Святослав Стеценко: Розгін наметового містечка — це демонстрація сили владою мародерів

У суботу 3-го березня під стінами українського парламенту відбулася жорстока зачистка наметового містечка. Вона обернулася у сотню затриманих та 11 постраждалих демонстрантів. Наметове містечко стояло з жовтня минулого року і в багатьох громадян асоціювалося з «Рухом нових сил» Міхеїла Саакашвілі. Парламентарі та урядовці, у свою чергу до вимог протестувальників дослухалися мало. Але варто було патріотам з Закарпаття оголосити вимогу про відсторонення від влади Петра Порошенка, як влада вирішили позбутися демонстрантів. Про зачистку наметового містечка і про можливі шляхи дій громадян після цієї спецоперації, i-ua.tv погодився розповісти полковник запасу Святослав Стеценко.

— Наметове містечко біля Верховної Ради стояло з жовтня 2017 року і нікому не заважало. Чому влада його вирішила так жорстоко зачистити?

— Мене розгін наметового містечка не дивує. Рано, чи пізно, але він мав таки відбутися. У тому, що воно нікому не заважало я не згоден.

Наметове містечко перекривало дорогу. Тому, воно створювало певні незручності для пересічних киян, які їздять на роботу на громадському транспорті. Хоча, воно дійсно не заважало представникам влади: народним депутатам, президенту та урядовцям.

Зачистку наметового містечка під Верховною Радою можна назвати відвертою демонстрацією сили владою мародерів. Такою собі демонстрацією наявності у них всіх потрібних можливостей для придушення будь-якого спротиву. Мародери зробили її показово жорстокою: з приниженням людської гідності і порушенням законності. Дії поліції є абсолютно неадекватними. Правоохоронці порушили Кримінально-процесуальний кодекс та всі права людини.

Навіть ситуація із виявленням предметів схожих на зброю виглядає повною ганьбою. Їх знайшли у той час, коли усіх мешканців табору вивели з місця подій. Цю нібито зброю, виявили не в присутності осіб, яким висунули підозру. Її знайшли без адвокатів і незалежних спостерігачів. Більше того, представників уповноваженого з прав людини поліцейські погодилися допустити на територію табору тільки після того, як вивезли усіх постраждалих. До того часу вони це робити відмовлялися. Склалося враження, ніби вони отримали розпорядження ігнорувати права людини. Вони відмовлялися продемонструвати свої документи і повідомити прізвище та посаду свого безпосереднього начальника.

Вони свідомо стали прямими співучасниками злочинних дій влади.

Думаю, розгін наметового містечка, це — закономірний підсумок. По-інакшому не могло бути. У нас влада така ж сама, як і за часів Януковича. Хіба що вона стала сильнішою та більш рішучою. Політичні сили, які є її опонентами, не зробили жодного висновку.

Вони тільки марно витрачають час. Замість створення реальної політичної, ідейної та організаційної альтернативи нинішнім мародерам, вони розпорошують і так незначний людський і фінансовий потенціал.

Тому, жоден протест ні до чого не призведе. Вони всі марні. Єдине, що здатне витягнути країну з кризи — це нова влада. Але брати її потрібно у легітимний спосіб.

— Але все ж таки, чому знищення наметового містечка відбулося саме 3 березня?

— Бо так зійшлися зірки. Подібні рішення приймаються стратегічно, але здійснюються тактично. Вони приймаються тоді, коли збігаються певні обставини, емоції та баланси.

Чому саме 3 березня? Пояснити може лише людина, яка прийняла це рішення.

— Можливо, все ж таки на розправу з мешканцями наметового містечка вплинули вимоги хлопців із Закарпаття?

— Такі вимоги по Україні висувають тисячі людей. І що з того? Нічого. Бо вимоги варті уваги, тільки тоді, коли їх ініціатори мають силу. В іншому випадку, можна кожного дня виходити під Верховну Раду і на сміх депутатам, висувати різні недоречні гасла.

Вимогами є тільки те, що людина спроможна зробити самостійно. Коли вона може сказати: «Або ви це робите, або це роблю я, а ви мені не потрібні». Коли ж ти сам не здатний зробити те, про що говориш, це вже не вимоги. Це — забаганки.

— Наметове містечко розігнали. І що тепер?

— Тепер на порядку денному суто політичне завдання. Потрібно визначити основні цінності і об’єднати навколо них людей і організації.

Потім створювати альтернативний уряд і писати законопроекти. Щоб прийти до влади, необхідно взяти участь у політичному процесі.

Це — єдиний можливий мирний спосіб. І треба намагатися триматися саме його. Водночас, варто бути готовими і до силового протистояння. Бо ні Московія, ні кримінальні кола і мародери в середині країни, всіма доступними методами заважатимуть народові прийти до влади.

Ірина Сатарова