Новий Суспільний Договір: чи потрібен він Україні (частина 3)

Век шествует путём своим железным;
В сердцах корысть, и общая мечта
Час от часу насущным и полезным
Отчетливей, бесстыдней занята.
Исчезнули при свете просвещенья
Поэзии ребяческие сны,
И не о ней хлопочут поколенья,
Промышленным заботам преданы.

Евгений Баратынский, Последний Поэт, 1835

Індустріальна епоха завершила свій «залізний шлях».

Це була прекрасна і жорстока епоха драматичних соціальних, політичних, науково-технологічних змін, що сформували світ, в якому ми живемо.

Цей світ ніколи не був таким багатим, процвітаючим і успішним, як тепер. І ніколи в ньому не було стільки несправедливості і нерівності, страху і ненависті, страждань і смерті, як тепер.

З 1980-х років ми перебуваємо в процесі турбулентного переходу в Цифрову епоху, яку творці теорії Суспільного договору Гроцій-Гоббс-Локк-Руссо-Кант не могли навіть помислити. Ця епоха відкриває небачені і немислимі дотепер супер-можливості, і разом з тим, піддає Людину, Суспільство і Природу жахливим ризикам.

Нас не полишає відчуття, що щось не те відбувається з нами і світом. Ми відчуваємо невимовну тривогу за долю майбутніх поколінь, за саме життя на Землі.

Вперше за всю історію існування Homo Sapiens ми опинились в точці онтологічної біфуркації, коли кардинально вирішується екзистенційне питання — бути Людині, чи не бути?..

І відповідь на це питання залежить від кожного з нас.

Критика Суспільного договору

В серці Індустріальної епохи лежала ідея Суспільного договору.

Саме ця фундаментальна ідея, в комплексі інших ідей парадигми Модерну, стала потужним генератором цивілізаційного розвитку протягом останніх 400 років. Разом з тим, саме ця ідея стала також генератором глобальних загроз і викликів, які сьогодні привели людство і планету на поріг катастрофи.

Які ж небезпеки криє в собі ідея Суспільного договору? Чи потрібен новий Суспільний договір в Цифрову епоху?

Нам потрібно серйозно замислитись над цими питаннями. Адже будь-які політичні ігри з ідеєю такого масштабу є дуже небезпечними.

Шукаючи відповіді на ці запитання, важливо звертатись до міфології, епосу, поезії, філософії, музики, математики як духовно-смислової карти, без якої ми не можемо бути людьми, орієнтуватись в реальності, приймати відповідальні рішення, відрізняти добро від зла, важливе від неважливого, прекрасне від потворного.

Зокрема, поети завжди були виразниками духу своєї епохи, Zeitgeist.

Поети — це пророки, які бачать майбутнє на сотні, а то і тисячі років уперед. Поети — надчутливі сейсмографи, які відчувають підземні поштовхи киплячої магми задовго до виверження вулкану. Поети — це антени, які вловлюють і випромінюють трансцендентні смисли, даючи людству безцінні орієнтири для цивілізаційного розвитку.

Стисло про основні проблеми, пов’язані з теорією і практикою Суспільного договору, що призвели до кризи Людини і Суспільства, Мислення і Смислів, і до безвідповідального, бездумного нищення Природи заради прибутку і вигоди:

1. Розрив з трансцендентністю і тотальна іманентизація.

Забуття Буття і заміна його Сущим. Смерть Бога. Деградація трансцендентних (вертикальних) смислів в іманентні (горизонтальні) мотиви. Руйнування сакрального простору, втрата духовно-смислового виміру заради утилітарності, прагматизму, користі, розрахунку, вигоди, успіху. Орієнтація на необмежне споживання. Про це геніально сказано в поемі «Сумерки» Є.Баратинського.

2. Необхідність в конструюванні нової антропологічної концепції, яка заперечує трансцендентне походження людини. Так виникла міфічна ідея природної людини, наділеної рівними з іншими людьми природними правами на життя, свободу, власність, щастя. The greatest happiness of the greatest number… тепер вже зрозуміло, що майбутнє — дуже конкурентний ресурс, який буде доступним далеко не всім. Руйнування високого статусу людини як творіння Божого, по образу і подобі Божій, заради утвердження статусу в суспільстві. Перехід від макроідентичності («…немає ні Елліна, ні Іудея», універсальні закони Божі, фунаментальні принципи і закони Природи), до мікроідентичностей (на основі цінностей, націй, територій і т.д.), від трансграничності — до кордонів, від цілісності — до атомізації (ліберальний індивідуум) і відчуження.

3. Необхідність в конструюванні нової концепції влади, яка заперечує її божественне походження та етичну місію, і легалізація влади як іманентного людського встановлення, продукту угоди між людьми.

4. Pacta Sunt Servanda — Договори повинні виконуватись.

Суспільний договір — особливий у багатьох відношеннях. Він односторонній, тому що Князь (верховна влада) — єдиний, хто залишається в статусі природної людини, вільної і нікому не підвладної.

Г. Гроцій (1588−1645) стверджував, що верховна влада — результат добровільної згоди, договору, укладеного людьми «заради права і загальної користі». Давід Юм (1711−1776) критикував Суспільний договір, вказавши, що це зручна фікція. Адже Суспільний договір — неписаний, а писаний (Конституція) ніхто не підписував.

До того ж, для легітимації влади не потрібна навіть мовчазна згода!

Інтереси і права жінок, дітей і тварин мовчки опускаються. То як такий Суспільний договір формує основу етичних стосунків і управління?.. Це нова легалізована форма експлуатації, і монополія держави на насильство. Не дивно, що владі, легалізованій на основі такого договору, не довіряють. Договір насправді не виконує ніхто — ні влада, ні громадяни. Жан-Жак Руссо, критикуючи Суспільний договір, висловився так:

«Rich duping the poor» (Багаті надувають бідних).

5. Втрата трансцендентних по природі етичних принципів в області суспільних відносин.

Ми всі погодились брати участь у такій формі соціального життя, де немає місця принципам Гідності, персональної Відповідальності, Любові, Справедливості, Добра. Є лише недосконале правове врегулювання суперечностей на основі встановлених між людьми домовленостей і законів, яке конфліктує і з етичними принципами (бо ґрунтується на іманентному принципі вигоди і здійснюється в утилітарних цілях), та з концепцією природної людини (яка має природне невідчужуване право свободи поступати згідно своєї природи).

Утилітарність Суспільного договору конфліктує з етичними принципами, декларованими в Конституції.

Переосмислення Cправедливості як Чесності (John Rawls, A Theory of Justice). Три великі позначники Французської революції —

Свобода, Рівність, Братерство — лежать в основі багатьох писаних Суспільних договорів (Конституцій). Та Свобода трансформувалась в «право примушувати всіх робити одне й те саме, Рівність — утопічна і антиприродна, Братерство призводить до деспотизму «ми» (Ален Бадью, Століття).

6. Втрата трансцендентних по природі естетичних принципів Гармонії і Краси.

Фрагментація смислового культурно-мистецького контексту, безроздільне домінування іманентної попси, яка вбиває в людині саму здатність мислити і зростати над собою.

7. Конструювання бінарної опозиції Суб’єкт — Об’єкт.

Розрив зв’язку Людини з Природою. Антропоцентризм у формі лібералізму, комунізму, націонал-соціалізму (фашизму), права людини — і відсутність відповідальності за свої дії.

Трансформація принципу Гідності в хубріс (гр.) — гординю, зневагу і намисне приниження гідності іншої людини. Дегуманізація, цинізм, нігілізм.

8. Філософи Рене Декарт, Іммануїл Кант, Френсіс Бекон (а також вся іудейсько-християнська традиція) відповідальні за те, що в концепцію Суспільного договору закладено ставлення до живої Природи як до бездушного об’єкту, інструменту, сировини, матеріалу, з яким можна робити все, що завгодно — і не нести за це жодної відповідальності.

Ми не рахуємось з природними правами тварин на повноцінне життя. Ми не зважаємо на право майбутніх поколінь отримати в спадщину квітучу Землю, а не пустелю, чи глобальний смітник. Планета майже вигоріла за останні 100 років. Людина дозволяє собі все — нещадно викачувати недра, знищувати ліси, вбивати тварин, птахів і риб, руйнувати цілі екосистеми. Це огидно, коли така людина продовжує вимагати свої права, і не змінює свій спосіб мислення.

Все, чого ми торкаємось, перетворюється на річ, чи предмет споживання. Це нагадує міф про фригійського царя Мідаса, який отримав від Діоніса дар перетворювати все, чого він торкався, на золото. Та незабаром він зрозумів, що його чекає голодна смерть, оскільки їжа також перетворювалася на золото. Діоніс змилувався над царем і велів змити гріх жадоби у водах Пактола.

В яких водах ми зможемо змити свої гріхи і злочини перед тваринами, перед живою Природою, яку ми розпинаємо і вбиваємо щодня?..

9. Криза наукового формату мислення. Культ розуму, що виродився в раціональність, здоровий глузд, прагматизм, хитрість.

Втрата цілісної картини світу, яка задається не наукою, а духовно-смислово-рефлексивною сферою мистецтва.

Онтологічна і гносеологічна нікчемність людини. Множинність картин світу. Принцип відносності. Смерть Істини.

Ідея прогресу, концепція сталого розвитку (Sustainable Growth) — це міфи XX століття.

10. Крах концепції освіти як просвітництва розуму, побудованої на уявленні Джона Локка про людину як Tabula Rasa, на якій освіта пише свої письмена, і таким чином, нібито, формує особистість. Насправді це набагато складніший процес.

Іммануїл Кант в своїй знаменитій статті «Що таке Просвітництво» (1784) писав: «Просвітництво — це вихід людини зі стану неповноліття, в якому він знаходиться з власної вини. Неповноліття — це нездатність користуватися своїм розумом без керівництва з боку когось іншого. Неповноліття з власної вини має причиною не недолік розуму, а недолік рішучості і мужності користуватися ним без керівництва з боку когось іншого. Sapere aude! — Май мужність користуватися власним розумом! — Такий, отже, девіз освіти.» Епоха Просвітництва, насправді, не розпочалась і дотепер, бо мислити людина не хоче!

11. Інфантилізація — страх «паскалівської безодні», яка розверзлась перед людиною. Страх свободи, небажання знати, розуміти і приймати стратегічні рішення, уникнення відповідальності.

12. Крах системи виборів та ідеї представницької демократії — адже свої права і свободи не можна делегувати, їх можна лише маніфестувати. Ігнорування думки і прав меншості, прийняття рішень безвідповідальною і немислячою більшістю.

13. «Народ безмолвствует» (О. Пушкін, «Борис Годунов»)… Народ мовчить не тому, що боїться царя і його опричників. Коли народ втрачає віру, гідність, пассіонарність, розуміння, смисли, слово — він зникає з лиця землі… Поет Іосиф Бродський в своїй Нобелівській лекції (1987) висловив таку думку: «В настоящей трагедии гибнет не герой — гибнет хор.»

Так, нам доведеться переосмислити все в онтологічному трикутнику Людина/Суспільство — Природа/Планета — Трансцендентність/Бог.

Протягом останніх 500 років парадигми Модерну ці концепти і пов’язані з ними ідеї, концепції, міфологеми, поняття, категорії, принципи з різних сфер діяльності — політичної філософії, релігії, антропології, економіки, соціології, науки, мистецтва — еволюціонували разом з суспільством.

Смисловий простір — живий складний організм. Він пульсує, дихає і змінюється.

В ньому відбуваються тектонічні розломи і землетруси, шторми та урагани — ще інтенсивніші, ніж у фізичному світі. Семантичні зсуви, корупція і девальвація, розвиток і трансформація, смерть старих і народження нових смислів і значень, ідей і понять, концепцій і слів — все це вимагає напруженого і тривалого процесу спільного осмислення, дебатів, обговорень, міждисциплінарних дискусій різних людей, на різних рівнях суспільства.

Жодна окрема країна не може бути успішною в світі, який горить. Тому процес осмислення спільного майбутнього повинен відбуватись і на міжнародному рівні, оскільки масштаб проблеми глобальний, та почалося все з України.

Якщо переосмислимо, зрозуміємо, захочемо — ми і справді зможемо об’єднатися на спільних смислах і принципах, щоб разом творити нове майбутнє.

Посилання на четверту частину статті.