«Что наша жизнь — игра!» або Деякі роздуми щодо впорядкування грального бізнесу в Україні

Від самого народження наше життя пов’язане з іграми. Часто першою іграшкою в руках малюка стає батьківський телефон. А згодом дитину практично не можливо відірвати від ігрових дівайсів. Навіть більше — батьки можуть наразитися на відкриту агресію дитини, якщо намагатимуться обмежити доступ дитини до ігор.

«Что наша жизнь — игра!» або Деякі роздуми щодо впорядкування грального бізнесу в Україні

У наші часи вже не рідкість, коли діти фізично розправлялися з рідними, які не дозволяли їм грати у комп’ютерні ігри. Отже, батьки особисто вручають «зброю» у руки дитини, а потім намагаються її насильно забрати, тим самим нарікаючи себе на небезпеку агресивних дій зі сторони своїх дітей.

За тим самим принципом чинить наша держава по відношенню до власних громадян, спочатку розплодивши гральні заклади по всій країні, «присадивши» окрему частину населення на цю шкідливу звичку, а потім перевела цей бізнес у тінь.

17 січня відбувся цікавий захід у прес-центрі інформаційного агентства «Українські новини» з приводу незаконної діяльності грального бізнесу в нашій державі. Громадські активісти, у більшості учасники АТО, активно долучилися до викривання таких підпільних гральних закладів у м.Києві. Проте, на сьогодні частина цих активістів знаходяться під слідством або на лікарняних ліжках, постраждавши від охоронців та власників гральних закладів. Відсутність чіткого визначення грального бізнесу законодавством України дає можливість власникам прикриватися спортивною або інтерактивною діяльністю, а правоохоронним органам «кришувати» їхній бізнес, який у такому вигляді приносить надприбутки обом сторонам.

На моє переконання, щоб ліквідувати заклади з ігровими автоматами взагалі, сьогодні достатньо лише політичної волі керівників правоохоронної системи держави, яка зможе за один-два дні викрити та знешкодити ігрове обладнання по всій країні. Це теоретично. А тепер давайте перерахуємо тих, хто задіяний у гральному бізнесі в Україні: гравці, власники, працівники закладів, орендатори приміщень, «криша (ОПГ, поліція, прокуратура, судді, місцева влада, СБУ тощо)», контрабандисти гральних автоматів, перевізники, митники, прикордонники, дозвільна та податкова служба і т. д… І тут постає питання: чи може взагалі з’явитися політична воля у правоохоронних органах в ліквідуванні цього бізнесу? Мабуть, що ні.

Цього ланцюга не було б, якщо виключити із нього лише одну ланку, це — ГРАВЦІ! Може, краще зосередити зусилля громадських активістів не на погроми гральних закладів, а на створення запобіжних механізмів щодо відвідування людьми цих закладів? Якщо цей бізнес є незаконним, то постає питання, чому відсутня відповідальність одних із основних учасників — гравців? На законодавчому рівні ввести адміністративну відповідальність у вигляді штрафу за участь у незаконному бізнесі. Людина, маючи 100−1000 гривень, хоча б задумається, чи йти їй до ігрового залу де може понести відповідальність у сумі, скажімо, 10 тис. гривень. Разом з цим, варто створити «клуби анонімних ігроманів» (назва умовна), надаючи безкоштовну психологічну допомогу ігрозалежним людям.

Враховуючи, що підтримки від держави у вирішенні припинення діяльності незаконних гральних закладів чекати марно, так як у тіньовий спосіб колосальні суми осідають у кишенях можновладців, саме громадський сектор повинен стати опорою та підтримкою для наведення законності в цій сфері.

Андрій Давидов, громадський активіст

Рекомендовані публікації