Святослав Стеценко: ми маємо вести повноцінну національно-визвольну війну

5 вересня минуло чотири роки з моменту, коли вперше пролунало словосполучення «мінські угоди». Не зважаючи на домовленості про припинення вогню, підписані представниками України, Росії, ОБСЄ та терористами «ЛНР» та «ДНР», війна досі триває. Про те, якими є результати мінських угод, і чи варто їх було укладати взагалі i-ua.tv запитав у полковника запасу Святослава Стеценка.

— На Вашу думку, чи доцільно було підписувати мінські угоди у 2014 році?

— Такі домовленості були потрібними на час свого укладання. Чому? Українські збройні сили, фактично, зазнали нищівного розгрому. Насамперед у Іловайську ворог ледь не викосив добровольчі підрозділи. Ми втратили значну частину техніки сухопутних військ, яка належала бригадам, що брали участь у бойових діях. Багато підрозділів просто були кинуті на призволяще і рятувалися втечею. Мотивація офіцерського складу знаходилася на дуже низькому рівні. І у таких скрутних умовах увійшли батальйони тактичних груп Російської Федерації. Чинити організаційний опір було нікому, а оголосити воєнний стан і підняти весь народ на боротьбу наше керівництво виявилося неспроможним.

Тому, щоб московські війська і їх колаборанти не захопили ще більше територій України, на той час ми мусили погодитися на припинення вогню і певні політичні домовленості. Але чи скористалася Україна ось тим відносним спокоєм для нарощення своєї потужності: військової, збройної і економічної? Чи розв’язала вона проблем біженців і наших громадян, що проживають на окупованих територіях? Чи підготуватися вона до наступу і звільнення земель? На жаль, відповідь на ці питання — ні.

— Чому?

— Ведення національно-визвольної війни вимагає певних витрат від наших урядовців. А вони на них не погодяться. Треба розуміти, що абсолютна більшість української верхівки залежна від Московії економічно та інформаційно. Що ми хочемо від цих людей? Вони реально бояться відкритої, публічної війни.

— Можливо доречніше мінські домовленості перевести в інший формат? Існує точка зору що вони не працюють, адже на передовій продовжують гинути наші хлопці.

— Моя позиція є непохитною і незмінною. Ми маємо вести повноцінну національно-визвольну війну. Для цього необхідний режим воєнного стану. Нехай навіть він діятиме не на всій території України, а тільки на прилеглих землях до «ОРДЛа» та кордону з Московією. Крім того, ми маємо повною мірою ввести всі заходи, які вимагає воєнний стан. І коли деякі політики кажу, що він зупинить реформи і негативно вплине на виробництво — це повна неправда. Навпаки, введення воєнного стану наведе лад в країні, зупинить відтік капіталу закордон і запровадить найбільш зручні умови для бізнесу, зокрема — посилить військове виробництво. Але це, звісно, відбудеться не за врядування Порошенка та його олігархів.

— Лавров після ліквідації Захарченка пропонує не скликати Нормандський формат. Що це означає? Росія бажає відмовитися від мінських домовленостей?

— Можливо. Але не виключно, що Кремль просто хоче грати свою гру. Давайте підійдемо до мінських угод з формального боку. Жодного із їх підписантів від фейкових республік більше немає. Захарченка ліквідовано, а де знаходиться усунутий від «влади» Плотницький достеменно невідомо. У той же час, жодного повноважного органу, який би міг призначити інших людей відповідальними за дотримання угод також немає. Мінські домовленості з боку Захарченка та Плотницького підписувалися одноосібно.

Тому, з формальної точки зору, Московія може наполягати у стилі: «Людей, які відповідали за дотримання мінських угод більше немає. Давайте підпишемо інший договір». До речі, найбільш ймовірно, що Захарченко був знищений за командою Москви. Його смерть дає Кремлю можливість посилити свій впив на окупованих територіях і зміцнити свою позицію у переговорах з Україною.

— І що робити у цій ситуації Україні? Найдоречніше вводити воєнний стан?

— Так, але за умов, що українське врядування дійсно буде готовим до національно-визвольної війни. Заради цієї мети наша влада має відмовитися від практики руйнування України зсередини і вивезення з неї ресурсів. Якщо ми хочемо перемогти, всі ресурси мають працювати на Україну. Тим паче, що попереду на нас чекає звільнення окупованих земель.

Ірина Сатарова