святкування тотальної таємності і зловживання владою, коли відбуваються військові події…,

ця інформація — це звинувачення тим, хто умисно фальсифікував та приховував від нас справжні факти…,

тут ви не знайдете військових таємниць, а лише хаотичне накопичення невиконаних обіцянок, висловлених попереднім президентом…,

і що ми нарешті отримали? — нову культуру, маніакально одержиму ідеєю національної безпеки, що відгородилася від вільного образу життя завісою таємності…".

Хочеться попередити читача, що це не стосується подій на Україні, втім, застосовуючи захід «аналогії», це дійсно дуже схоже з подіями, що відбувалися у нас (а історія, як відомо, повторюється!).

Цей вислів був зроблений ще у 1971 році американським сенатором Майклом Гренвелом, після спеціального засідання підкомітету, де він був головуючим та на якому було прийнято рішення щодо включення в офіційний протокол засідання комітету усі 4100 сторінок так званих «Паперів Пентагону».

Згідно архівних даних, «Папери Пентагону» — це підбірка офіційних документів, в яких детально описано процес вступу США у війну з В’єтнамом та роль ЦРУ і АНБ США, більшість з яких мала гриф «таємно» чи «особливо таємно».

Треба сказати, що з часом, ЗМІ США (газети «Тайм», «Пост» та інші) надрукували ці «папери» на розсуд громадськості.

Ось таким чином Америка наближалась до утворення справжньої демократії!

В завершенні декілька слів щодо операції «Бумеранг».

Згідно даних архіву, АНБ США, у ході прослуховування та отримання інформації, обробляє її у інформаційно — аналітичному центрі і надає пропозиції аналітикам ЦРУ, які, в свою чергу, готують відповідну інформацію щодо введення в оману населення тієї країни, яка є об’єктом зацікавленості США.

В підтвердження цього, наведу приклад виступу перед Комітетом Чьорча (слідчою комісією Сенату США, про роботу якої я вже розповідав), у 1977 році, директора ЦРУ Уільяма Колбі, який визнав, що ЦРУ дійсно розповсюджує по світу неправдиву інформацію, яка повертаючись до США, сприймається ЗМІ цієї країни як справжня.

А що стосується інформації та історії, яка теж може повторюватись або повертатися, то мені згадуються матеріали історичних подій, на початку І Світової війни, що відбувалися у нас на Україні.

«…за часи війни Київ перетворився з патріархального спокійного міста у напружений і хаотично діючий організм, де «впали та зникли» усі пристойності, з’явилися нічні кабаки, де люди проводили постійно свій час, зловживаючи спиртними напоями та приймаючи кокаїн…, гроші витрачали не рахуючи…,

бути війні, — промовляли знаючі старці… втім, війна — це і спасіння вій цього безладу, бо разом з нею прийде патріотичний порив, який можливо просвітлить розум…".

Можливо дійсно, події на Сході України та ситуація з Кримом, просвітлили наш розум і українці багато чого зрозуміли…

Закінчення.

Завершити тему проведення розвідувальної діяльності АНБ США хочу наступним.

Як відомо, головний сучасний викривач здійснення шпигунської діяльності АНБ США та її колишній співробітник Едвард Сноуден, запросив політичний притулок у Франції.

За деякий час до цього, він заявив, що готовий повернутися у США і предстати перед судом, за розголос таємної інформації у випадку, якщо присяжні ознайомляться з тими секретними документами щодо незаконної діяльності Агентства, які свого часу, він надав журналістам.

«…не має бути справедливим і законним процес відносно розголошення інформації, якщо присяжні не можуть оцінити, було це вірним кроком, чи ні, надати розголосу ці дані…», констатував Едвард в інтерв’ю Національному громадському радіо США.

Як відомо, ще у червні 2013 року, Сноуден передав газетам Washington Post и Guardian таємну інформацію щодо програм стеження спецслужбами США та Великої Британії у інтернеті, які порушуючи законодавство, здійснюють незаконного електронного слідкування за своїми громадянами та громадянами інших країн.

Йому заочно було пред’явлено звинувачення у шпигунстві та він збіг з США у Гонконг, а потім до Росії.

Едвард також визнав, що «…залишитися у Росії, був не його вибір…, ніхто не становиться освідомлювачем, тому, що хоче…».

Зі слів Сноудена, «…я шукав притулок у 27 країнах світу, але усі вони боялися конфліктувати із — за мене з Вашигтоном…».

Отака боротьба за правду та справжня демократія !

Анонс:

у наступних публікаціях я планую ознайомити читача з роботою шпигунів щодо атомних таємниць, починаючи з історичних подій і до сучасних часів. Ця тема ретельно вивчається у спеціальних навчальних закладах розвинутих демократичних країн, бо дуже яскраво повчає мистецтву розвідувальної справи.