Сумський рубіж. Що за ним?

Наприкінці минулого року у Києві з нагоди 20-річчя газети «День» відбулася XVIII Міжнародна фотовиставка під патронатом цього знаного й шанованого суспільно-політичного видання.

350 робіт професіоналів і аматорів склали свого роду великий сімейний альбом, виразне національно-колективне обличчя України, закарбували індивідуальні та суспільні миті життя цілої країни.

Після столиці почесне право перейняти естафету експонування найкращих світлин виставки вибороли Суми. Чому пощастило саме їм?

В інтерв’ю місцевим ЗМІ головред «Дня» Лариса Івшина зазначила: «Під час одного з попередніх візитів я говорила, що Суми для мене — «українська цитадель на прикордонні». Думаю, завдання всіх — зміцнювати цю «цитадель» і дбати про свої «фортеці» та кордони. Треба, щоб дух людей був міцним, щоб у них була енергія, щоб вони відчували, що вся інша Україна з ними. Наша фотовиставка — це позитивний сигнал від люблячої газети «День» своїм читачам у Сумах… ми повинні себе відчувати більш єдиною Україною, і не лише в Дні Злуки, а просто мати відчуття «плеча», доброго погляду.

Наша виставка це транслює".

Мудрі, прозорливі слова, дотичні до справи, зробленої в потрібний час у потрібному місці. Втім, будучи одним з найпоінформованіших і компетентних журналістів й видавців країни (а ще дружиною Євгена Марчука, екс-очільника СБУ, РНБО, екс-Прем'єр-міністра України, нині представника України у підгрупі з безпеки Тристоронньої контактної групи по Донбасу), пані Івшина, схоже, мала додаткові переконливі резони почати регіональний фототур з Сумського порубіжжя — землі на межі двох різних суспільств і світів.

Варто торкнутися деяких з них, що характерно відтворюють status quo «північної застави» України.

Почати — з влади. Навколо неї ж та її дій (бездіяльності) точиться зараз більшість експертних і простонародних дискусій. Тим паче, якщо місцева влада — всуціль «провладна», президентська.

Так, нещодавно у вітчизняних ЗМІ прогриміло, що у рейтингу губернаторів, складеному (на підставі даних Держстату) тижневиком «Деловая столица» за підсумками розвитку регіонів України в 2016 р., голова Сумської ОДА Микола Клочко (БПП «Солідарність») посів останнє 23-є місце. Причому, його (а відтак, виробничо-економічного і соціально-гуманітарного становища ввіреної області) рейтинговий щабель за останній час змінювався лише на гірше: у І-му півріччі 2016 р. він теж пас задніх, за підсумками 2015 р. мав 19-те місце, по півріччю 2015 г. — був ще на 17-му…

Типові проблеми Сумщини спричинені по-своєму унікальними обставинами, а саме тим, що край відчутно постраждав від розриву торговельно-економічних зв’язків з державою-агресором: обсяг експорту товарів з Сумщини до РФ за три квартали мин.р. скоротився на 21,1%, до $ 118,8 млн.

Певною компенсацією стало збільшення (на 10,4%, до $ 110,9 млн.) експорту до країн ЄС, що наздоганяє обсяги торгівлі з «північним сусідом», хоча за структурою — є суто сировинним.

Згідно даних рейтингу, позиції області щоразу «рубає» висока смертність та низька народжуваність, зависокі борги по зарплаті та занизька динаміка росту реальних заробітків, поряд із галопуючими споживчими цінами і комунальними тарифами, низька якість сфери послуг. Як ілюстрація, сьогодні на Сумщині 1 працюючий має прокормити 6 непрацюючих, а сума невиплачених боргів по зарплаті сягає 102,6 млн. грн.

За цією статистикою — конкретні життя, долі людей та вплив влади на них. І тут доречне запитання: а чому кризові явища, що от тепер постали руба, не були усвідомлені і бодай купірувані 2−3 роки тому, тобто, після падіння режиму «злочинної панди» та початку путінської війни проти України?

Адже, приміром, найбільший зарплатний боржник і подразник соціального неспокою у регіоні — наразі драматично занепадаюче ПАТ «Сумське НВО» (колись всесвітньовідомий машинобудівний завод ім. Фрунзе) — упродовж останніх років справно виконувало роль офшорно-фінансової вотчини свого головного акціонера, російського «бізнесмена на довір’ї» Костянтина Григоришина, котрий за низкою нехитрих схем безперешкодно вивів за межі нашої країни десятки мільярдів гривень (дехто обчислює ті самі суми у доларах). Модернізувати ж і переорієнтувати стратегічне підприємство з субпідрядної «годівнички» нафтогазового комплексу РФ на інші, потенційно самостійні українські проекти в країнах Причорномор’я, Азії, Близького

Сходу — так само як дати по руках спритному ділку, що роками визискував з 12-тисячного колективу сумських машинобудівників — виявилося зась…

Натомість, як пам’ятаємо, сталося протилежне: на фоні кримінального переслідування Григоришина російською владою та оголошення його у міжнародний розшук, цей «онук лейтенанта Шмідта» навесні 2016 р. нашвидкуруч отримав українське громадянство й причаївся у тіні свого високого покривателяпокровителя. Цікаво, чи долучився мільярдер з орбіти впливу ПОПа до дієвої допомоги антиросійському фронту на Сході своєї «новопридбаної» батьківщини, до реабілітації скалічених національних героїв, чи, може, щось інше позитивне чути про нього у теперішні буремні дні?

А про ошуканих «фрунзенців» — чути. На початку грудня 2016 р. кількасот працівників виробничого об’єднання пікетували у Києві будівлі Уряду, ВРУ та офіс «Нафтогазу» з вимогами забезпечити державні замовлення, не допустити знищення найбільшого галузевого підприємства в Україні, сплатити борги по зарплаті. Дещицю свого робочого часу, аби «солідаризуватися» і постояти поруч із протестуючими, виділив й голова Сумської ОДА Микола Клочко. Але те скоріш виглядало як особистий контроль за тим, щоби люди не пішли на штурм одного з об’єктів їхньої ненависті… Сьогодні щодня з заводу звільняються десятки робітників різної кваліфікації, а керівництво ПАТ відмовляється виплачувати їм компенсацію, яка згідно колдоговору становить суму тримісячного окладу. Створюються ініціативні групи, готуються звернення до правоохоронних органів, а паралельно — до місцевих націонал-патріотичних структур, члени яких входять у кістяк незалежної профспілки ПАТ «Сумське НВО», у надії відстояти свої законні інтереси. На владу жодних надій!

Інший сумний спадок кланово-олігархічного панування в економіці регіону — технологічно й фінансово невизначений стан ПАТ «Сумихімпром» (4 тис. працюючих), ключового об’єкту хімічної галузі України із числа топ-100 національних держпідприємств. Операційний контроль над заводом практично до кінця 2015 р. здійснював біглий власник Group DF Дмитро Фірташ через «свого» керуючого санацією Ігоря Лазаковича. Штучне доведення ПАТ до стану банкрутства було спусковим гачком його планованої прихватизації, а секрет «успіху» бізнесу, що навіть у найтяжчі воєнні 2014−2015 роки вдало паразитував на держбюджеті України, полягав у закупівлях за завищеними цінами імпортної сировини та фіктивних юридичних послуг. Між тим, у 2012−2013 р.р. менеджмент заводу знаходив можливість переказування, загалом, 11 млн. грн. у такий собі благодійний фонд «Сумський регіон», яким опікувалися vip-чиновники Сумської ОДА (вони ж функціонери СОО «Партії регіонів», котрі за кошти фонду оплачували участь сумських «тітушок» в місцевих і столичному АнтиМайданах тощо). І ось раптом з’ясовується, що 6 грудня 2016 р. прокуратура Сумської області заочно (!) повідомила про підозру керуючому санацією заводу «Сумихімпром» пану Лазаковичу й оголосила його в розшук. До суду також скеровано клопотання про арешт цього подільника минулої влади й її спонсора-олігарха, обшук у його спустілому будинку. Шукай, як то кажуть, вітра в полі…

Однак, якщо серйозно, чи прагнули місцеві владці взагалі чогось дошукатися? Судячи зі справ, а не слів — не надто. Переймалися суто самозміцненням і виштовхуванням з політичного рингу будь-яких конкурентів, основним з яких на Сумщині, за непоборною традицією, є ВО «Батьківщина».

Ще в грудні 2015 р. інтернет-портал «Антикор» писав з цього приводуу статті «Порошенко готує кримінального злочинця на голову Сумської облради»: «В якості головних представників п’ятої колони Кремля на Сумщині виступають такі одіозні нардепи, як Деркач і Молоток. На місцевому рівні ґрунт для зелених чоловічків готує Сумський «кримінальний злочинець» Володимир Токар, який в минулому був у БЮТі, потім на президентських виборах 2010 року перебіг до Януковича, купивши собі посаду очільника облради, потім, після зради Януковича, перебіг до Яценюка, балотуючись до Верховної Ради самовисуванцем, але називаючи себе кандидатом від об’єднаної опозиції. 2010 року, перебуваючи на посаді голови Сумської облради, Володимир Токар прямо підтримав Віктора Януковича зі словами «Тільки обмеження, накладені на мене, як на посадову особу, не дозволяють мені закликати інших підтримати мій вибір. Нам треба рятувати країну — ось моє головне політичне переконання», — заявив він місцевій газеті «В двух словах».

Наразі знов актуалізувалася потреба «рятувати країну» — тож у грудні 2016 р., на вимогу верхівки БПП всадовити «свого хлопця» на чолі облради, губернатор Микола Клочко, за негласної підтримки силових органів та із залученням перефарбованих «регіоналів» у депутатському корпусі облради, провернув міні-імпічмент, у результаті якого було скинуто з посади молодого, недосвідченого ставленика «біло-сердечних» Семена Салатенка, чиє крісло перейшло Володимиру Токарю, нині вже «відбіленому» членством у тому таки блоці «Жити по-новому». Невдовзі новообраний очільник депутатського корпусу призначив своїм першим помічником колишнього високопоставленого функціонера СОО «Партії регіонів», екс-заступника голови Сумської облдержадміністрації і екс-заступника голови Сумської облради часів Віктора Януковича. Ще є питання?

Такі от реальні поточні тенденції, що проростають звідусіль.

Взагалі, період кінця минулого — початку 2017 р.р. став певним «моментом істини» для усвідомлення того, чим живуть і куди рухаються Сумська громада та правлячий нею політикум.

У якості ще одного прикладу — гучно-негативний резонанс від ренегатської заяви мера Глухова Мішеля Терещенка щодо відмови балотуватися на призначених навесні ц.р. виборах на голову новостворюваної Глухівської територіальної громади. Мотивація записного патріота Гетьманської столиці України вражає цинічною прямотою: «Я не спеціаліст в галузі місцевого самоврядування й ніколи не хотів стати мером, а особливо — мером на Україні…» А як же щодораніших заяв нащадка династії українських підприємців і меценатів, якими той щедро здобрював і отримання з рук Петра Порошенка українського паспорту, і PR-кампанію боротьби за пост мера Глухова, на кшталт: «Україна — моя матір, і я хочу брати участь у її долі», або «Люди у Глухові бажають жити по-новому, однак помітних змін практично немає, тож я хочу створити багато нових робочих місць, де містяни отримували б гідну зарплатню, родини могли би будувати нормальне життя. Я ж бо закінчив одну з кращих бізнес-шкіл у Франції…»?

Здається, дійсна причина — у чутливості французькому нюху, який вловив зміну єврокон’юнктури стосовно України, а ще — у неготовності нести важку ношу щоденної відповідальності за долі людей. Бо коли ти з молодою дружиною проводиш медовий місяць на Маямі, а в тебе удома у розвалинах просто неба «розквартировують» бійців, щойно виведених на перепочинок з Донбаської передової (для яких ти ж сам публічно обіцяв побудувати сучасні казарми), то ти мимоволі втрачаєш спокій і побоюєшся повернення туди, де маєш дивитися у очі цим стомленим, суворим захисникам Вітчизни.

Для ідейно-політичних опонентів «Мермішеля» (якими той неодноразово називав колишніх ватажків місцевих «регіоналів», їх зв’язкових у корумпованих правоохоронних органах і в регіональній владі, де-факто підзвітній «куратору» Глухівщини й усієї Сумщини нардепу Андрію Деркачу) було б безглуздо не скористатися привселюдним конфузом і втечею «єврореформатора». От тільки хто й чим заповнить вакуум правди і довіри, що утворився в одному із ключових прикордонних райцентрів Сумщини унаслідок череди цих подій, — питання суто риторичне.

Та вже й заповнюють! Розминаючись перед достроковими виборами до «оновленої» Верховної Ради, обласний і районні центри Сумщини крок за кроком окучують лідери «учорашніх» політсил, чимдалі сміливіше доводячи своїм поки ситуативним глядачам і слухачам, що, мовляв, за ними — «мирне і заможне українське завтра».

В грудні мин.р. зброярсько-пролетарську Шостку у рамках т.зв. Всеукраїнського соціального марафону Опозиційного Блоку за підвищення якості життя людей відвідав Юрій Бойко, який, серед іншого, презентував громадянам соціальні законопроекти Опоблоку, жорстко критикував «тарифний геноцид» чинного Кабміну, обстоював альтернативний формат відносин влади, бізнесу і суспільства. На сьогодні до акції «Справедливість і Захист» зі збору підписів населення на підтримку законопроектів Опоблоку підключилися вже 13 із 18 районів області.

Помітною динамікою контактів з регіональними підприємницькими колами, науково-педагогічними закладами, молодіжними спільнотами, місцевими ЗМІ вирізняється також партія «Успішна країна» — дітище януковицького міністра доходів та зборів Олександра Клименка, який нині мешкає у Москві.

Саме це, а також вільне, цілком легальне відкриття партійного офісу «успішників» в Сумах зумовило опір, й не лише на словах, націонал-патріотичних сил Сумщини (свідомих ветеранів війни на Сході, членів і прихильників «Свободи», «Правого сектору» та ін.) їхньому «сєпарському двіжу» під виглядом промо-акцій і бізнес-лекторіїв. Показовий виховний момент стався, зокрема, наприкінці січня ц.р. у Ромнах, де окремі депутати-націоналісти міськради та їх однодумці перешкодили проведенню такого собі форуму «Успішної країни» для мешканців райцентру і прилеглих селищ.

Звісно, все це та багато іншого відомо місцево-регіональній владі, яка уважно споглядає, як болотяна твань затягує колись чисте і широке народно-революційне плесо Сумщини. Бачить — і мовчить…

Їй не дають остаточно самозануритися хіба що незалежні місцеві блогери, які час від часу видають ємні діагнози та досить прості рецепти лікування суспільно-політичних недуг сьогодення. Та, на жаль, ті активісти марно трудяться, бо виглядає так, що «генеральна лінія партії», так само як і плани її кошторисних витрат, нині розходяться з баченнями окремих індивідів.

Так, цікаве й водночас тривожне дослідження чинників і результатів інформаційної експансії з прилеглих теренів РФ на територію Сумської області представив місцевий медіа-експерт Олексій Захарченко. Він, зокрема, констатує такі взаємопов’язані речі: зараз Сумська область має найбільшу в Україні протяжність кордону з Російською Федерацією — 298 км; особливістю ринку телевізійних послуг Сумщини є наявність зон низької інформаційної насиченості українськими мовниками, особливо на півночі і сході регіону; натомість, після розгортання у довоєнні роки в безпосередній близькості до українського кордону сучасних мовленнєвих центрів РФ, на територіях низки районів Сумщини, що межують з РФ, спостерігається домінування пропагандистських каналів країни-агресора (покриття сигналом з відповідним поширенням чужого інформаційного продукту — від 30−40% до 90−100% територій, або на 50−80 км углиб суверенної України); результати голосування на останніх парламентських виборах за проросійські орієнтовані партії — Комуністичну та Опозиційний блок — майже точно співпадають з зонами пріоритетного покриття російськими каналами. «І якщо північно-східний сусід вирішить розпочати повномасштабне вторгнення, вгадайте, кого підтримають мешканці прикордонних районів Сумщини?» — з сумом резюмує автор.

Розгортати власні контрпропагандистські потужності, виробляти якісний місцевий медіа-продукт, прокладати мережі ІТ-мовлення — ні за що і нікому (прибуткові підприємства в Сумах і на периферії угробили, приватний бізнес пригнітили, кращих журналістів, програмістів, менеджерів повідпускали до столиці чи за кордон), тож і надалі вдаватимуть, ніби все «оk».

Вищенаведений аналіз соціально-економічних і суспільно-політичних чинників підводить, у принципі, до того ж самого висновку.

То що лишається робити владі, коли все так запущено, а діяти повсякчас доводиться в умовах критичного дефіциту фінансових, матеріальних і людських ресурсів? Хіба — «креативити», гартувати дух, виховувати громадянську самосвідомість, тренувати мобілізаційні навички членів спільноти.

Вона чи підлеглі виконавці за її прямими настановами це й намагаються робити. Але — у міру розвитку наявних інтелекту і здібностей.

Далі — фінальна цитата із свіжої сумської преси: «В воскресенье 29 января около 16.45, в Сумском ТРЦ «Мануфактура» сработала противопожарная сигнализация. По громкой связи объявили, что в здании «Мануфактуры» возник пожар. Началась эвакуация людей. Родители, которые привели детей на просмотр мультфильма, спускались по запасной лестнице, предусмотренной для пожара. А вот чтобы покинуть помещение, пришлось, по словам сумчанки, находившейся в тот момент в ТРЦ, выбивать сетку. Эскалатор не работал. На І этаже ощущался запах дыма, но где горело, определить было нельзя. Эвакуация проходила только через центральные двери.

Позже выяснилось, что тревога была учебной. Зато образовавшиеся в результате дыры в перекрытиях будут напоминать администрации ТРЦ, что персонал не смог организовать эвакуацию…

Что пережили люди, в панике выбиравшиеся из «горящего» ТРЦ с маленькими детьми, и говорить не стоит. Складывается впечатление, что сумчан, и так напуганных январскими взрывами газа и пожарами, специально стараются превратить в толпу паникёров с помощью таких бесчеловечных экспериментов…

Участники событий возмущены в первую очередь тем, что учебную тревогу проводили во время мультфильма. Ведь многие дети в возрасте 7−10 лет были в кинозале без родителей и пережили двойной шок от происходящего. Испортив сеанс в выходной день и перепугав до состояния полной паники посетителей, никто не предложил даже вернуть деньги за недосмотренный мультфильм!"

Рost scriptum:

Нам належить ясно бачити і чітко розуміти, що нахабно й безкарно коять сьогодні з кожним із нас й з усією державою. Однак, попри морок страхів, нервів і відчаїв, ні в якому разі не можна допустити, щоби глибинне невдоволення владою переплавлялося у внутрішнє відторгнення України. Бо саме так вони нас і переможуть.

В цьому сенсі, з коментарем однієї з нещасних жертв наведеного вище інциденту можна погодитися лише частково: «Да нет, это не просто дебилы, это дебилоиды! Взять этих уродов за яйца и подвесить где-нибудь посередине Харьковского моста. „Мануфактура“ для меня умерла НАВСЕГДА!»