Криниця творчості Василя Перевальського

У Музеї книги і друкарства України відкрили виставку, на якій представлені графічні та живописні роботи різних років народного художника України Василя Перевальського та триптих авторства Марії Перевальської «Народна криниця» — дарунок дружини з нагоди його 80-ліття і 55-ліття творчої діяльності. Привітати митця з ювілеєм завітали відомі діячі української культури, друзі та шанувальники творчості художника.

Василь Перевальський народився у селі Бубнів, яке в середині ХХ ст. спіткала доля багатьох знищених сіл-пам'яток Подніпров’я.

Навчався у Художньо-ремісничому училищі № 16 (вчителі — В. Рязанов, О. Криворучко). Закінчив Республіканську школу ім. Тараса Шевченка (вчителі — М. Родін, В. Клімов, В. Жаров), Київський державний художній інститут (вчителі — В. Касіян, О. Данченко, Г. Якутович, В. Болдирев, П. Білецький), Творчі майстерні Академії мистецтв СРСР (керівник — М. Дерегус).

З 1963 року працює над оформлення та ілюструванням книжкових видань: серії ілюстрацій до українських народних пісень про кохання (1964−1965, 1965−1967, не видані), ілюстрації до книжок «Українські народні пісні про кохання» (вид-во «Мистецтво» 1967−1968, 1971), «Українські народні пісні в записах В. Гнатюка» («Музична Україна», 1971), двотомник поезій М. Рильського («Дніпро», 1974), ювілейний альбом І. С. Нечуя-Левицького (ТВО «Художник», 1978), «Веснянки» («Дніпро», 1984), драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня» («Веселка», 1984−1986), видання поезій П. Перебийноса (1983), П. Тичини (1987), І. Драча (1991, 2007−2011), Б. Олійника (2006), до козацьких пісень (1999−2011). Автор гравюр — «Колядувальний міхоноша», «Нащо мені чорні брови» (1967), «Свобода» (2013), «Їхав козак на війноньку» (2015), близько сотні екслібрисів, видавничої марки видавництва «Мистецтво» (1968). З середини 1990-х також працює в техніці олійного живопису (пейзаж, натюрморт).

Автор проекту пам’ятного знаку жертвам Голодомору-геноциду 1932−1933 рр., встановленого 1993 року біля Михайлівського Золотоверхого собору в місті Києві (копія — в місті Торонто, Канада, 2012); співавтор вітражу «Тарас Шевченко» Червоного корпусу Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (з В. Задорожним та Ф. Глущуком, 1967).

Василь Перевальський — завідувач кафедри графічних мистецтв Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, дійсний член Національної академії мистецтв України.

Вітаючи ювіляра голова НСХУ Володимир Чепелик наголосив, що це знакова подія для всього українського мистецтва. А Василя Перевальського назвав надзвичайно щирою та інтелігентною людиною. Такою самою щирою є і вся творчість Василя Євдокимовича. Він ілюстрував книжки багатьох українських письменників. Працює в цікавій техніці, створює гравюри на дереві і лінолеумі, чудово володіє цими матеріалами. Він прекрасний педагог, якого люблять студенти. А ще самовідданий патріот своєї держави, добрий сім’янин — у нього прекрасні дружина, діти і онуки.

Відомий громадський діяч та мистецтвознавець Богдан Горинь наголосив на важливості того, в якому середовищі і якому кліматі зростає і формується людина. На його переконання Василь Перевальський не зміг би створити всесвітньовідомого знаку вшанування пам’яті жертв Голодомору, якби не пережив у своєму дитинстві такий страшний період, якби його батько та дід не зазнали репресій.

А далі прийшли роки, які мали великий вплив на його творчість. Це період культурного відродження в Україні. Роки руху шістдесятництва, до якого приєднався Василь Євдокимович. Цей рух відомий своїми іменами в літературі, мистецтві, архітектурі та кіно. Поряд з прозаїками Євгеном Гуцалом, Володимиром Дроздом, Валерієм Шевчуком він формував свій талант.

Також Богдан Горинь вважає пана Василя ліриком від народження і ліриком за покликанням. Це засвідчили вже ілюстрації до його дипломної роботи — книжки «Українські пісні про кохання». І найчастіше митець звертається до не до прози, а саме до поезії. Це твори Максима Рильського, Андрія Малишка, Івана Драча. Багато художників зверталися до «Лісової пісні» Лесі України, але саме в гравюрах В. Перевальського цей твір зазвучав по новому і сприймається особливо глибинно.

Лауреат Шевченківської премії Петро Перебийніс закликах молодих людей, які були присутні на вечорі, надовго запам’ятати цю подію. Адже вона дала унікальну нагоду побачити і відчути великого митця. Ми ще не можемо в повній мірі осягнути всього того, що зробив Василь Перевальський. Він зумів у різних видах мистецтва показати красу українців, їхню душу і їхню землю. Це можна побачити в кожному полотні, кожній графічній роботі. І мабуть жоден з українських митців не зміг так прочитати твори великих українських письменників, як це зробив Василь Перевальський.

Мистецтвознавець Ольга Лагутенко зазначила, що коли згадується ім’я Василя Перевальського, то відразу перед очами постає книжка «Українській пісні про кохання», яку він ілюстрував. Це вже класика, на яку рівняються всі українські графіки. На сьогодні ці роботи неперевершені, хоча вже минуло п’ятдесят років. Інший його шедеври — графічні роботи до драми-феєрії «Лісова пісня». Сьогодні вже маємо новітні технології, нові комп’ютерні засоби, але створене Василем Перевальським — це верхній щабель, до якого ще треба підійматися.

Також пані Ольга згадала про викладацьку діяльність Василя Євдокимовича, який вміє щиро ділитися своїми величезними творчими надбаннями, його виступи можна чути на різноманітних презентаціях і слово митця завжди влучне. Коли мистецтвознавцям потрібно щось дізнатися про творчість художників 60−70-х років минулого століття, то вони звертаються до Василя Перевальського і він завжди надає допомогу.

Відомий український вчений Дмитро Степовик згадав, як на початку дев’яностих років протягом дев’яти місяців проходив стажування в Українському музею в Нью-Йорку. До США з собою він взяв тоді графічні роботи Василя Перевальського і Василя Лопати. За час стажування провів три виставки, на яких представив ці гравюри і всі виставки мали величезний успіх.

Заступник директора Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України Сергій Гальченко розповів про свою творчу співпрацю з ювіляром і подарував йому перше найповніше ілюстроване видання «Кобзаря», яке готувалося до друку ще 1845 року, але побачило світ лише через 162 роки завдяки старанням пана Сергія.

Про свою творчу дружбу з Василем Перевальським розповів заслужений діяч мистецтв України Василь Чебаник, який познайомився з ним, коли той ще був студентом. Також своє бачення творчості митця висловили відомий український художник Олександр Мельник та журналіст і громадський діяч Віталій Абліцов.

Того вечора ювіляр отримав привітання від Міністерства культури України, Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури України, Національної академії мистецтв України, Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука, Київської міської організації НСХУ. А чоловічий народний хор «Чумаки» Товариства «Знання» та гості з Національної академії керівних кадрів культури та мистецтв подарували Василю Євдокимовичу і всім присутнім невеликий концерт, під час якого можна було почути перлини української та світової музичної спадщини.

Фото автора