Віктор Шишкін: Конституція України — інтелектуальна заслуга Левка Лук’яненка в тому числі

7 липня відлетіла у вічність душа дисидента і борця за українську суверенність Левка Лук’яненка.27 років він провів у статусі в’язня радянських таборів. А на 27-й День незалежності України Левку Григоровичу мало б виповнитися 90. Але не судилося. Не вистачило півтора місяця життя. i-ua.tv поспілкувався про Левка Лук’яненка з народним депутатом України І — ІІІ скликань, Суддею Конституційного Суду у відставці Віктором Шишкін.

— Яким Вам запам’ятався Левко Лук’яненко?

— Чесно кажучи, наприкінці 80-х — у 90-х роках ми не бачилися в неофіційних компаніях. Подібні зустрічі з’явилися лише тоді, коли Левко був на пенсії, а я — майже на ній. А у 90-х роках ми разом відвідували здебільшого офіційні заходи. Левко Лук’яненко мав своє коло, що складалася з політв’язнів та проповідників української національної ідеї. Тому про особливі моменти, які відомі тільки друзям, я розповісти не можу. Скажу лише те, що ми разом працювали то над змінами до Конституції, то над Декларацією про державний суверенітет України. Відповідно, наше спілкування мало здебільшого офіційний характер.

— Як Ви познайомилися з Левком Григоровичем? Ви знали його до повернення з таборів?

— Ні, не знав. Ми познайомилися, коли були обрані депутатами Верховної Ради. Політв’язні запропонували всім, хто вважав себе противником компартії та державного апарату взагалі, створити першу парламентську опозицію. Вона називалася Народною радою. Відповідно всі, хто до неї записався, особисто перезнайомилися.

Я не можу сказати, щоб був дуже близьким до дисидентського руху. Так, я не підтримував тодішній політичний курс, але все ж таки знаходився в опозиції в середині Компартії, а ще був високим судовим чиновником (з 1985 по 1990 рік Віктор Шишкін працював на посаді заступника Голови Кіровоградського районного суду — ред.). Напевно тому, я про Лук’яненка знав небагато.

-А що стосується подій 1996 році, коли приймався Основний Закон України?

— Я б сказав, що Левко дуже серйозно працював над підготовкою Декларації про державний суверенітет України, Акту проголошення незалежності України, а також над змінами до Конституції у 1990 році. Але варто нагадати про його перерву у парламентській діяльності. З травня 1992 року по жовтень 1993 він був призначений послом України в Канаді. Тому, коли у 1996 році приймалася Конституція, Левко трохи віддалився від процесу. У останній робочій групі, яка працювала над Основним Законом України, Левко брав участь на дальніх підготовках. Але в основу української Конституції поклали концептуальні положення, напрацьовані на початку 90-х років. І це — інтелектуальна заслуга Левка Лук’яненка в тому числі. Визначальні принципи були проголошені ще тоді, а у 1995 — 1996 роках писалися лише технічні доробки.

— А в останні роки життя Левка Григоровича Ви з ним спілкувалися?

— Після революції Гідності обговорювали ситуацію, як бути з країною та війною. Відразу і мені, і йому стало зрозуміло, що сьогоднішня влада не потягне той тягар, який ліг на неї ще до початку московської агресії. Він був страшенно розчарований таким народним вибором, і ми мізкували, що з ним робити.

— Він якісь конкретні думки висловлював?

— Загалом ні, Левко просто критикував владу та був стурбований, через її дії. Усунення Порошенка радикальним революційним шляхом він не розглядав, бо вважав, що для цього є демократичні інструменти. Із 2015 року ми з Левком Лук’яненком зустрічалися чотири, чи п’ять разів. Востаннє бачилися в минулому 2017 році.

— Для багатьох людей смерть Левка Лук’яненка стала несподіванкою, адже не зважаючи на поважний вік, він брав активну участь у громадському та політичному житті України.

— Так, його смерть дійсно стала несподіваним шоком, бо ще зовсім недавно Левко Григорович почувався бадьоро. Я знаю поважних людей, які через хвороби не могли брати активну участь в житті держави протягом кількох років, але це не про Левка. Він займався громадською діяльністю і в 2016, і в 2017 роках. Левко був бадьорим, а говорити, що йому скоро мало виповнитися 90, було важко. Він цілком тягнув на всі 75.

— На жаль, за останні кілька років відійшли у кращий світ люди, які брали участь у національно-визвольних змаганнях кінця 80-х початку 90-х років. Багато, хто з них міг би бути корисним для України і зараз…

— Сучасні вискочки, яких я називаю посіпаками, ігнорують гарні поради, наробки або досвід. Вони вважають себе «самі сусамі», хоча є звичайними нікчеми. Я маю на увазі уряд Гройсмана та команду Порошенка. Те, як вони розглядали ідіотські зміни до Конституції і запроваджують дурнувату судову реформу — тільки підтверджує їх нікчемність. Але вони навіть не спираються на досвід, поради, вміння та інтелект тих, хто боровся за незалежність наприкінці 80 — на початку 90х років. Мені було 38 років, коли я став народним депутатом у 90-х, але ми не ігнорували досвід письменників-шестидесятників та політв’язнів, а навпаки зважали на їх інтелект. У результаті, ми отримали такий собі сплав одночасно молодості, досвіду і мудрості. Однак нічого подібного у сучасної влади я, на жаль, не спостерігаю. Власне, це і є катастрофа пихатості вискочок.

— Люди, які відходять у кращий світ — моральні авторитети. На жаль, серед представників сучасної політичної еліти таких осіб немає.

— Щоб стати моральним авторитетом потрібно постійно бути в потоці вирішення проблем і не піддаватися якимось негативним впливам. Ними стають не за день і не за два. Це тривала позиція і життєвий досвід, які загартовуються в багатьох вчинках і ситуаціях.