Микола Голомша: приватизація має бути в інтересах українського народу

Влада готує четверту хвилю приватизації. Урядовий комітет затвердив перелік із 26 підприємств, які мають бути продані у 2018 році. Як відомо, приватизація 90-х років спричинила появу олігархату та збідніння населення. Чи потрібна нова приватизація Україні, про це i-ua.tv запитав лідера партії «Патріот» Миколу Голомшу.

— Якими були наслідки від попередніх трьох хвиль приватизації?

— Вони мали антинародну, антидержавну та безглузду природу.

— Чому?

— Бо в кожній країні обов’язково має зберігатися захист суспільних та національних інтересів, у будь-якій дії, що стосується природного і державного ресурсів. Після розпаду СРСР економіку було зруйновано. Так сталося, що виробництво Радянського Союзу перепліталося між собою. Наприклад, в одній республіці знаходився автомобільний завод, а в іншій — підприємство, що займалося випуском підшипників. Задля порятунку промисловості було прийнято рішення зробити чистий прибуток підприємств власністю колективу. Але розподільчі баланси, корегувала влада. Найманим працівникам видали ваучери, які потім за безцінь обманним шляхом у них скупили колишні комсомольці та партійні діячі. Після цього в Україні з’явилися олігархи, а держава перестала бути регулятором і контролером процесів у промисловості.

До речі, у всіх документах, де мова йшла про приватизацію, зазначалося, що вона робиться в інтересах української держави та її народу. Але в результаті, всі, хто став володіти державними і природними ресурсами, забули і про людей, і про Україну. Вони дбають виключно про свою кишеню. Під час приватизації 90-х років відбувався розгул криміналітету. Бандити, які і комсомольці, скуповували ваучери, проникали в органи влади і забезпечували собі безхмарне існування.

— Однак такі дії суперечать закону.

— Існувала практика, що постанови уряду і навіть закони куплялись за гроші. До речі, такі правила зберігаються і сьогодні. Суспільний інтерес залишається поза межами роботи, як депутатів так і урядовців. Вся наша біда полягає в тому, що ми не маємо професійних державних управлінців. Більше того, у нас немає навіть відповідної школи. Звісно, діє Національна академія державного управління при президенті Україні та інші навчальні заклади, однак вони працюють на комерційній основі. В більшості випадків, люди за гроші стають докторами наук, купують дипломи, але не мають відповідних знань. Тому, в Україні немає школи мудрості, яка б давала можливість виховувати професійні кадри.

У результаті її відсутності, ми отримали розбалансовану державну службу. На міністерські посади та роботу в уряді приходять абсолютно непідготовлені люди. Адже, у більшості випадків управлінці не мають фахової освіти та досвіду. Їм навіть факт наявності куплених дипломів не заважає працювати на високих посадах. А про якесь бачення в цих людей стратегічного розвитку країни я взагалі мовчу. Зазвичай, подібні посадовці починають красти такими темпами, ніби живуть останній день. Вони займаються корупцію при державних підприємствах, вимальовуючи цілі схема розкрадання грошей.

Зокрема, існує цілий механізм перекачування фінансів з державного сектору у приватний. На жаль, він безперервний. Цей механізм рухається у бік знищення державного сектору економіки і появи таких собі царьків. Останні, отримавши нерухомість, не можуть з нею впоратися і очікують вдалого інвестора для заробітку. Ця картина в Україні побутує з 90-х років по сьогоднішній день. Правда, існують і більш глобальні схеми щодо знищення державного сектору економіки. Мова йде про банкрутство, борги і рейдерство.

Тепер поговоримо про правовий режим функціоналу державних підприємств і відносин. Він регулюється законами у сфері господарської діяльності та державного сектору економіки. Зміни відбуваються у ньому достатньо невідчутно. Адже йдеться про перетворення монополістів і осіб, що займаються в уряді корупцією: купують його рішення, проштовхують на важливі посади своїх людей та дерибанять державний сектор економіки.

Тому, на мою думку держава має переглянути норми, які вона заклала у законодавство 90-х років. Я нагадаю, що вони стосувалися виживання економіки того часу. Після введення цих норм у життя, держава стала осторонь процесів диверсифікації виробництва. Варто зазначити, що диверсифікація — це інновації, розвиток і застосування сучасних технологій. Але на сьогоднішній день, так нічого і не змінилося. Саме тому, на порядку денному чітко стоїть питання нормотворчого забезпечення функціоналу державного сектора економіки. Уряд має прийняти концепцію стратегічного плану його розвитку. Однак жодних подібних пропозицій від наших міністрів немає.

Також, я б хотів звернути увагу на економіку Сполучених Штатів Америки. Там різні форми державної власності становлять близько 41%. Саме тому, США може планувати надходження і приріст виробництва та говорити про зростання ВВП. А у нас керівництво НАК «Нафтогазу» виписало собі премії, коли ні зростання економіки, ні приросту виробництва та ВВП немає.

— Як повернути державну власність, яку забрали в України незаконним шляхом? Чи існує відповідний правовий механізм?

— Звісна річ, що існує. Для початку треба підняти всю документацію, яку писали для проведення приватизації у 90-х роках. У ній чітко закладена думка про те, що продаж державних підприємств має бути в інтересах України та її народу. З моєї точки зору, кожна держава повинна аналізувати результати вже проведеної приватизації. Ми, на жаль, наплодили монополістів і олігархів, які користуються усіма національними благами. При цьому, вони відправляють своє лобі в органи влади. Представники великого бізнесу вимагають для себе квоти в Кабміні та купують місця в партійних списках. Діючи у власних інтересах, вони все роблять, аби ми погрузли у болоті корупції.

Зокрема, цим людям не вигідне запровадження в Україні альтернативних джерел палива та енергетики. Влада ігнорує всі подібні пропозиції від науковців. Це відбувається, бо на посадових кріслах сидять люди, проплачені монополістами.

Таким чином, аналіз попередніх трьох хвиль приватизації показав, що вона немає нічого спільного з народними інтересами. У її результаті, міністри і депутати, які тимчасово займають свої посади, зловживають владою. Тому, є підстава переглянути результати приватизації і їх анулювати. Але у мене є питання, хто це робитиме?

Олігархат і монополісти об’єдналися, щоб знищити контроль за захистом державних інтересів. Єдиним органом, який займався ним за виконанням і застосуванням законів від імені держави, була прокуратура. Але її такого права позбавили. Відповідно до перехідних положень Конституції, функції контролю покладалися на новостворений, або інший державний орган. У результаті цей контроль знищили, а нову систему так і не створили. Тому, керівники органів влади несуть повну відповідальність за розбазарювання державного майна і сектора економіки.

— Отже, Ви проти приватизації?

— Зовсім ні. Я за розумну приватизацію. Але, по-перше, вона має бути під державним контролем, а по-друге — в інтересах громадянина і держави в цілому. Ми маємо зберегти суспільний інтерес. Якщо певний об’єкт віддається на приватизацію, монополісти не мають права його виснажувати, не вдосконалювати, не диверсифікувати і не сприяти наповненню казни України. На жаль, добиваючись пільг для себе, олігархи намагаються уникати суспільно значущої роботи і працюють виключно у власних інтересах.

Хочу сказати, що є відповідні шляхи перегляду приватизації і повернення підприємств у державну власність. На жаль, в Україні продаж підприємств вийшов за межі здорового глузду та інтересів народу і держави.