Атомні таємниці та щодо шпигунства навколо цього. Частина 1.

Майже 74 роки минули з часу утворення та випробування атомної зброї. Втім, як з’ясувалося, не уся правда відома. Архіви знову відкривають свої таємниці…

З моменту утворення та випробування атомної зброї пройшло вже 74 роки, а щодо інформації на цю тему, то її надто багато. Втім, як з’ясувалося, не уся правда відома .

З розсекречуванням архівів, багато що становиться зрозумілим і навіть головна таємниця — устрій атомної бомби, теж вже не «таємниця за 7 печатками», і він став відомий.

Тому, де хто повинен зрозуміти, що українці, рано чи пізно, дочекаються правди та взнають справжню відповідь: «Хто в Україні на кого працює чи працював, хто здав чи продав Крим, Донбас та українську ядерну зброю та ще багато чого???

Частина 1. Мантхеттенський проект — на кого працювали?

Як свідчать архівні дані та факти, наведені у «Енциклопедії шпигунства» Нормана Полмара та Томаса Б. Аллена, ще за часи ІІ Світової війни радянська розвідка розгорнула широку агентурну мережу щодо здобування таємниць, пов’язаних з утворенням атомної бомби у США, Великій Британії та Канаді.

Треба сказати, що програма утворення атомної бомби, безумовно була головною англо — американською таємницею. З її подробицями було обізнано дуже вузьке коло людей.

І тому, у 1942 році було прийнято рішення передати атомний проект (так званий Мантхеттенський проект) у відповідальність армії США, бо рахувалося, що тільки у армії краще за усіх налагоджена система охорони та безпеки військових таємниць.

Співробітників служби безпеки Манхеттенського проекту було наділено величезними повноваженнями, які були пов’язані напряму з органами армійської розвідки (G-2) та Управлінням Військової Розвідки військового міністерства, яке, в свою чергу, разом з ФБР та Управлінням Морської Розвідки, відповідало за боротьбу з іноземними шпигунами та диверсантами (тобто за контррозвідку).

Втім, як свідчать архіви та історія, зусиль щодо контррозвідувального забезпечення Манхеттенського проекту не вистачило і це стало одним з величезних «провалів» у діяльності англо — американських спеціальних служб.

Як з’ясувалося з часом, головною помилкою виявилося те, що відповідальний за Мантхеттенський проект бригадний генерал Леслі Гроус допустив до участі у створенні атомної бомби деяких вчених з прокомуністичними поглядами у минулому або і зовсім, з прокомуністичним минулим чи які мали зв’язками з співчуваючими комуністам.

Головним підтвердженням цього є приклад залучення Дж. Роберта Оппенгеймера, якого Гроус призначив керівником лабораторії у Лос — Аламосі, штату Нью — Мехіко, що було «серцем» Манхеттенського проекту.

Як відомо, у 30 — ті роки Оппенгеймер підтримував зв’язки з цілим рядом організацій прокомуністичного толку і навіть перераховував свої особисті гроші на їх заходи.

Більше того, його жінка, брат і близькі друзі були членами комуністичної партії (втім, сам Оппенгеймер залишався безпартійним).

Доказів того, що Оппенгеймер зрадив довіри Гроусу архіви не мають, втім, в порушення наказу Гровса — він продовжував підтримувати відношення з відомими комуністами.

Як свідчать архівні дані, у 1941 році розвідка червоної армії мала інформацію, що Америка і Велика Британія мають великий інтерес щодо розробок у атомній галузі.

Така інформація, як відомо, надійшла до Москви від члена, так званої «Кембрижської п’ятірки» Джона Кернкросса, який працював секретарем у лорда Моріса Хенкі, який, на той час, був главою британської державної комісії, яка розглядала питання можливого використання атомної енергії.

Також, за архівними даними, крім Кернкроссу, розвідці червоної армії вдалося впровадити ще декількох своїх агентів на важливі посади, що надало їм можливість отримувати таємниці в галузі атомних досліджень.

Такими шпигунами були Клаус Фукс та Девід Грінглас (про яких я розповім окремо), та які безпосередньо працювали над утворенням атомної бомби у лабораторії Лос — Аламос.

Інший шпигун, Алан Нун Мей та Бруно Понтекорво (про яких я теж розповім окремо), займалися аналогічними випробуваннями, тільки у Канаді.

Також цікава історія шпигуна Дональда Макліна, який у часи ІІ Світової війни був секретарем (потім першим секретарем) британського посольства у Вашингтоні, а з літка 1945 року координатором англо — американських взаємовідносин щодо утворення атомної бомби.

Як відомо британський проект, який був аналогічний Манхеттенському проекту, називався «Тьюб Аллой».

За свідченням американських архівів, для «обслуговування» усіх своїх агентів, розвідка червоної армії утворила на території США цілу мережу кураторів та кур’єрів, відкрила таємні канали переправлення інформації та зразків.

Фактичні дані (а від Мея ще і уранові зразки), надходили безпосередньо до Берії, який на той час керував НКВД.

Як відомо, у липні 1945 року на конференції лідерів країн — переможців у ІІ Світовій війні у передмісті Берліну Потсдамі, президент США Трумен повідомив Сталіну, що США мають нову надпотужну бомбу,

але для Сталіна це вже була не новина.

(далі буде)