Камо грядеши, Україно? Апокаліптична аналітика

Пропонований текст-роздум, за усталеним звичаєм, мав би з’явитись на люди дещо пізніше, «під урочисту дату» 25-ї річниці Незалежності України.

Але негоже у святкову для Батьківщини днину казати про речі важкі й сумні, як не кажуть уголос на іменинах Матері про її тяжку хворобу.

Крім того, упродовж літніх відпусток, громадсько-політичного затишшя й спроб усамітнитися від галасливого скрекоту «стрічок новин» з’являється нагода подивитися на речі, що відбуваються довкола, не лише прагматично-діловим, а й духовним оком, котре, кажуть, по природі є в кожного.

Отже, йтиметься про образ, шлях і долю України з точки зору «ірреальних реалій» сучасності.

Будь-які життєві перспективи, конкуренція, успіхи є до снаги здоровому організму, як індивідуально-людському, так і суспільно-державному. На жаль, сьогоднішня Україна як держава-нація демонструє суцільні ознаки завмирання у своєму фізичному і духовному розвиткові.

Так, за даними щорічного глобального огляду держав і народів світу, виконуваного ЦРУ США, у 2015 р. Україна посіла 2-ге місце за показниками смертності населення, маючи попереду у цьому антирейтингу лише африканське Лесото. Причому, й згідно вітчизняної статистики, невпинне зменшення населення України фіксується щороку протягом 25 років. За даними тієї ж американської розвідки, за рівнем коефіцієнту народжуваності дітей Україна перебуває на 182-му місці серед країн усіх континентів. Рівень душового доходу пересічного українця, у перерахунку з ВВП, у 2015 р. «сягнув» 2 тис. дол. США (ще у 2013 р. він складав 4,2 тис. дол. США), що ставить Україну у розряд найзлиденніших країн світу за рейтингами ООН, Світового банку тощо.

Протягом останнього десятиріччя Україна лишається лідером у Європі за масштабами розповсюдження СНІД. За оцінками експертів, з ВІЛ-інфекцією живуть до 290 тис. наших співгромадян. До того ж, ми — в числі рекордсменів Європи за кількістю самогубств: у 2013−2015 р.р. смертність унаслідок суїцидальних вчинків тримається в Україні на 2−3-му місцях після природної смерті й смерті від зовнішніх причин (ДТП, вбивств, нещасних випадків). Більшість з тих, хто зводять порахунки із життям, — це підлітки і молодь у віці 14−29 років та пенсіонери.

Висновок з наведених та багатьох дотичних системних характеристик — нація чахне, глибоко дезорієнтована і депресована, потребує екстрених втручань, стоп-сигналів, кличних орієнтирів для власного порятунку.

Утім, навіть чинна офіційна атрибутика і символіка могильним каменем тяжіють над Україною, що на диво сприймається людьми, як, мовби, збіг «випадковостей», наслідок «непорозумінь».

Показова ілюстрація — Державний Гімн, увінчаний словами «Ще не вмерла України і слава, і воля, ще нам, браття молодії, усміхнеться доля»… Ключовий національний символ закарбовує зворот із заперечною часткою «не», що за законами підсвідомості сприймається мозком саме як очікування кінця, утвердження недосяжності лагідної долі.

Інфернально-мортальна символіка витає й над столичним Майданом Незалежності: пихата чорнолика діва на височезному стовпі, як анти-образ змарнілої, навіки відірваної від рідної землі жіночки-українки; обсмалений до чорноти «янгол-охоронець», як зла карикатура на попереднього біломармурового Архістратига Михаїла, божественного покровителя Києва; зграя чорних же голубів над глобусом-знаком «Нульового кілометру України», замість узвичаєних в нашому народі білих птахів любові та миру…

У такий антураж логічно вписуються нав’язувані ззовні перформанси, на кшталт сумнозвісного гей-параду Хрещатиком, а усе нові імпульси розходяться й агресивно захоплюють дальші терени. Так, згідно з розтиражованими в українських ЗМІ повідомленнями, на початку липня ц.р. під Києвом вже другий рік поспіль проводиться т.зв. молодіжний фестиваль «Яма», де учасники «виживають та розважаються», імітуючи земну реальність після апокаліпсису. «Улюблена забавка тут — бої напівоголених дівчат у радіоактивній грязюці», — рапортує журналіст-очевидець. Інша фішка фестивалю — «анти-казино, де немає виграшів, а можна лише програти: здати себе у рабство, відправитися збирати сміття, стати гламурною сучкою або рукожопом…».

Симптоматичні ігрища молодиків хворого, занепалого духом суспільства, котрі вочевидь не переймаються тим фактом, що десь в районі Донецького аеропорту рік-два тому відбувалися справжні, а не бутафорські апокаліптичні події за участі їх героїчних ровесників-співвітчизників.

Якась іржа їсть, здавалося б, нетлінне. За отримання хабара узято в кайданки Героя України, в підвалі його будинку віднайдено мало не філію швейцарського банку, де кейси з грошима, золоті зливки, зброя, фашистські хрести… В 2007 р. отримав вищий ступінь відзнаки «за видатні особисті заслуги перед Українською державою в розвитку вітчизняного суднобудування», а в 2016 р. — вже організував й очолив злочинне чиновницько-бандитське угруповання. Родичі невдовзі внесли 5,5 млн.грн. застави, і анти-Героя відпустили з СІЗО додому, де й перебуває до дати призначення суду.

На сьогодні в Україні — 419 осіб, котрим Указами Президентів України були присвоєні відповідні звання, з них 272 нагороджені при житті і 147 — посмертно. З них усі були чесними перед собою, Державою і Господом Богом, чи, може, дехто теж — .? Відповідь зрозуміла. Наслідки руйнівні.

Не віриться також у те, що займаючи верхні щаблі державної ієрархії, регулярно довірчо спілкуючись з володарями світу та оперуючи ексклюзивною інформацією з різних, інколи нестандартних джерел, без нашарувань брехні і пропаганди, можновладці були настільки байдужі до народних волань й не вміли читати знаків персональної долі. Адже був і солдатик з почесної варти, що втратив свідомість та впустив із рук багнет, коли мимо пройшов новообраний Глава держави. Було і знепритомнення під час відправи у Софії Київській з нагоди Дня державного прапора України улюбленого молодшого сина Президента Порошенка. Але були й офшорні оборудки, метушливо провернуті у Панамі й не лише там паралельно із запеклими боями на Сході України, бо у якійсь момент комусь забракло впевненості, чи встоїть державна конструкція…

Що це? Гроші. Занадто великі гроші. Й ще більші зобов’язання довкола них. Принаймні, більші, ніж перед Батьківщиною.

До речі, про гроші. «Усі зображення на грошах слід вважати системними талісманами. Їх навмисно створюють керівники крупних співтовариств, таких як держави, політичні партії, фінансово-промислові лобі, релігійні конфесії. Системний талісман з точки зору магії являє собою величезну енергетичну мережу, спрямовану на досягнення конкретної мети. Головна вимога до елементів системи — усі вони мають бути абсолютно однакові. Монети і грошові купюри ідеально підходять для створення системних талісманів. Прихована від непосвячених функція грошей — служити системним талісманом для зміцнення влади і добробуту держави», — стверджує історик і футуролог М.Калюжний.

Справа лишень у тому — чиєї влади і якої держави. Для України, яка до 25-річчя своєї суверенності підійшла повністю закабаленою зовнішніми фінансовими запозиченнями, питання не пусте.

Дизайн і символіка — своєрідні маркери, чітко явлені на 500-гривневій купюрі. На ній — Григорій Сковорода, видатний українець-філософ, поет, педагог епохи пізнього бароко. Й саме «п'ятисотка» викликала чимало пересудів, з огляду на розміщення на реверсі «доларово-масонського» всевидючого ока, єгипетського трикутника (на новій, зразка 2015 р. купюрі ці суперечливі деталі прибрали, а профіль Г. Сковороди розвернули обличчям зі сходу на захід, акцентувавши «єврорух» України, уподібнили євровалюті цифрові, кольоро-декоративні деталі).

Однак цікавішою представляється цитата-автограф Г. Сковороди біля малюнку середньовічного базарного фонтану: «Неравное всем равенство. Льются из разных трубок, разные токи, в разные…». Красномовний маніфест соціальної нерівності, як тавро на найбільшому за номіналом банківському білеті, який пів-України і в руках ніколи не тримало: «обраним» — контроль за потоками, «смотрящим» — тонші токи, решті — струмочки, подачки на прожиття. Так було, є і буде!

Увесь антиукраїнський цинізм цього «дизайнерсько-лінгвістичного» підтасування стає зрозумілим, якщо докопатись до повного тексту філософа-безсрібника, співвіднести його зі світоглядною системою Г. Сковороди. Зокрема, цитату зухвало «вирвано» з програмного трактату Г. Сковороди «Разговор називаємий Алфавіт или Букварь міра», де вона має богословський сенс: «Бог богатому подобен фонтану, наполняющему различные сосуды по их вместности. Над фонтаном надпись сія: „Неравное всем равенство“. Льются из разных трубок разные токи в разные сосуды, вкруг фонтана стоящіе. Меншій сосуд менее имеет, но в том равен есть большему, что равно есть полный». Отже, про гроші тут ні слова, лише про божественну справедливість у розподілі благ і благодаті — кому скільки чого потрібно, аби наповнитися, той до того й має прагнути…

Більш того, безпосередньо з цієї формули випливає одна з головних ідей, завдячуючи котрій Г. Сковорода увійшов у пантеон світових мислителів — ідея т.зв. сродної праці або роботи. Тобто, тих трудів праведних, що визначаються не місцем/посадою, де платять гроші, а в розумінні зайняття, до якого лежить душа, тягнуться розум та руки і котре приносить радість саме по собі.

Відтак, насправді однакового рецепту, як «ощасливити» все людство (націю), не існує, шлях до злагоди, у розумінні Г. Сковороди, — в прискіпливому дослідженні покликів свого серця і натури.

Тож хай істинна глибина смислової символіки української гривні прислужиться нашому народові, неповторному етно-соціальному індивіду, який звитяжно шукає споріднену собі місію в буремному ХХІ сторіччі.

У цьому зв’язку доречно виокремити не гендлярські, а безкорисливі жести допомоги і голоси застереження для України й українців щодо імовірних фатальних помилок на їх тернистому шляху до самовизначення і самозбереження, котрі де-не-де пробиваються з-за офіційних лаштунків омріяної «цивілізованої» Європи.

Як приклад, окремі доступні на YouTube запальні промови Лорана Луї, депутата Федерального парламенту Бельгії, поборника ідеї «прямого народовладдя» й типового представника «правих традиціоналістів» в ЄС, відомого також своїми викривальними нападками на євробюрократів, наднаціональні еліти, глобальну «Систему», що під личиною «демократії» та «прав людини» переслідує фінансові, геостратегічні і неоколоніальні цілі, нехтуючи при цьому долями цілих держав і народів.

Так, виступаючи у Брюсселі ще у лютому 2014 р. (https://www.youtube.com/watch?v=KyiMTqkQnfQ), цей розумний сміливець спромігся заздалегідь окреслити ризики, перед якими на сьогодні постала постреволюційна, воююча із зовнішнім і внутрішнім ворогами українська патріотична громада: «Українці мають право знати, під яким соусом вони будуть з’їдені у разі приєднання їх країни до Європейського Союзу».

«Моїм українським друзям я б сказав: ви повинні боротися за збереження своєї незалежності, ви не маєте послабити її для втручання Євросоюзу і США! Зараз Україна вільна і не зобов’язана приймати диктатуру Брюсселя. Ми, звичайно, хочемо продавати європейську модель, балакаємо про демократію, свободу, права людини та т.ін. Проте це лишень приманки.

Ми, бельгійці, стали жертвами фінансового тоталітаризму в Європейському Союзі, бельгійський народ більше не є незалежним. Оті, хто ведуть нашу країну, — це банки, фінансове лобі. Ми випустили з рук стратегічні важелі Бельгії. Ми приймаємо вочевидь зрадницькі приписи Європи, включаючи її руйнівний антидемократичний «механізм стабільності». Невдовзі ми будемо пожинати плоди Трансатлантичного договору зі США. Ми вже відчуваємо наслідки порушення наших кордонів, а через деякий час нашою єдиною ціллю стане — залишитись хазяїнами на своїй землі, адже кожен народ має на це право.

Вийти з Європейського Союзу — можливо.

Проте краще не входити до нього тим, в кого поки що є вибір! Люди владні і багаті, сильні світу цього своєю задачею зробили побудову всесвітньої системи управління, створення єдиного уряду довкола крупних економічних блоків, великих глобальних союзів. А народ усе частіше — ослаблений, принижений, уведений в оману невеличкою купкою жадібної «еліти».

Тож я раджу Україні дослухатися й діяти, поки ще не надто пізно

.

Дійсно пророчі слова, беручи до уваги наростаючі проблеми, трагедії і карколомні політичні сюжети у житті сьогоднішнього Євросоюзу.

Для нас же вони «сигнальні», з огляду на загрозливе вивершення над справжніми Героями Нації, усім великим Народом зграйки вітчизняних політиканів-клептократів, які повністю «лягли» під патронат закордонних топ-менеджерів Великої Євразійської Гри, провісниці чергової Великої Війни…

Відгомони прийдешніх апокаліптичних часів Європи бринять у повітрі, як тугі струни. Навряд чи вийти з процесу у змозі будь-хто з його вільних чи мимовільних учасників, навіть таких поінформованих і далекоглядних, як істеблішмент і фінансова верхівка Великої Британії. Хіба що трохи відійти убік.

Чи усвідомлюють це наші «поводирі», щодо зрячості котрих усе більше сумнівів?

Яскравою метафорою історично-цивілізаційної розгубленості, есхатологічних передчуттів євроспільноти стала шокуюча для обивателя інфернальна драматургія урочистого відкриття у самому серці старої Європи — Швейцарії, 1 червня 2016 р. Сен-Готардського залізничного тунелю (https://www.youtube.com/watch?v=azB57-RmZrk), найбільшої споруди такого типу у світі. На реалізацію проекту пішло 18 років й 12 млрд. дол. США, при цьому, транспортна магістраль з’єднала «народи й економіки» Швейцарії, Німеччини, Франції та Італії (тож церемонію особисто відвідали і, як ні в чому не бувало, переглянули святкове дійство глави означених vip-держав).

Здавалося б, високий злет людських вмінь та інженерної думки мав би стати святом єднання мирського і Божого Духу, втім, сотні гостей, переважно, з привілейованих верств чотирьох держав занурилися у містерію викликання з гірських нетрів, тріумфальної зустрічі і прославляння диявола. Ритуальне інсценування спричинило трепіт у національних і міжнародних релігійних колах, проте у освяченні споруди та перегляді «спектаклю» узяли участь лідери провідних конфесій вказаних європейських країн…

Показово, що справжнім героям даної події — робочим людям — у сатанинському шоу була відведена роль зомбі, мерзенних рабів, «біомаси», приреченої на довічну тяжку невдячну працю.

Невже цей тунель — шлях для України? І чи вартий такий прогрес — падіння у духовну яму?

Прагматичні аспекти самозбереження держави і нації у контексті домашніх та міжнародних реалій наразі досить жваво проробляються вітчизняними вченими і аналітиками. Одним з перших сказав публічне «Ні!» внутрішньо морально-психологічно розібраній, популістсько-конформістській Європі філософ і політолог С. Дацюк (блог «Головний принцип нової Європи» на «Українській правді»). Ґрунтовну дорожню карту щодо випереджаючого зміцнення боєготовності та стратегічного осмислення місця і ролі України в її «геополітичному ареалі» на шпальтах «Дзеркала тижня» («2017-й: продолжение следует…») виклав директор Національного інституту стратегічних досліджень В.Горбулін.

Проте їх та подібні їхнім позиції лишаються не уведеними в офіційний дискурс, покликаний приймати реальні державні програми і заходи (здається навіть, що високоповажний і дійсно відданий Українській справі директор НІСІ час від часу виходить із серйозною аналітикою «на публіку», бо не має достойних співрозмовників на відповідному офіційному рівні).

Водночас, на зламі часів і епох, з настанням істинних випробувань для країни та її громадян, ще доведеться вийти на авансцену силам, готовим продукувати безпосередню синергію народного самоврядування, в тому числі спираючись на інтелектуальний доробок першопрохідців.

Доти ж, як би важко це не давалось, слід зберігати духовну зіркість, викривати витончені спокуси і брехні та накопичувати шанси витягнути країну із штучної пітьми посеред білого дня.