У Дніпрі відкрили меморіальну дошку кіборгу Андрію Широкову

На Світлодарській дузі тривав жорстокий бій. Вже кілька годин поспіль російські окупанти намагалися заволодіти позиціями українців. На мобільному телефоні «Сім'янина» календар показував дату 18.12.2016. Вона означала те, що зовсім скоро буде День Святого Миколи. Його дружина Ганна мала сьогодні ввечері, або завтра зранку покласти дітям під подушки солодкі подарунки та іграшки. Він мріяв, як після завершення війни, їх велика і дружня родина збереться нарешті докупи.

Перемога має назавжди позбавити його від розлуки з коханою. Тоді їм більше нічого не завадить проводити всі свята разом. І День Святого Миколи, і Новий Рік, і Різдво, і Великдень і всі дні народження їх п’ятьох дітей. Рідних: Маргарити, Анжеліки та Іллі і двох прийомних хлопчиків: Олексія та Миколи. Але це буде потім — після закінчення війни. А зараз його місце тут, на передовій, з бойовими побратимами. Він має зробити, все аби підступний ворог не захопив інші українські землі. Він повинен повернути окуповані Крим та Донбас. Звісно, він був двічі поранений і мав моральне право піти відпочивати на дембель. Але це не про нього. Тоді він не був би Андрієм Широковим та правосеком «Сім'янином»…

Однак 18.12.2016 залишиться останньою датою, яку він бачив на своєму телефоні. Дві кулі з гвинтівки ворожого снайпера перенесли Андрія зі світу живих у світ мертвих. Волонтери та побратими до останнього сподівалися на краще. Можливо «Сім'янина» взяли в полон? Можливо потім його вдасться обміняти? Але вже ввечері 22 грудня стало зрозуміло, що Андрія більше не повернути. Побратими витягли його тіло з поля бою за 200 метрів від позицій противника. Вони могли б це зробити і раніше, якби на заваді не стали шалені обстріли. Мобільний телефон Андрія через деякий час передали Ганні. Правда, чомусь з іншою SIM-карткою…

***

11 квітня, у Дніпрі на будівлі коледжу транспортної інфраструктури відкрили меморіальну дошку бійцю ДУК ПС та 54-ї окремої механізованої бригади Андрію Широкову. Вшанувати пам’ять загиблого прийшли його рідні, побратими, активісти «Правого сектору» та громадської організації «Родинне коло загиблих Героїв», а також студенти навчального закладу.

Андрій Широков на війну пішов добровольцем, приєднавшись до лав ДУК «Правий сектор», а потім підписав контракт з 54-ю окремою механізованою бригадою ЗСУ. Брав участь у боях за Донецький аеропорт, захищав Піски і шахту Бутівку. Загинув 18 грудня 2016 року на Світлодарській дузі, на Донеччині.

Указом Президента України № 580/2016 від 29 грудня 2016 року, «за особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Також нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту».

Дату і місце вшанування Героя обрали невипадково. На наступний день після відкриття меморіальної дошки, «Сім'янину» мало виповнитися 48 років. Андрій Широков закінчив Дніпропетровський коледж транспортної інфраструктури. Державний прапор з меморіальної дошки зняла його дружина Ганна Счасна.

— Андрій був дуже гідним чоловіком, батьком і понад усе любив Україну, — говорить дружина Героя. — Коли він здійснив свою мрію і став водієм-далекобійником, він сказав: «Я не хочу жити в іншій країні, бо наша Україна — велика і дуже гарна». Після початку війни він говорив: «Я маю захистити вас там, щоб війна не прийшла сюди». Він пройшов свій життєвий шлях з гідністю і буде достойним прикладом для молоді.

Свої студентські роки він згадував з теплотою і вдячністю. Друзі, які у нього з’явилися у коледжі, залишилися на все житті. Один з них зараз захищає Україну на Сході. Після закінчення навчального закладу, він у 1989 році пішов до армії. На жаль, сьогодні Андрія ми бачимо не поруч, а на цій меморіальній дошці. Але, долаючи свій життєвий шлях, ви можете із впевненістю рівнятися на нього. Слава Україні! — сказала Ганна Счасна.

Меморіальну дошку освятив священик УПЦ КП, капелан полку «Дніпро-1» Дмитро Поворотний.

— Пам'ятна дошка свідчить про те, що людина не помирає після своєї тілесної смерті, — говорить капелан. — Нас всіх очікує воскресіння, і це нам вже довів своїм прикладом Господь Ісус Христос. Ми всі, врешті решт, зустрінемося в іншому світі. Там, де немає ні недуги, ні скорботи, ні зітхання, де панують любов, братерство і добро. Загиблі бійці, серед яких і Андрій, пройшли свій земний шлях з великою гідністю. Вони виконали те, що має зробити за своє земне життя чоловік. В тому числі — і захистили свої близьких. Давайте пам’ятати про подвиг Андрія і всіх бійців, які віддали своє життя, захищаючи це мирне блакитне небо, під яким ми можемо святкувати Воскресіння Христове, — констатував отець Дмитро.

Директор Дніпропетровського коледжу транспортної інфраструктури Ігор Павленко вчився разом із Андрієм Широковим у цьому навчальному закладі.

— Мені в свій час довелося з ним ходити коридорами і сидіти в аудиторіях. Ми випускалися з Андрієм практично в один рік, тільки закінчували різні спеціальності. Однак нас навчали одні й ті ж самі викладачі. Андрій був звичайним студентом. Як і всі, здавав іспити, писав диплом та курсові. Він захищав на передовій не тільки свою родину, але й і дав можливість нам вчитися, працювати і жити в світлій демократичній країни, — розповів Ігор Павленко.

Після завершення заходу, дніпровці поклали квіти біля меморіальної дошки.

Ірина Сатарова