Святослав Стеценко: Ми не можемо «здавати» людей ворогу проти якого воюємо

У Лондоні стоїть пам’ятний знак людям, інтернованим на територію СРСР. У народі він прозваний значно простіше — пам’ятником зради. Після закінчення Другої світової війни держави-союзники зобов’язалися повернути до СРСР гастарбайтерів та інших «радянських людей». Але замість, здавалося б щастя на батьківщині, їх очікував статус «зрадників народу», життя у концтаборах, а в найгіршому випадку — смертна кара. Англійці розцінювали таку угоду свого уряду з країною, прозваною тюрмою народів, як зраду гуманістичних ідеалів. Через деякий час у Лондоні під тиском громадськості поставили пам’ятний знак жертвам цього рішення. Українська діаспора у Великій Британії вважає його згадкою про зраду людей, які потребували захисту. Вони виїхали з Радянського Союзу навіть не в пошуках кращої долі. Просто вони хотіли зберегти життя. А це в умовах тоталітарної імперії зла було практично нереально.

Можливо аналогічний пам’ятник зради варто встановити під стінами Генеральної прокуратури України? Така ініціатива, скоріш за все, знайшла б підтримку в громадськості. Особливо після ганебної видачі Росії Тимура Тумгоєва — бійця чеченського батальйону імені Шейха Мансура. Підстава — нібито розшук його Інтерполом через можливу співпрацю з ІДІЛ. Варто зазначити, що підозру в участі Тумгоєва в ісламістському терористичному угрупуванні висловила ФСБ РФ.

Депортувавши добровольця з Інгушетії, Україна по суті підписала смертний вирок людині, яка прийшла їй на допомогу. i-ua.tv спитав думку про видачу Тимура Тумгоєва в низки авторитетних громадських діячів. Зараз пропонуємо увазі наших читачів розмову з полковником запасу Святославом Стеценком. З позиціями судді Конституційного Суду України у відставці Віктора Шишкіна та лідера партії «Патріот» Миколи Голомши можна буде познайомитися у наступних наших публікаціях.

— Що Ви можете сказати про депортацію Тимура Тумгоєва до Росії?

— Це абсолютно ганебна ситуація. Вона руйнує всі брехливі заяви українського уряду про ведення війни проти Московії. Якщо дійсно Росія наш ворог, ми не маємо віддавати туди жодної людини. Навіть, якби це був не воїн, а злочинець. Ми не можемо «здавати» людей ворогу проти якого воюємо. У випадку, якщо людина скоїла злочин, ми повинні самі призначити покарання.

— Є інформація, що Тимура Тумгоєв розшукував Інтерпол за підозрою в участі в ІДІЛ.

— Навіть якщо людина вчинила злочини міжнародного характеру, але Україна має зобов’язання перед іноземними партнерами, то у нас є два варіанти дій. Або передати її європейським державам, або покарати за своїм законодавством. Але віддавати Тимура ворогу ми у жодному разі не мали права. А враховуючи обставини, що він захищав Україну на Донбасі, ми його не повинні нікому були віддавати взагалі. Скажімо, у французькій армії існує така складова, як Іноземний легіон. Франція захищатиме громадян інших держав, що приєдналися до цієї військової частини.

— А передавати Сполученим Штатам Америки Тумгоєва було б доречно?

— Якби такий запит надійшов від США, або Великої Британії, його б можна було розглядати у правовому полі. Але Московії передавати Тумгоєва ні в якому разі було не можна.

— На Вашу думку, що має зробити українська громадськість та політикум, аби більше не допустити ганьби, подібної до депортації Тимура Тумгоєва?

— У нас є лише один запобіжник та гарантія — це зміщення мародерської влади та обрання проукраїнського врядування. На жаль, важелі впливу на існуючих можновладців у нас на сьогодні відсутні. У той же час, для них немає війни з Московією. Замість неї, у нашої владної верхівки є зобов’язання перед ворогом. Вони контактують з державою-окупантом та продовжують їх виконувати.

— Чому?

— Бо сьогоднішня влада у них на гачку. І цей гачок вони сприймають як більшу небезпеку для себе, ніж обурення українців. Тому іншого способу, окрім формування потужної політичної сили я не бачу. Цей громадський рух має не лише протестувати, але й бути здатним перемогти і встановити проукраїнську владу.

— А можливо ситуація зміниться, якщо Юрій Луценко піде у відставку?

— Це не призведе до жодних змін. Луценко — ставленик Порошенка. Він не перший генпрокурор. Було обурення і через діяльність його попередників. Їх змістили, але чи стало від цього краще? Аж нітрохи.