Комбат-депутат та його слуга
Вано Надірадзе не брав участі у бойових діях і отримав волонтерську нагороду «Народний герой» випадково. Семен Семенченко має кримінальне минуле.
Ще не добіг до кінця листопад, але він вже встиг відзначитися тривожними подіями біля Верховної Ради. У наметовому містечку сталася бійка. На цей раз, події розгорталися не за старою-недоброю традицією, коли мітингувальники страждають від рук, а інколи й ніг правоохоронців. На намет спецпідрозділу «Сонечко» напали, здавалося б їхні побратими. Люди, які назвалися «донбасівцями», приходили кілька разів і майже завжди вночі.
Перший раз «сонечки» постраждали 9 листопада. Тоді до них завітали з’ясовувати стосунки близько 50 «донбасівців». Вони викликали на «чесну» розмову двох бійців, які на той час жили у наметі. Таке спілкування для «сонечок» «Білоруса» і «Шамана» закінчилося тілесними ушкодженнями. Аби бійку не зняла відеокамера, «донбасівці» перерізали дріт. Однак вона таки встигла зафільмувати нерівність сил і сам факт нападу.
«Сонечки» вирішили не пускати цю ситуацію на самотік і разом з громадськими активістами зробили спільну заяву, щоб обговорити нічні події з Міхеїлом Саакашвілі. Але «донбасівцям» така публічність стала не до вподоби. У кількості 100 осіб вони пішли вимагати від «сонечок» вибачення. Але цей намір виявився недосяжним, а словесна перепелка переросла в сутички. Зіткнення тривали поки до намету не завітав командир «донбасівців», позивний «Гал» — Анатолій Виноградський. Він виявив бажання поговорити «у спокійній атмосфері» з представником «сонечок» Денисом Абубакіровим, пропонував «бути разом через спільного ворога — Петра Порошенка», а також — «вступити до лав «Донбасу» і поставити спецпідрозділ на «довольствіє». Однак «сонечки» пропозиції «Гала» не прийняли і вирішили почекати до ранку. Та «донбасівці» думали по-іншому і близько опівночі знову здійснили черговий напад. Аби не допустити провокацій, бійці спецпідрозділу зібрали свої речі і залишили наметове містечко.
Здавалося б, сутички між «сонечками» і «донбасівцями» виглядають дивними. І перші і другі — мешканці наметового містечка, вони виступають за скасування депутатської недоторканості і дієві, а не декларативні реформи. Якби не було одного але: серед «сонечок» — хлопці, які виборювали незалежність України на сході, а серед «донбасівців» — представники охоронної фірми «Донбас» ЧОП, пов’язаної з нардепом Семеном Семенченком.
Учасники війни з Росією мають свою думку з приводу сутичок під Верховною Радою. Серед них і боєць одного з армійських підрозділів, позивний «Лютий».
«Сонечок» я знаю усіх, бо сам брав участь у бойових діях. Хлопці дійсно воювали, а ось серед ряжених клоунів, які на них напали, атовців не було. Їхній ватажок «Гал» торгував УБД, але у жодному важливому бойовому зіткненні участі не брав. Він трус. Такі люди заради наживи підуть на все. А їх хазяїн Семенченко намагається заробити гроші. Вони витиснули «сонечок», бо їм не потрібні вмотивовані і патріотичні мітингувальники".
А це позиція командира 46-го окремого батальйону спеціального призначення «Донбас — Україна», полковника В’ячеслава Власенка, позивний «Філін». Саме він стояв у витоках створення підрозділу.
«Зараз під ВР вони називають себе „донбасівцями“. Але насправді ці люди ряжені. Я разом зі своїми побратимами бачив їх фотографії. На них ми знайшли тільки одного бійця, що дійсно воював у 2014 році».
«Сонечки» не єдині, хто зазнав кривди від так званих «донбасівців». Будь-яких активістів, які їм не подобаються, представники охоронної структури Семенченка просять покинути наметове містечко. У ряди неугодних потрапили і командир 5-ї роти «Донбас» полку «Дніпро-1» Володимир Шилов та його побратим Олексій Цибко.
«Ми 22 жовтня приїхали на майдан під Верховну Раду, бо хотіли послухати виступ Міхеїла Саакашвілі, — розповідає Володимир Шилов. — Нас з Олексієм оточили десь 12 осіб з написами на спині «Донбас». Вони почали вимагати, щоб ми покинули наметове містечко і назвали мене провокатором. На питання: «У чому полягає моя провокативна діяльність?» вони відповіли, що бачили як я не раз виступав на судах проти Семенченка і давав проти нього покази. Я відповів, що свідком не був, але ходив на суд, коли Семенченка позбавляли офіцерського звання. Але якоїсь адекватної реакції від них не було. Ці так званні «донбасівці» намагалися спровокувати конфлікт і навіть знімали нашу розмову на відео, однак ролик в Інтернет так і не виклали. Ми з побратимом вирішили піти з наметового містечка, аби не давати підґрунтя для незрозумілих розмов.
Люди, які спілкувалися з нами та застосували силу до «сонечок» називатися «донбасівцями» не мають права. Вони своєю поведінкою дискредитують легендарний підрозділ. Ці люди лише охоронна структура. Вони отримують зарплату за те, що знаходяться на майдані. А Семенченко, знаючи про незадовільний матеріальний стан цих людей, їх використовує. Чомусь він разом із Соболевим вирішили, що вони можуть під Верховною Радою приватизувати Майдан. Вони роблять все, аби позбутися тих активістів, що мають власну думку", — констатував Володимир Шилов.
Віртуальний народний герой
Окремої уваги заслуговує участь у побитті «сонечок» так званого добровольця із Грузії та коменданта наметового містечка Вано Надірадзе. Він у 2015 році отримав волонтерську нагороду «Народний Герой України». Улітку цього року у стрічці «Facеbook» можна було знайти слізні пости про те, що Київський окружний адміністративний суд відмовив ветерану АТО Вано Надірадзе у проханні не депортувати його з України. Однак є невеличка поправка: участі у бойових діях він не брав, а нагороду отримав абсолютно випадково. До речі, не зважаючи на рішення суду, Надірадзе досі знаходиться в Україні. Він фактично є охоронцем нардепа Семенченка і намагається від нього далеко не відходити.
Український період у житті Вано Надірадзе розпочався у 2015 році. За легендою він приїхав до нашої країни, втікаючи від переслідувань на батьківщині, і приєднався до Грузинського легіону. Але військова служба Вано протривала недовго. Через 10 днів після її початку його з ганьбою виключили з підрозділу.
«На третій день після його появи російські ЗМІ опублікували інформацію про грузинських добровольців, — розповідає командир Грузинського легіону Мамука Мамулашвілі. — У нас він прослужив 10 днів. А потім, коли відбувся витік інформації, ми його з ганьбою виключили. Більше ніде Вано не служив і багато свого часу проводив у Києві», — сказавів він.
Волонтерську нагороду «Народний Герой» Вано Надірадзе отримав на 3 день своєї служби. І пов’язано це зовсім не з його військовими досягненнями, а скоріше зі скромністю і традиціями грузинських добровольців.
«Мені зателефонували люди, що займалися нагородженням і попросили назвати ім’я бійця, який заслуговує „Народного героя“, — говорить Мамука Мамулашвілі. — Я вирішив порадитися зі своїми хлопцями. Всі вони відмовилися від нагороди, окрім Вано Надірадзе. За кавказькими звичаями перевага надається найстаршому за віком. Вано як раз був найстаршим, саме тому він і отримав нагороду. Крім того хлопці думали, що „Народний герой“ буде його мотивувати», — повідомив командир Грузинського легіону. Як тільки добровольці зрозуміли ким є Вано Надірадзе насправді, вони написали колективного листа з проханнями позбавити його нагороди.
Після виключення з лав Грузинського легіону Вано Надірадзе вирішив продовжити свій військовий шлях віртуально. За словами позивного «Лютий», у 2016 він їздив на базу 8-го батальйону Української Добровольчої Армії, яка знаходиться недалеко від Маріуполя. Там Вано переодягався у форму, брав до рук автомат, робив ефектні фото та відео, а потім їх викладав на «Facеbook». Але брехня залишалася за кадром. Тому, френди та підписники охоче вірили Вано ставили йому вподобайки.
Життя у Грузії Надірадзе викликає чимало питань. За даними, які ми отримали від поінформованих джерел, він працював у міністерстві державної безпеки цієї країни. Є інформація, що Надірадзе має судимість за замах на президента Едуарда Шеварднадзе. Таке завдання він отримав нібито від екс-міністра державної безпеки Грузії Ігора Гіоргадзе. Зараз Надірадзе співпрацює з російськими спецслужбами. А вказівки, як діяти йому безпосередньо передавав нещодавно депортований з України Тенгіз Тетруашвілі — колишній співробітник КДБ Грузії. Останній за завданням Семена Семенченка виїздив на територію своєї батьківщини, на зустрічі з координаторами від ФСБ та ГРУ. Сподіваємося, що грузинська сторона підтвердить, або спростує ці дані.
Спокійно почуватися в Україні Вано допомагає дружба з нардепом Семеном Семенченко.
«По факту, суд не дозволив йому перебувати в Україні, — розповідає позивний „Лютий“. — Вано мав виїхати ще першого червня, але він від Семенченка ні на крок не відходить: боїться, що можуть депортувати. Нардеп навіть йому охорону виділив, платить йому непогані гроші. Вано палить дорогі цигарки та строїть з себе генерала. Він тільки й може, що тявякати із-за спини Сменченка. Якщо його прибрати — Надірадзе „здується“. А зараз ця людина поводиться неадекватно. Він може вдарити, а потім втекти, щоб сховатися. Він буде влаштовувати провокації і кричати», — розповів боєць.
Характеристику Надірадзе від «Лютого» може підтвердити відео «Ты знаешь, что такое честь воина?», опубліковане на «YouTube» .
Цей коротенький ролик вмістилася вся суть Вано. Він матюкається та хамить бійцям «Київ-1» говорить, що вони — ніхто, а він краще за них. Також у мережі є ще одне відео, яке підтверджує інтерес Надірадзе до бійок.
Він нападає на співробітників поліції під час розгляду справи «торнадівцями» у Оболонському районному суді Києва. До речі, через цю бійку прокуратура планувала Надірадзе вручити підозру. Але оскільки він не мешкає за адресою реєстрації, цього так і не зробили.
За словами «Лютого», Вано Надірадзе на батьківщині ніхто не переслідує, більше того він співпрацює з спецслужбами Грузії. А в Україні він воліє залишатися, через непогані заробітки від Семенченка.
«Його ніхто не переслідує. Надірадзе не знаходиться у розшуку і може спокійно поїхати до Грузії. Інформація про його переслідування — відвертий фейк. Якби це було правда, Грузія давно б дала запит на екстрадицію Надірадзе. Насправді він просто не хоче їхати з України, бо йому вигідно тут знаходитись. Ну поїде він до Грузії і що він там робитиме? Кому він буде потрібен? А в Україні йому Семенченко дає гроші, і він може з себе строїти генерала», — пояснив боєць.
А що ж Семен Семенченко? Як легендарний командир «Донбас» і кавалер ордену Богдана Хмельницького ІІІ ступеня може мати у своєму оточення ймовірних працівників ФСБ?
Фейсбучний командир
На початку війни з Росією Костянтин Гришин був, напевно, найзагадковішим комбатом. На голові під час виступів завжди балаклава, замість ім’я та прізвища — псевдонім Семен Семенченко. Його патріотичними статусами зачитувався ледь не весь український сегмент «Facebook». Їх лайкали, поширювали та коментували. Але далеко не кожен українець розумів, що легендарний комбат «Донбасу» розповідає про речі, які в жодному разі не варто розголошувати. Бо в країні йде війна і сепари, незважаючи на їх любов до «Вконтакте» и «Одноклассников» також сидять на «Facebook».
«Семенченко — „фейсбучний“ воїн, — говорить В’ячеслав Власенко. — Всю інформацію, яку потрібно було тримати у таємниці, він зливав на „Facebook“. Сепари читали його статуси і дізнавалися про наші плани дій. Семенченко так вчиняв у силу свого непрофесіоналізму. Хоча він мені нагло брехав в очі: називав себе капітаном-лейтенантом і розповідав про військове училище в Севастополі. Але я за освітою військовий і бачив його непрофесіоналізм», — констатував «Філін».
Військової освіти у Семенченка дійсно немає. Про це свідчить хоча б рішення Київського апеляційного адміністративного суду. Він у листопаді 2016 року визнав законним наказ колишнього в. о. командувача Національною гвардією Миколи Балана про позбавлення народного депутата «Самопомочі» Семена Семенченка військового звання «майор резерву». Прокуратура повідомила, що у серпні 2014 року він використовував завідомо підроблені документи, зокрема тимчасове посвідчення офіцера запасу на своє ім’я. Однією з підстав позбавлення Семенченка звання стала відсутність у нього військової освіти. До речі, вищої освіти у нього також немає.
Як повідомляє «Ракурс «, у 1991 році Семен Семенченко, а точніше Костянтин Грішін дійсно вступав до Чорноморського вищого військово-морського училища імені Нахімова. Але навчання його протривало всього 3 місяці. Грішіна відрахували за крадіжку годинника в однокурсника. Отримати вищу освіту вдруге він спробував у 1993 році, вступивши на факультет економіки та менеджменту Севастопольського національного технічного університету з заочною формою навчання. Але закінчити виш майбутньому Семенченку знову не судилося, у 1996 році він потрапив за грати за ч.2 ст. 80, ч.1, ст. 186 — «приховування злочинів» і ч.2 ст. 187 — «недонесення про злочин» кримінального кодексу України у редакції 1960 року. Але насправді мова йшла не про замовчення злочину, а про подвійне вбивство. Про це журналіст «Радіо Свобода» Олег Фурманюк зробив пост на «Facebook «.
«Згідно з даними моїх джерел, Грішін в ті часи займався торгівлею «пальоним» спиртом під дахом якихось тамтешніх азербайджанців, — пише Олег Фурманюк. — Ясна річ, подібний «бізнес» зобов’язує, і на початку 1996 року Гришин разом з подільниками вирішили тупо кинути двох своїх партнерів-постачальників й не розплатитися за партію чергового контрафакту. Кидали призначили зустріч своїм майбутнім жертвам, на якій щось пішло не так, і останні були жорстоко вбиті. За участю Грішіна.
Як стверджують мої джерела інформації, після затримання Грішін в традиційній для себе манері почав здавати своїх же подільників, намагаючись вийти сухим з води, а саме перейти з розряду співучасників у свідки. Як показав час, уникнути відповідальності йому таки не вдалося, але й засуджений він був все одно не в якості співучасника подвійного вбивства", — повідомив журналіст
Вийшов на волю Грішін достроково, завдяки амністії, оголошеній з нагоди прийняття змін до Конституції. На свободі він вирішив зайнятися фінансовими оборудками, заснувавши підприємство «Универсал-инком-юг», яке у 1999 році визнали банкрутом. Також Костянтин Грішін створив дві фірми під однаковими назвами «Общество милосердия». Одна з них була громадською організацією, а інша — благодійним фондом. У 2000 році Костянтин Грішін зробив невдалу спробу стати депутатом Севастопольської міської ради. Майбутній комбат «Донбасу» йшов на вибори з проросійськими гаслами від комуністичної партії. А свої пробіли в біографії пояснив участю у війні в Росії проти чеченських сепаратистів. Хоча ми знаємо, що насправді у цей час Грішін перебував за гратами. Він навіть намагався видавати дві проросійських газети: «Севастопольский вестник» та «Наша севастопольская правда», але бажаючих їх купувати було дуже небагато.
Після невдалих спроб розбагатіти Грішін зрозумів, що йому більше робити у Севастополі нічого. Він вирішиш шукати себе у мистецтві і поїхав до Росії. У Москві він вступив на дворічні курси за фахом «Драматургія та режисура телебачення» у Центрі додаткової професійної освіти. Але отримати диплом після навчання могли тільки люди, які вже мали вищу освіту. У Грішіна її не було. Тому коли факт відсутності першого диплому з’ясувався, йому видали довідку.
У 2008 році Грішін повертається в Україну і знову почав займатися підприємницькою діяльністю.
За інформацією «Ракурсу «, він отримав свідоцтво платника єдиного податку на 2009 рік, який чомусь не сплатив. Через це Державна податкова інспекція в Ленінському районі м. Севастополя була вимушена звернутись до суду. Однак цей факт Костянтина Грішіна турбував мало, він вирушив шукати щастя у Донецьку. Там він одружився з мешканкою Макіївки Наталією Московець і разом з нею відкрив бізнесом із встановлення супутникових антен. Але справи подружжя йшли не дуже добре. Про це свідчить Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 13 листопада 2013 року в справі № 268/3130/13-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк»
Захоплення Донецьку озброєними сепаратистами поставило Гришіна перед вибором: приєднатися до патріотичних сил, чи до озброєних сепаратистів. Можливо, аби визначитися як жити далі, Грішін ходив до окупованої обласної ради. Не виключно, що перемовини з бойовиками провалилися і він вирішив очолити, а точніше захопити добровольчий підрозділ. Про те, як Гришін став комбатом «Донбасу» знає позивний «Філін». Саме ця людина, а не Семенченко, зробила чимало, аби військове формування, що складалося з кількох десятків добровольців, перетворилося на потужний бойовий батальйон. Далі пряма мова.
«Коли у захопленому Донецьку відбувалися проукраїнські мітинги Грішін закликав людей не брати з собою засоби для самозахисту: зброю та бити. Вони так і зробили. Але активістів побив місцевий «Беркут». У цей час Грішіна з ними не було, він зник із місця подій за кілька хвилин до нападу. Правда, тоді цьому ніхто не надав особливого значення.
Згодом, проукраїнські активісти Донеччини вирішили створити батальйон територіальної оборони. Семенченко запропонував їм свої послуги, бо мав справу з «Facebook» та іншими соціальними мережами. Для набору добровольців потрібна була реклама, а все телебачення міста контролювали сепаратисти. Тому звісна річ, активісти на пропозицію Семенченка погодились. До речі, спочатку батальйон планували назвати «Восток». Пізніше з’ясувалося, що формування з такою назвою вже існує у бойовиків, тому зупинилися на «Донбасі».
Семенченко шукав людей через соціальні мережі і писав «сльозливі пости». А коли активісти дізналися, що він себе на «Facebook» фактично призначив командиром «Донбасу» — виник скандал. Люди вирішили піти: хто до «Дніпра-1», хто до «Київської Руси», хто до інших підрозділів. Правда, тодішній «Донбас» батальйоном назвати було дуже важко. Грішін — людина невійськова і у своїх постах часто використовував це слово. Він не розумів, що батальйон має складатися не менше ніж з 430 бійців.
Я і ще 42 особи потрапили на вудку Семенченка і вирішили записатися до «Донбасу». Коли ми приїхали на базу підрозділу у дитячій табір «Дружба», побачили десь 50 — 52 бійця. Ми зрозуміли, що ніякого батальйону не було.
Семен ніколи не розбудовував структуру підрозділу. Її формували 4 особи, серед яких його не було. Правда, Семенченко на «Facebook» створив бренд «Донбасу» і досі ним користується. Він показав, що в реальному житті мати батальйон зовсім необов’язково. Достатньо, аби він існував в інтерв’ю, на телебаченні та у постах в соціальній мережі «Facebook». Семен — це аферист, який брехав завжди, починаючи ще з часів гражданки в Севастополі і Донецьку. Він виконував функцію розподілу волонтерської допомоги, в тому числі, і матеріальної. Частину коштів Семен використовував у власних інтересах. Він жив на квартирах і знімав недешеві номери в готелях. Постійно їздив на «Джипах», які треба було ремонтувати і заправляти.
Семен також привласнював зброю. Ту, яку ми в 2014 році знайшли на базі «еленерівського» батальйону «Привид», треба було здати до частини Національної гвардії. Але її взяли Семенченко разом із Тенгізои Тетруашвілі та вирішили не доставляти до пункту призначення. Хоча зброї було дуже багато і вона могла заповнити цілий «Урал». Крім того, Семенченко привласнив автомати і пістолети, які бійці «Донбасу» забрали із Лисичанського райвідділку міліції після звільнення міста. Частину цієї «лисичанської» зброї правоохоронці нещодавно знайшли у Броварах в гаражі у помічника Семенченка — Роланда Мелії. Нардеп його зараз переховує в Києві у своєму готельному номері.
Ще раз кажу: Семен далекий від армії і всього, що з нею пов’язано. Він використовував бійців, штовхаючи їх лоб лобом з позиціями противника. А хлопці мали патріотичні погляди, вони прийшли до батальйону за покликанням серця і хотіли себе проявити. У результаті були великі втрати. Після цього Семен видавав пости на «Facebook», з претензією на свою героїчність. Але він ніколи не ходив разом з хлопцями у бій.
І поранення він отримав абсолютно випадково. Під час іловайських подій він фактично сидів у кущах. Але він і там не зміг сховатися від ворожого АГС 17. У нього потрапили два маленькі осколки: один в лопатку, а інший у праву ногу. З такими пораненнями у нас бійці воювали, а дехто півроку знаходився у полоні. Але це не про Семена. Він перед камерою ходив з костилями, а коли приїздив до готелю, пересувався без них.
Ми з ним посварилися, коли я зрозумів, хто він насправді. Він не збирався визволяти Донбас, хоча постійно це декламував перед бійцями. І одна третина з них таки його підтримувала. Бо були люди, які планували швидко перемогти сепарів, а потім участь у війні використати у власних інтересах. Наприклад, балотуватися в депутати. Дехто не очікував, що зайдуть росіяни. А ми у цей час були в Іловайську, потрапили в оточення і виходили «зеленим коридором». Я тоді виконував обов’язки командира. Семенченко зателефонував бійцям прямо з київської лікарні і сказав: «Філін» давно вийшов і поїхав якоюсь лівою дорогою до Курахового. А зараз він чистенький і охайний". Це була брехня, бо я пройшов трохи вперед і мою машину розстріляли. Семенченко хотів, принизивши мене, стати вищим в очах бійців. Він навіть не подумав, що заява про командира, який втік з поля бою, могли їх деморалізувати.
Семен Семенченко — це образ. Просто людина закінчила курси драматургії, а тепер ці знання намагається запроваджувати, розігруючи сценарії. Мені він глибоко байдужий як людина, але мені не байдуже, як на нього реагують громадяни. Семенченко використав наш батальйон і кров загиблих хлопців, щоб пролізти до Верховної Ради, а зараз користується недоторканістю. Думаю, наші спецслужби, рано чи пізно знайдуть всі кінці, і Грішін-Семенченко розплатиться за свої злочини. Сподіваюся, коли закінчиться його депутатський термін, він відповість перед законом", — розповів В’ячеслав Власенко.
***
Очевидно, на початку війни Семенченко носив балаклаву зовсім не для захисту рідних. Він просто дуже не хотів бути виведеним на чисту воду. І навряд чи комбат-нардеп буде боротися за повернення Криму та Донбасу. Надто вже невигідно Семену, аби білі аркуші його біографії заповнилися інформацією про його кримінальне минуле. Йому є що втрачати: депутатське крісло, політичну кар’єру, фінансові статки, за які він бездумно розплатився життями сотень добровольців.
Міхо Надирака
