Юрій Буздуган: у новому Трудовому Кодексі закріплена модель «дикого капіталізму»

Трудовий Кодекс часто порівнюють із соціальною Конституцію. Депутати Верховної Ради планують розглянути у другому читанні нову редакцію цього важливого для держави закону. Але що собою являє новий Трудовий Кодекс? За словами громадських активістів та експертів, документ передбачає відмову від 8-ми годинного робочого дня та істотно скорочує права профспілок. i-ua.tvпродовжує на своїх інтернет-шпальтах обговорення проекту Трудового Кодексу. На цей раз ми поспілкувалися з експертом-аналітиком Юрієм Буздуганом.

— Чи дійсно проект Трудового Кодексу — це наступ на права громадян?

— Той Кодекс, який подавали до Верховної Ради був саме таким як ви кажете. У ньому передбачалася відмова від восьмигодинного робочого дня і від багатьох речей, що стали вже невід’ємними правами найманих працівників. До речі, цей законопроект готувала команда Віктора Медведчука. Якщо коротко, вони хотіли створити Трудовий Кодекс, що відповідав би умовам дня. Тобто, олігархічній соціальній моделі.

Але з тих пір відбулося дві речі. Перша: коли новий Трудовий Кодекс прийняли у першому читанні, у Верховній Раді створили робочу групу. Вона інтенсивно вичистила його від усього поганого, що заклали люди Медведчука. Я не можу сказати, що всі негативні речі зникли з документу, але він став кращим, принаймні, на90%. За це я хотів би подякувати членам робочої групи. До речі, у ній були присутні і профспілковці, і представники уряду, і роботодавці. У будь-якому разі, вона зробила дуже велику роботу, щоб змінити варіант, який повністю відповідав епосі «дикого капіталізму».

Так що, на сьогоднішній день, існуюча редакція нового Трудового Кодексу, істотно відрізняється від своєї попередниці. Він уже не такий страшний монстр, яким був спочатку. Але це тільки перша обставина. Є і друга, яка значно важливіша. В Україні закінчується олігархічна епоха. Її соціально-економічна модель зводилася до наступної ситуації: людина приватизувала (читайте, вкрала) завод, але виявляється, що вона не може ним керувати ефективно. Тому вона вирішує його перепродати, відправивши верстати на металобрухт, а сталь — закордон. По точно такій схемі горе-підприємці діяли із кожним наступним придбаним заводом.

Власне, відбувався процес перерозподілу власності, яка переходила зі статусу державної до приватних рук. Останні не вміли нею ефективно керувати. Головний результат — державної власності в Україні вже майже не залишилось. Для порівняння, я вам назву цифри: у найліберальнішій країні світу США, державної власності приблизно 20%, у Франції — 40%. А тепер висновок: у нормальній розвинутій країні державної власностімає бути не менше 20 — 40%. У СРСР її частка становила 100%, а, коли скидали Януковича, державна власність в Україні складала 12%. Таким чином, вже майже не залишилося майна, яке можна красти і продавати на металобрухт.

Але складається враження, ніби ніхто з представників владної верхівки цей факт досі так і не усвідомив. Арсеній Яценюк одним з пріоритетів свого уряду поставив"найамбітнішу програму приватизації за всю історію України". Ці його слова продовжує повторювати Петро Порошенко. Але що будуть приватизовувати? Уже все вкрали. А коли в державі не залишилося власності, олігархи почали красти в самих себе: проводити рейдерські захоплення.

Однак як не крути, ця система доживає свої останні дні. «Дикий капіталізм» із варварським перерозподілом власності заради її знищення, помирає просто на наших очах. Незабаром, країна перейде до нової соціально економічної моделі. І тут у нас два варіанти: або економічна пустеля, або виробляюча економіка. І в цей вирішальний момент нам приносять Трудовий Кодекс, підготовлений під реалії епохи «дикого капіталізму». Зараз він нікому нецікавий. З одного боку, звісно, зрозуміло, що Україні потрібно приймати щось нове, бо радянський кодекс застарів. Після опрацювання робочою групою, теперішній законопроект виглядає цілком пристойно, однак у ньому не вистачає нової філософії.

— Що це за філософія?

— Вона залежить від типу соціально-економічної моделі. Наприклад, за Цивільним кодексом Наполеона, у Франції ХІХ-го сторіччя профспілки займали нерівне положення перед судом і державою порівняно з роботодавцями. Цей тип соціально-економічної моделі прийнято називати «диким капіталізмом». Тоді держава нехтувала справедливістю заради будівництва нових заводів і накопичення грошей. У ХХ-му сторіччі їх стало більше ніж достатньо, тому місце головної економічної проблеми зайняла необхідність збуту виробленої продукції. Англійський економіст Джон Кейнсдав дуже влучну пораду британським політикам. Її зміст полягав у відмові від продажу в колоніях виробленої продукції. Їх населення настільки збідніло, що просто не здатне купувати те, що створюється на заводах. Єдиний варіант збуту — продаж продукції своїм робітникам. Для цього їм потрібно платити відповідну зарплату.

Як бачите, Джон Кейнс, запропонував нову філософію, відмінну від цінностей «дикого капіталізму». Вона передбачає перетворення бідних робітників на платоспроможних громадян. Тобто, наймані працівники отримуватимутьсправедливі зарплати і зможутьза них придбати автомобіль, вироблений на заводі, де вони працюють. Це — повага до людини праці. Подібні цінності є однією з ознак «держави загального добробуту».

— Тоді що має містити новий Трудовий Кодекс для України?

— Починаючи з 90-х років в Україніпанує новітній «дикий капіталізм». Відповідно, люди Медведчука писали текст нового Трудового Кодексу саме під нього. Але «дикий капіталізм"помирає. Що далі? Якщо Україну чекає економічна пустеля, Трудовий Кодекс взагалі нікому не буде потрібен — з України зникне робоча сила, яка поїде на заробітки в Європу. Другий варіант — шлях до виробляючої економіки. У такому випадку треба створитиТрудовий Кодекс «держави загального добробуту» з прописаними правами профспілок і найманих працівників. У ньому маютьзакласти ідею, що справедливість має бути для всіх, а не лише для обраних.

Якщо повертатися до нашого Трудового кодексу, то над ним працювали-працювали, ретушували-ретушували, змогли навіть вичистити найжахливіші речі з епохи «дикого капіталізму», але філософію залишили незмінною. Мовляв: «Прав у вас не має, але ми добрі, тому не відберемо у вас восьмигодинний робочий день». Тим не менш, на практиці ці права все одно порушуються. Для прикладу, подивіться на столичних таксистів. У Києві існує близько сотні фірм, і лише в одній з них водії працюють у режимі восьмигодинного робочого дня. У всіх решта — 12-годин на добу. І таксисти не проти, бо вони хочуть заробити побільше грошей, а тому йдуть на експлуатацію добровільно.

Якщо ми хочемо будувати «державу загального добробуту», то потрібно міняти філософію Трудового Кодексу. Тому, я б радив поки його не приймати і почекати ще півтора-два роки. Цей час потрібен для формування нової економічної моделі в Україні. Тільки після її народження на порядку денному постане питання прийняття Трудового Кодексу. Закон, який буде проголосований для галочки нам не потрібен. Він, перш за все, має працювати. А Трудовий Кодекс буде на це здатним лише тоді, коли відповідатиме духу і філософії існуючої моделі.

— Якщо кодекс таки приймуть, то катастрофи не буде?

— Закони потрібно приймати для того, щоб від них була користь. Але чи буде вона від проекту Трудового Кодексу з застарілою ідеологією? За законодавством країн Європейського Союзу, мінімум третину голосів у наглядовій раді підприємства віддають його трудовому колективу в особі профспілок. А у такихгалузях як вугільна, хімічна, металургійна та ядерна, ця частка збільшена до половини. Тобто, директор «ходить» не тільки під власником, але і під головою профспілкового комітету. Це — прояв філософії «держави загального добробуту». У проекті Трудового Кодексу, на жаль, подібних норм немає.

Однак такі речі є просто необхідними. Якщо профспілки не мають реальних важелів впливу, то роботодавці ставитимуться до рядових працівників у стилі: «Ви — бидло, працюйте і не дивіться на мої доходи. Ви взагалі повинні мені у ноги кланятися, за те, що я вам роботу даю». Таким чином, законопроект нового Трудового Кодексу сприятиме збереженню філософії «дикого капіталізму». Але вона мала б залишитися ще у ХІХ сторіччі. Ця ідеологія просто є неактуальною. Тим паче, нам зараз треба будувати нову соціально-економічну модель.

Мій аналіз вказує на те, що протягом найближчих півтора-двох років, в Україні народиться виробляюча цивілізація, яка вимагатиме іншої філософії. Наголошую ще раз: потрібних цінностей у новому Трудовому Кодексі незакладено. А якщо їх немає, то нащо його приймати взагалі? То ж користі від такого закону не буде, але точно матимемо шкоду: страшну та невловиму.

Аби ви зрозуміли, що я маю на увазі, наведу невеличкий приклад. Ви побудували гарний будинок, з якісними стінами, стелею, вікнами та дахом, але вирішили зекономити на камінні для фундаменту. Минуло небагато часу, фундамент «поплив» — і ваш будинок починає розсипатися. Так само станеться і з законом, у фундамент якого заклали цінності «дикого капіталізму».

Ірина Сатарова