Микола Голомша: бандура — сакральний музичний інструмент України

Депутати Київської обласної ради прийняли рішення про закриття Стрітівського педагогічного коледжу кобзарського мистецтва. Це єдиний навчальний заклад в Україні, який спрямований на підготовку співаків-бандуристів. Як громадськість реагуватиме на посягання обласних депутатів на культуру, i-ua.tv запитав у лідера партії «Патріот» Миколи Голомши.

— Чим перед обласними депутатами завинила школа бандуристів?

— Відсутністю набору на перший курс. Мовляв, студентами коледжу з наступного навчального року хочуть стати тільки дві особи. Але тут справ не у наборі. Мова йде про сакральні речі, які потрібно берегти і плекати. Українське суспільство сприйняло інформацію про закриття коледжу з великим обуренням і тривогою. Варто розуміти, що бандура є сакральним інструментом України. Перед тим, як організувати Голодомор 1932 — 1933 року, Сталін вирішив, так би мовити, до нього підготуватися. У грудні 1930 року НКВС під Харковом розстріляло понад 300 кобзарів, і ця трагічна події сколихнула весь світ. Тому, на фоні нашого минулого, а особливо важкого сьогодення, закриття коледжу виглядає як блюзнірство.

— Можливо, теперішнє керівництво коледжу не сприяло розвитку навчального закладу?

— Дійсно. Чому не можна було підібрати колектив, який зміг би вправно і ефективно заповнити школу учнями? Невже немає коштів у держави, щоб таку сакральну цінність тримати на плаву? Нашу культуру треба показувати світові. Чому у коледжі кобзарського мистецтва досі не створили музей? Можна було б водити туди туристів і розповідати про нашу досить важку, сумну історію, якою ми йшли до вистражданої незалежності. Чому влада не змогла організувати роботу цілої музичної інфраструктури, яка б навчала діток грі на бандурі? Я не кажу про бозна яке фінансування. Від його нестачі страждають не тільки бандуристи, але й вся українська культура в цілому. І списувати нестачу коштів на війну не потрібно, бо виглядає непереконливо

На захист своєї позиції, я хочу навести один приклад з історії. Коли Черчиллю під час Другої світової війни показали бюджет Великої Британії, він запитав: «А де тут культура?». Йому відповіли у стилі: «У нас війна», але прем’єр продовжував наполягати на своєму і запитав: «Тоді за що воюють наші солдати?». Було б непогано, якби українські урядовіці мислили так само як і Черчилль.

Ми маємо плекати українську культуру на противагу російські пропаганді. До речі, окупанти не привезли гроші у Крим. Пам’ятаєте, як Медведєв заспокоював людей, сказавши: «Терпите, денег нет»? Замість грошей на півострів приїхав «руський мір». Тепер у Криму російський театр висміює українську культуру і показує нас хохлами. Кремль воює за душі людей, а не матеріальні цінності.

— Як реагуватиме громадськість на закриття коледжу з підготовки бандуристів?

— Ми зараз намагаємося розібратися у ситуації. Якщо ми зрозуміємо, що влада та депутати Київської обласної ради руйнують українську державність, акцій протесту не уникнути. І на них вийдуть не молодики з прапорами, одягнені в уніформу, а велика частина суспільства. Знаєте, такими жартами як закриття коледжу кобзарського мистецтва, можна здобути багато проблем, а в час війни цього не хотілося б.

Саме тому, наші високопосадовці мають підійти до врегулювання цього питання якомога ретельніше. І нехай вони не розповідають байки про недобір. Всі, хто не зміг забезпечити нормальну роботу навчального закладу мають бути покарані. Зокрема, активістам «Просвіти» відомо про 40 дітей, які б бажали стати студентами коледжу кобзарського мистецтва. Однак, керівництво навчального закладу це не посилі. Тобто запит на навчання є, але ним опікуються формально. Ми так розуміємо, що директриса Світлана Колосовська не горить бажанням вдосконалювати та піднімати авторитет коледжу. Але на щастя, нам вдалося підняти шум навколо закриття навчального закладу своєчасно і, сподіваюся, питання буде вирішено на користь українського народу.

— Як би Ви оцінили становище української культури в цілому?

— Невидима рука уже впродовж двох десятиріч намагається у нас її відібрати. На друкування книг не виділяються кошти, і видавнича справа стає непопулярною. Українські письменники не популяризуються, і держава не збирається їм допомагати. Давайте візьмемо, хоча б освіту. У нас забирають точні науки: фізику та математику. Це робиться для того, щоб ми були неповноцінними як країна і виробляли лише предмети першої необхідності. Разом із цим у свідоцтвах про народження дітей скасували графу «батько» і «матір», замінивши їх на слово «родина».

У той же час дуже впевнено почувається кремлівська пропаганда. Понад мільйонним накладом виходить комуняцька «Рабочая газета». На її шпальтах паплюжить українську культуру, а коли влада, намагається зробити хоч щось патріотичне, її нарікають «коричневою чумою». У нас безперешкодно працює «Русское радио», а на телеканалах проводять ефіри російською мовою.

Дуже багато «мудрагелів» української політики пропонують людям визначати свою героїку самостійно. Де таке бачено в світі? А що робиться на Сході? Ви тільки послухайте гасла, з якими виходять люди на проплачені Вілкулом мітинги? У Харкові навіть дійшли до створення і поширення через соцмережі роликів, у яких закликають до боротьби з «коричневою чумою».

Я б хотів цим «геніям» «руського міра» нагадати про каральні операції «совка» проти української інтелігенції. Наприклад, комуністи зігнали понад 3.000 військових у будинок офіцерів, а потім їх розстрілювали і рубали, перетворивши приміщення на криваву баню. Більшовики нищили цвіт української нації. А скільки вони вбили наших науковців? Вони їх убивали, застосовуючи тортури, а потім імітували ДТП.

Але путінська агресивна політика щодо України спрямована і на наших сусідів. Аби нас посварити з Польщею, мешканці Ростову видавали себе за поляків і збиралися перекрити дороги на Західній Україні. Однак, на щастя, наші правоохоронці дали їм «доброго дрозда». А скільки Путін витрачає грошей, на фінансування російської пропаганди в Польщі та роботу своїх колаборантів? Аналогічну ситуацію можна спостерігати в Угорщині та Румунії. Так виглядає той гібридний тероризм, який розв’язала Росія у світі по відношенню до України.

Але замість боротьби з російською пропагандою, наша влада демонструє згортання інформаційної політики. Голова правління Національної суспільної телерадіокомпанії України Зураб Аласанія намагається зруйнувати національний інформаційний простір. Він на фоні анексії Криму та війни на Донбасі заявив, що не має наміру мілітаризувати Перший національний. По хорошому, його за такі слова треба було вигнати в шию. Зараз він повністю зруйнував обласне телебачення і культурологічні програми України, але натомість підвищує собі і своїм колегам заробітну плату.

— На Вашу думку, чи вистачить Україні лише одного спеціалізованого навчального закладу для бандуристів?

— Коледж потрібно однозначно розширювати. Подібні навчальні заклади мають бути і в інших населених пунктах України. Доцільно було б таку школу створити на території Запорізької області — в місцях, де народився і виріс наш Кобзар, де він писав свої вірші. Тарас Шевченко уособлював всю гармонію і душевну глибину наших народних співців.

Більше того, я б взагалі наполягав на створенні такого собі центру кобзарства. Він має об’єднати дуже багато спекторів нашої культурологічної спадщини. Він повинен стати настільки багатогранним, щоб про Стрітівку дізналася вся Україна: і Захід, і Центр, і Схід. Бандура здатна видавати звуки, що бентежать душу. Вона є сакральним музичним інструментом. Згадайте, коли у нашій історії відбуваються затемнення, український генетичний код, переданий нам з віків, на підсвідомому рівні породжує страх. Так само прояв культурологічної генетичної пам’яті українця відбувається, зокрема, і через бандуру. Він дає поживу душі, зцілює її і нормалізує життя людини. Саме тому, ми просто не маємо права втрачати свої сакральні традиції.