Новий Суспільний Договір: чи потрібен він Україні (частина 4)
Коротке двадцяте століття [1914−1991] було реалізацією цієї епохальної тези К.Маркса. Це було століття не обіцянки і очікування майбутнього, а «пристрасного здійснення» (Ален Бадью, Століття).
Ну что ж, попробуем: огромный, неуклюжий,
Скрипучий поворот руля.
Земля плывет. Мужайтесь, мужи,
Как плугом, океан деля.
Мы будем помнить и в летейской стуже,
Что десяти небес нам стоила земля.
О. Мандельштам, Сумерки свободы, 1918
Знаменита одинадцята теза К. Маркса про Л. Фейєрбаха [1845] стверджує: «Філософи тільки по-різному пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його.».
Коротке двадцяте століття [1914−1991] було реалізацією цієї епохальної тези К.Маркса. Це було століття не обіцянки і очікування майбутнього, а «пристрасного здійснення» (Ален Бадью, Століття).
Це було століття, одержиме спробою реалізації на практиці гуманістичних концепцій 18−19 століть. Особливо трагічне століття боротьби трьох ідеологій Модерну — лібералізму, комунізму і фашизму.
На наших очах парадигма Модерну завершується глобальною цивілізаційною катастрофою.
Вслід за крахом ідеологій фашизму і комунізму, терпить абсолютний крах і ліберально-демократична ідеологія, тому що насправді це лише упаковка, в якій були оформлені конкретні інтереси пануючого, економічно і політично, соціального класу — буржуазії.
Фрідріх Енгельс так розкрив суть ідейного перевороту, що стався в Європі в епоху Просвітництва:
«Ніяких зовнішніх авторитетів вони не визнавали. Релігія, розуміння природи, суспільство, державний лад — все було піддане найнещаднішій критиці; все повинно було постати перед судом розуму і або виправдати своє існування, або відмовитися від нього. Розум став єдиним мірилом всього існуючого… Всі попередні форми суспільства і держави, всі традиційні уявлення були визнані нерозумними і відкинуті, як старий мотлох; світ до цього часу керувався забобонами, і все його минуле заслуговує лише жалю і зневаги. Тепер вперше зійшло сонце, настало царство розуму, і марновірство, несправед¬ливість, привілеї та гноблення повинні поступитися місцем істині, справедливості, рівності, що випливає з самої природи, та невід’ємним правам людини. Ми знаємо тепер, що це царство розуму було не чим іншим, як ідеалізованим царством буржуазії…»
Існувала міфологема ліберальних цінностей, яка стверджувала, що є природна людина, яка має право на життя, свободу, рівність, приватну власність і щастя, що є громадянське суспільство, демократичні вибори і правова держава, яка дозволяє людям жити, розвиватись, відстоювати свої права та інтереси.
Дійсно, на початкових стадіях, в часи Бекона, Гоббса, Локка, Вольтера, Дідро, ця міфологема працювала дуже потужно і призвела до небаченого розвитку ринкової економіки, освіти, науки і техніки, усього за кілька століть сформувавши світ, в якому ми живемо.
Та вже на початку 19 ст. і, особливо, протягом трагічного 20 ст., стало зрозуміло, що ліберальна фразеологія залишилась фразеологією, а реальність дуже далека від задекларованих концептів, ідей, принципів та цінностей.
Ми не стали щасливими у суспільстві Модерну, бо щастя — не споживання і споживання задля задоволення своїх бажань. Ми не знайшли у ньому справедливості, любові і добра, бой ого там просто немає. Свобода та рівність — ілюзія. Демократичні вибори — інструмент політичних маніпуляцій (як відомо, Гітлер прийшов до влади саме шляхом демократичних виборів). Економіка та НТП вже давно працюють на самих себе, пожираючи планету.
Ці ліберальні формули вже нічого не означають.
Натомість, цивілізаційна криза — трагічна реальність, і вона загрожує самому існуванню України як незалежної держави.
Створюючи ідеологічні фантоми, конструюючи ментальні концепти, ми надаємо їм онтологічного статусу. Загравшись у віртуальність, ми перестаємо бачити реальність.
І вона приходить до нас як війна, як криза, як катастрофа.
Дійсність зіткнулась з реальністю, «Титанік» епохи Модерну йде на дно:
В ком сердце есть — тот должен слышать, время,
Как твой корабль ко дну идет…
О. Мандельштам, Сумерки свободы, 1918
Це означає, що сьогодні нема з ким і нема про що домовлятись.
Учасники суспільного договору — не реальні стратегічні суб’єкти, а симулякри, що перебувають у віртуалі. Обидва гравці втратили моральне право і здатність визначати майбутнє.
Держава перетворилася на корумпованого монстра, який будь-що прагне утримати владу і бачить майбутнє як теперішнє, а людина стрімко щезає, втрачаючи гідність і здатність мислити. Натомість, скрізь панує розум як утилітарність, розрахунок, вигода, хитрість, власна користь за рахунок інших.
Та розум — це лише виживання. Розвиток — це мислення.
Кризу такого масштабу не можна подолати з допомогою нового суспільного договору, бо договір укладається заради вигоди і користі, для досягнення виключно іманентних цілей. Продовжувати будувати в Україні своє суспільство споживання, орієнтоване на задоволення матеріальних потреб, більше неможливо.
Падіння одних держав та піднесення інших пов’язані не з новим суспільним договором, новою конституцією, зміною правлячих режимів, війнами, чи природними катаклізмами, а зі зміною суспільної свідомості, формату мислення, принципів та ставлень, через осмислення і катарсис.
Згадаємо, як в епоху пізньої античності цивілізація поміняла модель існування людини
і перейшла на зовсім інший цивілізаційний проект — християнський, в основу якого були покладені принципи та цінності не споживання, а духовного-смислового розвитку.
А формат мислення змінився з філософського на богословський, чи схоластичний.
Ситуація, яка зараз складається глобально і локально, є дуже небезпечною і грізною.
Та вона дає Україні величезний цивілізаційний шанс!
В чому він полягає?
Справа в тому, що якраз тепер ми маємо чудову можливість повністю відмовитись від цінностей суспільства масового споживання та наукового формату мислення, яке прискореними темпами веде Україну до повного економічного і духовного краху.
Люди страждають не від голоду, а від втрати смислів і відсутності перспективи.
Основна причина катастрофи парадигми Модерну — метафізична інфляція, втрата трансцендентного смислового виміру.
Забуття Буття заради Сущого («летейская стужа»), відмова від «десяти небес», від духовних пошуків Істини, Краси і Добра — ціна, яку заплатило Людство за оволодіння Землею, за панування над Природою.
Та ми втратимо і самих себе, і Землю, якщо не відновимо зв’язок з трансцендентним, смислову гідність людини та персональну відповідальність за Ідеальне.
Кризу можна подолати лише виходом на принципово інший цивілізаційний рівень.
Переосмислюючи одинадцяту тезу К. Маркса про Л. Фейербаха, я думаю, що справа полягає не в тому, щоб змінити світ, а все-таки в тому, щоб пізнати і змінити себе!
Сократ став Сократом тоді, коли усвідомив цю глибоку істину, прочитавши Аполлонійський заклик на вході в Дельфійський храм. Цю істину усвідомив і український Сократ Григорій Сковорода.
Ми маємо знайти в собі мудрість, мужність і розумну волю вийти за межі пост-ренесансного цивілізаційного проекту в духовно-смисловий простір і час майбутнього, щоб повернути людині людину, радість і смисли життя.
Це вимагатиме духовних, інтелектуальних та емоційних надзусиль від кожного з нас, але іншого шансу бути у нас більше не буде.
Людина — трансцендентна істота, і надприродне в складних людських мотиваціях існувало, існує і існуватиме завжди.
«…і буде син, і буде мати, і будуть люде на землі» (Т.Г.Шевченко).
З Днем Незалежності, Україно!
