Святослав Стеценко: рішення про обмін полонених приймає Путін

Вчора, 27 грудня неподалік від окупованої Горлівки відбувся обмін полоненими. Побачити своїх рідних тепер зможуть 74 бранці. Серед них: військові, волонтери та громадські активісти. Зі свого боку, українська влада віддала окупантам 233 особи. Раніше мова йшла про передачу бойовикам 306 осіб. Але частина людей їхати в ОРДЛО відмовилася. Як повідомив голова СБУ Василь Грицак, у полоні в окупантів наразі перебувають ще 103 заручники. Варто зазначити, що цей обмін став першим за останній рік. Що саме затягувало процес звільнення українських бранців, погодився розповісти I-UA.tv полковник запасу Святослав Стеценко

— Пане, Святославе, у назвах новин в Інтернеті нерідко можна знайти словосполучення «рік без обміну». На Вашу, думку чому настільки затягнувся процес повернення наших хлопців додому?

— Причина, насправді, нескладна. Рішення про обмін особисто приймає пан Путін. Тому що, всі основні переговорники з обох сторін є людьми господаря Кремля. Мова йде не тільки про представників Москви і тимчасово окупованих територій, але й України. Бо ні для кого не секрет, що Віктор Медведчук є кумом Путіна. Всі решта переговорників, які незалежні від президента Росії, виконують виключно допоміжні функції. Наприклад, вони займаються перевіркою, чи готові люди до обміну. Однак рішення про прізвища полонених, які повернуться додому, реальний час їх передачі і їхню кількість приймаються тільки путінською стороною. Бо пан Медведчук не тільки представляє інтереси президента України в переговорній групі, але й інтереси Московії в Україні.

— Деякі з наших хлопців пробули у полоні кілька років. У цей час відбувається торгівля на крові. Більше того: президент Порошенко має свій бізнес на території Росії.

— Потрібно розуміти, що президент-бізнесмен, у першу чергу, залишатиметься бізнесменом. Особливо в умовах нашої олігархічної країни. Знаєте, мені дуже сподобалася фраза одного з депутатів БПП Олега Барни. Він сказав наступне: «А чого у всьому звинувачують владу? Громадяни України самі винні. Треба думати, кого обирати». Тому, за кого проголосували — так і живемо. Політики це також визнають.

Стосовно обміну, можу сказати наступне: дуже добре, що наші громадяни, які фактично і юридично перебували у стані заручників, нарешті були передані Україні. І не важливо, скільки ми за них віддали пособників бойовиків. Та хоч сто тисяч колаборантів і зрадників — це не має значення. Біда полягає у наступному: не всі незаконно ув’язнені Московією наші громадяни передані Україні. І, безумовно, процес їх повернення додому залежить від рішучої зовнішньої і внутрішньої політики української влади.

— У тому числі, багато що залежить і від волі та бажань Віктора Медведчука?

— Все залежить від волі Московії. На сьогоднішній день, Україна на неї вплинути неспроможна. Більше того, держава не запроваджує жодних заходів, щоб хоча б спробувати це зробити. Українська влада сподівається, що за неї все повирішує світова спільнота. Але це — не вихід. Треба вчитися брати відповідальність на себе.

— Тобто, ви вважаєте, що повноцінному обміну всіх на всіх заважає позиція Путіна?

— Вона не може заважати, вона є такою, якою є. Бо Володимир Путін — наш ворог. Ще раз наголошую: головна проблема у бездіяльності української влади. Вона нічого не робить, щоб досягти обміну всіх на всіх. Крім того, влада немає реальних важелів впливу на Московію. Кремль можна тільки примусити до звільнення полонених. Він на це погодиться, тільки коли зрозуміє, що в іншому випадку зазнає серйозних втрат: репутаційними, безпековими, або фінансовими. Тільки так можна витягнути наших бранців з полону. Але українська влада для цього нічого не робить. Вона фактично продовжує товарообіг з Московією і у внутрішній політиці веде гру на користь Кремля. Тому, я би не звинувачував Путіна. Бо звинувачувати ворога — це марна справа. Його потрібно знищувати. А звинувачувати треба наших політиків, які не вживають належних заходів, щоб дати відсіч Росії.

— Чи не здається Вам, що президент забагато піариться на звільненні полонених? Він навіть на зустріч із ними прийшов у військовій формі.

— Він має право носити форму. То його особиста справа як верховного головнокомандувача Збройних сил України. Але наскільки це виглядало доречно? Особисто мені було смішно.

— Наші бранці повернулися, але частина полонених-сепарів відмовилися їхати у ОРДЛО. Про що свідчить таке їх рішення?

— Треба розуміти, що не всі, хто знаходився у наших в’язницях, або перебував під слідством є відданими агентами Путіна. Не всі вони мріяли жити в «молодих республіках». Були люди, які зробили помилку, і тільки потім усвідомили, що накоїли. Думаю, дехто з них прийняв абсолютно логічне рішення, надавши перевагу покаранню в Україні, замість життя на окупованих територіях. Я таких людей розумію. Це їхня свідома воля. Вони зрозуміли, що краще жити в незалежній Україні, ніж на території ОРДЛО.