Юрій Смелянський: Росія намагається виселити з Криму «зайвих» людей
З точки зору окупанта, всі люди — громадяниУкраїни, які проживали в Криму на початку окупації є потенційно нелояльними. При чому, зовсім не важливо, чи вони займають тверду проукраїнську позицію, чи вони у 2014 році кричали «Путін пріді», чи дивляться на світ крізь призму наповнення свого холодильника. А нелояльних на території військової бази бути не повинно.
Репресії проти кримських татар стали вже звичною справою. Якщо не раз на тиждень, то принаймні раз на місяць в українському інформаційному просторі з’являються повідомлення про чергові арешти в окупованому Криму. Складається враження, ніби Кремль в чергове намагається вичавити кримських татар з їх історичної Батьківщини. Навіщо це потрібно Росії, i-ua.tv запитав у експерта з окупованих територій фонду «Майдан Закордонних Справ» Юрія Смелянського.
— Чому російські силовики так активно взялися за кримських татар?
— Протягом чотирьох з гаком років, кримські татари є одним з основних об’єктів репресій. Але утискам піддаються не лише вони, але й люди інших національностей. Різними каральними акціями російські окупанти намагаються показати, що вони борються проти України, її диверсійної роботи та шпіонажу. Але це відбувається для картинки. Насправді, мова йде зовсім про інше.
— Про що саме?
— Для початку я пропоную визначити мету, з якою Росія захопила півострів. На перших етапах окупації лунали гасла про Крим як нову вітрину РФ. Мовляв, з орієнтацією на нього розвиватимуться і решта територій Росії. Такі гасла були спрямовані на внутрішнє споживання, в першу чергу, на електорат.
Однак насправді все не зовсім так. Мова йшла про інші речі. Основна мета присутності Росії в Криму — створення військової бази. У тому числі — і відновлення того непотоплюваємого авіаносця, що був у Криму за радянських часів. Тоді на теренах півострову знаходилося військове угрупування, яке нараховувалося до 140 тисяч осіб. Зараз Росія бажає створити аналогічну базу. Відповідні заяви робили і міністр
— Навіщо Росії військова база в Криму?
— Щоб за допомогою зброї, яку доставлять у Крим, загрожувати всім прилеглим регіонам. Якщо поставити уявний циркуль у Севастополі і провести окружність, вона охоплюватиме близько 2.500 — 3.000 кілометрів. До неї потрапить і Середземне море разом із Сицилією та Південною Італією, і Центральна Європа разом з Австрією та Словаччиною, а також Єгипет, Ізраїль і Перська затока. Крім того, Кремль хоче перетворити Азовське і Чорне моря на внутрішні води Росії. Вірніше вже перетворив.
Також Росія бажає з Криму контролювати торгівельні морські шляхи України. Тобто, впливати в негативному сенсі на економічні можливості нашої держави щодо експорту та імпорту товарів морем. А це близько 25% вантажообігу України. Крім того, позбавити Україну можливості видобутку природного газу на шельфі і промислового видобутку рибних ресурсів. І через такий інструмент, у тому числі, Кремль планує змусити Україну до покори. Крім того, російська база в Криму — це загроза всьому українському узбережжю Чорного та Азовського морів. Кремлівські війська можуть здійснити вторгнення на територію України з будь-якої точки у будь-який час. І цьому, на жаль, Україна протистояти на сьогоднішній день не готова. Ми втратили флот і ще його не відновили.
Як я уже казав, головна мета Росії в Криму — це створення військової бази. Тому уся решта дій Кремля на півострові виходять із логіки забезпечення життєдіяльності цієї бази.
— Що це за логіка? Що Ви маєте на увазі?
-У економіці існує такий коефіцієнт як один до чотирьох. Тобто, одного військовослужбовця мають обслуговувати чотири цивільних особи. Ними можуть бути водії тролейбусів, продавці магазинів, двірники, таксисти, вчителі, вихователі дитячих садків, медики і так далі. Тепер я хочу пояснити про співвідношення один до чотирьох більш докладно. 120.000 осіб — це повний об’єм військового угрупування, яке планують розмістити в Криму. А тепер давайте візьмемо калькулятор і порахуємо. Якщо 120.000 помножити на 4, ми отримаємо цифру 480.000. Саме такою буде потреба у громадському населенні Криму, грубо кажучи, воно становитиме півмільйона осіб. На момент окупації, на півострові проживало 2. 400.000 осіб. Навіть якщо ми збільшимо кількість необхідного громадського населення для обслуговування військових у два рази, ми отримаємо півтора мільйони «зайвих» людей.
Це був перший момент, а другий — Україна після окупації відмовилася постачати до Криму усі необхідні ресурси. У першу чергу — воду та електроенергію. Це суттєво ускладнило ведення агробізнесу на півострові. Умовно кажучи, до війни у залежності від року, погодних умов і врожайності, Крим міг забезпечити свої продовольчі потреби на 40 — 60%. Після окупації, коли подавати дніпровську воду на півострів припинили, він потребував допомоги на 85%.
Отже, того потужного аграрного бізнесу, який вибудовувався в Криму починаючи з 1964 року, після запуску в експлуатацію першої черги Північнокримського каналу, більше немає. Крім того, з’явилися проблеми у галузі лісництва та рибного промислу. Іншими словами, аграрний бізнес на півночі Криму може жити нормально допоки там є дніпровська вода.
Більше того, вирішення водної проблеми за допомогою російських підходів призвело до появи негараздів щодо забезпечення прісною водою населення у проблемних регіонах. Я маю на увазі схід Криму: Керч, Судак, Феодосію. Захід: Євпаторію, а також північ півострову: Червоноперекопський, Першотравенський, Роздольненьский, Радянський. Червоногвардійський райони і місто Севастополь. Із нездатності окупаційної влади забезпечити продовольчі потреби мешканців півострову, знову виникає такий момент російської політики як «зайве» населення. За планами Кремля, воно має покинути свій ареал проживання.
Третій аспект політики РФ пов’язаний із туристичним бізнесом. Саме на ньому протягом тривалого часу здійснювалися спроби підштовхнути економічний розвиток Криму. А туристичний бізнес, у першу чергу, — це свобода. Свобода пересування, спілкування і поведінки. Однак подібні цінності і вимоги для життєдіяльності військової бази між собою є несумісними. Бо туризм і військова база — це антагоністи. Відповідно, жодного його розвитку за нинішніх умов годі й чекати.
Тепер поговоримо про четвертий момент російської політики щодо Криму. З точки зору окупанта, всі люди — громадяни України, які проживали в Криму на початку окупації є потенційно нелояльними. При чому, зовсім не важливо, чи вони займають тверду проукраїнську позицію, чи вони у 2014 році кричали «Путін пріді», чи дивляться на світ крізь призму наповнення свого холодильника. А нелояльних на території військової бази бути не повинно. З точки зору окупантів, одна з ознак нелояльності — це можливість у мешканців Криму вести порівняльний аналіз якості свого життя до і після окупації. Підсумок цього аналізу не на користь окупантів. І з кожним днем окупації все більше.
Виходячи з таких підходів, Росія по суті, веде нову колонізацію Кримського півострову. І один з її методів по відношенню до громадян — заміна потенційно нелояльного населення на лояльне. Відповідну заяву зробили ще на початку окупації в 2014 році. Депутатка Олена Мізуліна запропонувала заборонити кримчанкам народжувати від своїх співвітчизників і дозволити їм обирати батьків для своїх дітей тільки серед мешканців материкової Росії. Ця безглузда заява була публічною. На думку Мізуліної, кримчани просто не вписуються в ментальність Російської Федерації. Вони мають нахабність вимагати рівноправ’я і свобод. Їх свідомість зіпсована Україною. У 2014 подібні заяви викликали лише сміх у соціальних мережах. Однак, так чи інакше, вони декларували підходи, за якими Росія буде вести свою політику на окупованих територіях.
— Що це за підходи?
— Перший інструмент такої політики, як ми казали вище, — заміна населення. Другий — погіршення якості життя на території півострову. Цей процес відбувається вибірково і стосується не всіх. Наприклад, у Криму під час прийому на роботу, в першу чергу, особливо гарну та високооплачувану, перевагу надають приїжджим з материкової Росії. Третій інструмент російської політики — ліквідація малого та середнього бізнесу, бо він є антагоністом для російської моделі відносин у державі. Малі та середні підприємці — люди, що ризикують своєю власністю, великою, малою чи середньою і створюють підприємства. Вони мислять більш вільно, а свобода думки для російської моделі і військової бази є неприйнятною. Бо по суті, Росія — це авторитарна країна. Тому, малий бізнес в Криму поступово вмирає. Ще один інструмент — політика по скороченню робочих місць.
— А кримські татари? Вони потрапили до групи нелояльних?
А що ж стосується репресій проти кримськотатарського народу, Росія вирішила його вичавити за нелояльність. Він ставляться до РФ вороже, бо сприймає її як спадкоємицю СРСР. А Радянський Союз — держава, що позбавила кримських татар Батьківщини та знищила значну частину їхнього народу під час депортації. Відповідно, вони ніколи не сприйматимуть Росію і не будуть їй довіряти.
Крім того Меджліс виступив з активною позицією про те, що Крим — це Україна. Він не прийняв російську агресію і за це його окупанти незаконно заборонили. Таким чином, кримськотатарський народ став для Кремля одним із основних ворогів. Тому, російські силовики організовують проти нього каральні акції. Спецслужби проводять обшуки кримськотатарських підприємців, щоб позбавити Меджліс і весь народ підтримки і згуртованості. Адже будь-яка єдність повинна мати економічну базу. Саме через ці причини, ми найчастіше чуємо про репресії проти кримських татар. Хоча, кажу ще раз: утискам на окупованому півострові піддаються і громадяни України інших національностей.
Ірина Сатарова
