Любомира Бурлачук: Україні потрібен «План Маршалла» у сфері освіти і культури

В українських ЗМІ активно обговорюють запровадження «Плану Маршала» для України. Він нібито маєперетворити нашу країну на успішну європейську державу. Ось тільки чи потрібен Україні «План Маршала» у тому форматі, який пропонується різними політиками? З цим питанням i-ua.tv вже звертався до експертів, серед них — аналітик Юрій Буздуган та філософ Сергій Дацюк. Сьогодні ми вирішили поспілкуватися з незалежною дослідницею Любомирою Бурлачук.

— На Вашу думку, чому словосполучення «План Маршалла» для України є настільки популярним?

— Крім красивої символічної назви та амбіційних декларацій про економічне відродження України, «План Маршалла» для нашої держави не має нічого спільного з історичним «планом Маршалла» з економічного відновлення Європи сімдесятирічної давнини. План-генерик відрізняєтьсявід оригінального плану і за рівнем натхнення та мудрості, і за масштабами стратегічного мислення, і за здатністю до трансформації і прориву України в нове майбутнє.

«Плану Маршалла» 1947 року притаманна вражаюча властивість: його хочеться повторювати і повторювати до безкінечності. Та вдається лише імітувати. «Плани Маршалла» втілювали в таких країнах, як Японія, Афганістан, Ірак, Польща, Греція. Їх також розробляли для країн Африки та Латинської Америки. А тепер вирішили реалізувати і в Україні.

На сьогодні ми маємо вже як мінімум 5 проектів плану, і це вже нагадує фарс. Перша версія плану з’явилася у 2007 році (Великобританія). Після Революції Гідності, у 2014 році, до ідеї «плану Маршалла» повернулися знову (є дві версії — Бернара Леві та Тімоті Гартон-Еша). У 2015 році український олігарх Дмитро Фірташ висунув свій «план Маршалла» і створив Агентство Модернізації України, капітал якого мав скласти 300 мільярдів доларів… У 2016 році депутат Бундестагу Німеччини сповістив про розробку ще одного «плану Маршалла» для України. Його можна радше назвати «планом Меркель», бо Німеччина — основний спонсор та ідеолог цього плану. І ось у 2017 році з пропозицією «плану Маршалла» для України виступив депутат Литовського Парламенту Андрюс Кубілюс.

Така ситуаціялише наводить на думку про популізм, про PR-ходи політиків, про бажання корумпованої влади до подальшого збагачення «на халяву», про приховані олігархічні амбіції та їх стратегію майбутнього України як теперішнього, про спроби призупинити реформи в Україні. А для нас, українців, затягування існуючого стану речей — це катастрофа.

Як я уже говорила, «плани Маршалла» для нашої держави по суті не мають нічого спільного з оригіналом, однак можна прослідкувати певні історичні аналогії.

— Що це за аналогії?

— Про них розповідав один з авторів «плану Маршалла» для України Андрюс Кубілюс. По-перше, з колапсом Британської імперії та руйнуванням європейських країн у результаті другої світової війни виникла реальна загроза домінування сталінської комуністичної імперії в Європі і небезпека для демократичних цінностей. Державний секретар США Джордж Маршалл поставив завданням номер один відновлення Західної Європи і перетворення її на бастіон проти імперських амбіцій СРСР. Якщо говорити про історичну аналогію, то відновлення Українив 2018 році є необхідним для запобігання путінської агресії проти європейських цінностей та подолання загрози російського політичного домінування в Україні.

По-друге, «план Маршалла» 1947 року став вирішенням тектонічного конфлікту між Німеччиною і Францією шляхом євроінтеграції і співпраці між цимиворогуючими країнами. Тоді, фактично, була заснована модель майбутнього Європейського Союзу. Адже «план Маршалла» регулював не питання економічної політики, а принципи взаємодіїміж ключовими державами Європи. Це була надзвичайно потужна інновація, що трансформувала Європу і світ.

Якщо говорити про другу історичну аналогію, то ми бачимо другий тектонічний конфлікт- між Росією і континентальною Європою. Ідея трансформування Росії непрямим способом, зробивши Україну успішною та створивши навколо Росії так званий «пояс успіху», доведе перевагу демократичних принципів над імперською кремлівською ідеологією.

Варто зазначити, що крім повного економічного відновлення повоєнної Німеччини та Європи, продуктами «плану Маршалла» 1947 року стали створення ЄС і НАТО. «План Маршалла» також ознаменував собою початок Холодної війни, через різке погіршення стосунків між США та СРСР в зв’язку з неприйняття останнім програми відновлення Німеччини. Холодна війна призвела до розпаду СРСР у 1991 році та краху комуністичної ідеології. Наступним кроком Європейської спільности стало розширення Євросоюзу у 1990-х з метою запобігання розширення політичного впливу Росії на країни Східної Європи.

Отже, «план Маршалла» став надзвичайно ефективним геополітичним інструментом для остаточної перемоги третьої ідеології епохи модерну — лібералізму — над двома іншими ідеологіями XX століття, націонал-соціалізмом та комунізмом.

— А якщо розглядати Німеччину 1947 року як аналог України 2018 року?

— Німеччина була серцем «плану Маршалла», а потім — і серцем холодної війни (поділ Німеччини на Західну та Східну завершився падінням Берлінської стіни лише у 1989 році). Сполучені Штати Америки виділили на відновлення Західної Німеччини 13 мільярдів доларів (еквівалент близько 135 мільярдів доларів на сьогодні) — не найбільшу суму, як це можна було очікувати. Італія отримала теж 13 мільярдів доларів. Великобританія отримала 28 млрд. доларів, Франція — 25 млрд. доларів, Голландія — 1 млрд. доларів.

Та суть німецького економічного дива не в мільярдах доларів. Воно відбулося не стільки завдяки «плану Маршалла», скільки завдякипотужній стратегії виходу з кризи та економічним реформам Людвіга Ерхарта, видатного німецького економіста і політика, автора теорії «добробут для всіх». Його ліберальні реформи, що базувались на ціновій та курсовій стабільності, зменшили вплив держави на економіку та перетворили патерналістські налаштованих німців на підприємців та індивідуалістів. Ключові фактори успіху — натхнення та мудрість лідерів, наявність стратегії, воля німецького народу до виходу з кризи. Та основне — без Нюрнбергського процесу, без денацифікації та декомунізації політичних інститутів Західної Німеччини німецького економічного дива не сталося б.

До речі, успіх «плану Маршалла» по відновленню повоєнної Японії також напряму залежав від демілітаризації, деолігархізації, а також цінової і валютної стабільності та якісного державного менеджменту.

— Чим ситуація в Україні на сьогодні відрізняється від німецької у 1947 році?

-З 2013 в Україні спостерігається спад ВВП, без жодних натяків на його зростання. Наш зовнішній економічний борг досяг вже 83% від ВВП (це близько 2000 тисяч доларів на кожного українця). 58% української економіки — це олігополія, монополія, або одноособове домінування. Лише 42% є конкурентним середовищем. Як бачите, рівень олігархізації перевищує навіть мілітаристську повоєнну Японію.

Більше того, в Україніповним ходом реалізується політика соціального геноциду. Жити стає все гірше і гірше, громадяни понад 50% доходу витрачають на харчування (для порівняння, у Європі це 12 — 15%). Люди відчувають страх перед майбутнім та думають про зростання тарифів на електроенергію та комунальні послуги, оскільки на 27-му році Незалежності опинились в умовах виживання.

Російський капітал залишається ключовим інвестиційним ресурсом для України, не зважаючи на те, що наша держава потерпає від російської агресії і знаходиться в стані війни з Росією вже протягом чотирьох років. Та Україна, на відміну від європейських країн і США, так і не прийняла жодних санкцій проти агресорки. Крім російського капіталу, джерела інвестицій — офшорний капітал (тобто вкрадені українськими олігархами кошти українців) та грошові перекази українських трудових мігрантів у Європі.

Та головна біда — це панування олігархії, тотальна корупція всіх органів влади та глибока інституційна криза. Наші державні та політичні інститути зібрали у собі риси, притаманні лібералізму, політичному анархізму та патерналізму, з глибоко інтегрованою тіньовою економікою.

То ж в Україні, на відміну від Німеччини 1947 року, маємо кризу стратегічного лідерства, кризу мислення, управління та довіри. Після перемоги Майдану новий уряд отримав 20 мільярдів інвестицій від різних міжнародних інституцій. Хіба це допомогло Україні? Ні. Жодна реформа не відбулася так, як треба. Також існує проблема «старих грошей»: з 5 мільярдів доларів, які були виділені МВФ, тільки 1,3 мільярди були хоч якось абсорбовані. Решта фінансів не використовується, бо просто немає масштабних проектів майбутнього.

Але найголовніше, у нас немає людей, здатних втілювати ці проекти в життя. У нас немає ні свого Людвіга Ерхарта, ні візії майбутнього. Замість цього у нас панують олігархи, процвітають корупція та популізм, а ми живемо сподіваннями на гроші МВФ та «план Маршалла».

Ще один принциповий момент відмінностей — глобальна фазова криза та крах ідеології лібералізму. Європейський Союз знаходиться у потужній кризі, тому на «план Маршалла». для України серйозно впливатимуть трансформаціїу самому ЄС. Починаючи з 2020 року, різко знизиться фінансування країн Східної Європи у зв’язку з «брекзітом» та ідеєю «Європи двох швидкостей». Чи знайдуться в цих умовах у ЄС кошти для корумпованого уряду України — питання риторичне. Європа в кризі і вона займатиметься вирішенням своїх внутрішніх проблем.

Ситуація відмінна ще і в тому, що Україна на сьогодні не має перспективи стати повноцінним членом ЄС. І це також демотивує. Проти нашого приєднання виступаютьНідерланди і Німеччина.

— Приєднання України до ЄС не підтримують через війну?

— Не думаю. Україна не виконує свого домашнього завдання. Взагалі, Європа втомилась від України. Європейці надають нам величезну допомогу, але не бачать жодних результатів. Ситуація в Україні лише погіршується, довіра до нашої держави втрачена. Депутати Бундестагу якось заявили у роздратуванні — «No more freebiez». Відтепер жодної халяви — зранку реформи, ввечері гроші.

— Все ж таки, на Вашу думку, «план Маршалла» для України потрібен?

— Чіткого «план Маршалла» для України на сьогодні немає. Сам по собі проект в зародковому стані, тому говорити про конкретні цілі, параметри і значення для України складно. Ми знаємо, що передбачається виділення для України 50 мільярдів доларів протягом 10 років, щоб досягти зростання ВВП на 6 — 8%. Навіть якщо план затвердять в Європі, Україна буде під зовнішнім управлінням і повним контролем Німеччини як ключового спонсора. Кошти нам даватимуть під певні проекти, хоча в традиціях «плану Маршалла» рішення про використання коштів приймались країнами-отримувачами допомоги. Хоча медіа-простір переповнений розмовами (насправді політичним піаром) про «план Маршалла» для України вже більше 4 років, наш уряд так до цього часу і не має реального технічного наповнення цього плану.

Зараз Україна має достатньо розгалужену функціонуючу економіку. Так, вона потребує модернізації (рівень амортизації основних засобів виробництва в багатьох галузях досягає 80%), та для цього не потрібен «план Маршалла». Ми повинні відмовитися від нарощування страшних боргів, які потім доведеться віддавати нашим дітям та онукам.

Потрібно повернути в Україну вкрадені олігархами мільярди. Крім того, на світовому фінансовому ринку є достатньо вільного капіталу, який можна залучити під невисокі проценти для вирішення питань модернізації економіки.

Знаєте, «план Маршалла» мав би сенс для України, якби він був спрямований на деоліхаргізацію і декорупціоналізацію. Тут я хочу ще раз нагадати про ключову умову «плану Маршалла» 1947 року стосовно декомунізації та денацифікації європейських урядів.

Однак у нас ніякого очищення влади не відбулося, тому «план Маршалла» тільки ще більше збагатить олігархів. Вони зацікавлені в затягуванні теперішнього, щоб і надалі користатися політичними і фінансовими бонусами. Доля Україні та українського народу їх не хвилює. Якщо Європа і далі надаватиме цим людям гроші, наша держава впаде у прірву. Ми ітак туди котимося per default. З України за кордон виїздять кращі люди. І чим більше ми їх втрачаємо — тим менше шансів в України змінити траєкторію руху.

Тому я вважаю, що «план Маршалла» в існуючому вигляді нам не потрібен. Більше того, я вважаю, що в Україні реалізовуватиметься не «план Маршалла» (чи «план Меркель»), а «ерзац-план Моргентау» (за іменем міністра фінансів США Генрі Моргентау, який у 1947 році хотівперетворити Німеччину на відсталу аграрну країну).

На щастя, Німеччина не стала «городом Європи». На мою думку, саме цей план хочуть реалізувати тепер в Україні. За цим планом, Україні відводитьсяроль сировинного придатку та відсталої аграрної держави — ресурсом для країн, які прорвуться у майбутнє. В той час, коли Європа і США рухаються з постмодерну у нову цивілізаційну парадигму, нам пропонують індустріалізацію і модернізацію під зовнішнім управлінням та контролем. В кращому випадку, ми нарешті перейдемо вепохумодерну, в гіршому нас чекає архаїзація та темні віки.

— Якщо не «план Маршалла», то що зможе врятувати Україну?

— Ключова криза — антропологічна. Людина щезає. Але там, де проблема, там і порятунок. Лише ми самі зможемо врятувати себе. Але потрібно докласти надзвичайні інтелектуальні і духовні зусилля. Потрібна нова людина, нове мислення, нова онтологія, нові смисли, нове лідерство. Не економіка врятує нас, а освіта і культура.

Ми втрачаємо покоління за поколінням через відсутність цілісного, системного, зв’язного процесу освіти, здатного генерувати онтології і розвивати інтегральне мислення. Я вже не кажу про те, якими темпами ми втрачаємо культуру.

Якщо Україні і потрібен «план Маршалла», то у сфері освіти і культури. А «план Маршалла», який нам пропонують європейці, тільки збагачує олігархічну владу, розбещує українське суспільство і програмує його під своє майбутнє, в якому для України не буде гідного місця. Стрибок через безодню та інший початок — це єдиний шанс для України увійти у майбутнє.

Підготувала Ірина Сатарова