Микола Голомша: чому влада не використовує докази про 36 затриманих росіян у Гаазькому суді?

Україна готова передати 36 росіян, засуджених за тероризм на Донбасі в обмін на звільнення власних громадян. Про це під час парламентської зустрічі з заступником Генерального секретаря НАТО Алехандро Альваронсалесом повідомила віце-спікер Ірина Геращенко.

36 громадян Росії засуджених за тероризм на Донбасі — 36 живих доказів війни Росії проти України. Але чому про них стало відомо тільки зараз? Чому влада тримала їх існування у секреті? Роздумам на ці питання лідер партії «Патріот» Микола Голомша приділив увагу у своєму статусі на «Facebook».

«36 таємних доказів російської агресії. Чому таємних?

На фоні конфліктної історії із видачею Росії за вимогою ФСБ Тимура Тумгоєва, якого в РФ звинувачують у причетності до терористичних організацій, виникла знакова «родзинка».

Газета «Голос України» надрукувала репортаж із парламентської зустрічі із заступником Генсека НАТО Алехандро Альваронсалесом, в контексті якої віце-спікер ВР озвучила наступну інформацію — Україна готова передати 36 громадян РФ, засуджених за тероризм, в обмін на звільнення українців.

Отже, виявляється, в Україні утримується 36 осіб, які мають російське громадянство і є офіційно засудженими за терористичну діяльність.

За великим рахунком — це 36 доказів тому, що на території України ведеться терористична діяльність громадянами РФ.

36 доказів прямої участі Москви у військових діях на території нашої країни.

Виникає запитання — чому, з якої причини про такий факт стає відомо тільки зараз? Чому докази у цих справах, свідчення самих терористів, їхні зізнання, документи не використовуються у якості доказів російської агресії і терористичної діяльності на міжнародному рівні?

Чи надані ці дані до Міжнародного кримінального суду в Гаазі, куди Україна зверталась двічі у справі «Ситуація в Україні», зокрема щодо подій в Криму і в ОРДЛО? Адже з боку прокурора МКС до України були зауваження, які торкались браку доказів! Чи виникли б такі зауваження якщо б суду були надані ці 36 справ?

Це — дуже серйозні запитання до людей, які щодня розказують про міжнародні успіхи в плані подолання путінської агресії. І на них рано чи пізно доведеться дати відповідь", — написав Микола Голомша. Лідер «Патріоту» продовжив розмірковувати над тим, що робити Україні з «цим добром» у коментарі для i-ua.tv.

— Ірина Геращенко оприлюднила інформацію щодо 36 росіян, притягнутих в Україні до кримінальної відповідальності за тероризм, — говорить Микола Голомша. — Однак українське суспільство про цих людей дізналося тільки зараз. Більше того, дані про засуджених окупантів чомусь не піддали широкому розголосу. Однак На мою думку, за будь-яких обставин, про цих людей, мали дізнатися Україна і світ, відразу після їх затримання за тероризм. Ми б могли продемонструвати агресію Росії на конкретних прикладах. Тим більше, надати міжнародній спільноті цю інформацію буде не пізно і зараз. Світ має дізнатися, що Росія, порушуючи Статут ООН, посягає на територію суверенної країни. Ну, а ми повинні, опираючись на знання міжнародного законодавства, більш активно впроваджувати свою внутрішню політику і стратегію захисту національних інтересів. Це потрібно, аби завадити нечесним намірам Кремля по відношенню до України. Росіяни хочуть перевести конфлікт у кулуарний формат і продемонструвати, що бойові дії на Донбасі — наша внутрішня війна. Так само діють і їхні колаборанти з «Оппоблоку» та інших проросійських політичних сил.

З огляду на все перелічене вище, у мене виникли питання: з якої причини факт про 36 ув’язнених росіян стає відомим тільки зараз? Чому всі їх зізнання і документи не використовують в якості доказів терористичної діяльності Росії на міжнародному рівні?

— Чому для України може бути корисним розповсюдження інформації про громадян Росії, ув’язнених за тероризм?

— Зараз треба відправити про них данні до Міжнародного суду в Гаазі, куди двічі зверталася Україна. Зокрема, щодо подій в Криму і в ОРДЛО. Але ці звернення виявилися безрезультатними. У прокурора МКС (Міжнародного кримінального суду — ред.) виникли зауваження до нашої держави. Вони стосувалися браку доказів російського перебування в Криму та на Донбасі. З цього приводу треба задати питання нашим можновладцям: чи були б такі зауваження, якби до суду надали усі 36 справ затриманих росіян? Ці люди — матеріальний слід російського перебування в Україні. У нас є речові докази та матеріали про їх екстрадицію. Наша держава відгукувалися на пропозиції РФ обміняти наших заручників на заарештованих нами їхніх терористів. І це також доказ злочинної діяльності проти України.

До речі, у нас дуже серйозні питання до людей, які на міжнародному рівні працюють від імені українського уряду над подоланням путінської агресії. Чому вони не використовують докази про 36 затриманих росіян? Міністерство оборони і Генпрокуратура мали б організувати прес-конференції. А якщо ці люди вчинили не лише військові злочини, то зустрічі з журналістами мають призначити і представники слідства СБУ. Ми вже зробили певні кроки і не повинні їх замовчувати перед світом і українською громадськістю.

Крім того, Верховна Рада має внести доповнення і зміни до законодавства. Ситуація на Сході для нас повністю нетипова, вона не розрахована на дію існуючих нормативних актів. Раніше Україна ніколи не сткалася з війною і тероризмом. Зміни до законодавства мають передбачати посилення відповідальності за організацію і пособництво терористичної діяльності. Спектр відповідальності за ці злочини повинен бути розширеним. За участь у тероризмі слід передбачити кримінальну відповідальність. Каратися має не тільки фізичне пособництво, але й економічне, інтелектуальне та інформаційне. Відсутність такого законодавства породжує неоране поле проблем, які вилазять через діяльність наших підкуплених колаборантів. Зокрема, проросійські телеканали тиражують ворожу інформаційну політику відносно України. Вони виступають не проти влади, з якою мають певні домовленості. Вони борються з Україною як незалежною державою.

Тому, я вважаю, що інформація про засуджених росіян є надзвичайно суттєвою для оперування на міжнародному рівні. З її допомогою ми зможемо довести факт російської агресії на теренах України у міжнародних судах. Так ми матимемо право просити допомогу у наших європейських партнерів і, зокрема, вимагати у них посилення санкцій проти РФ.

Я б також звернувся до держав-підписантів Будапештського меморандуму. Їм варто нагадати, що гарантами безпеки України виступали не президенти, які завізували цей документ, а країни. Саме вони мають перед нами зобов’язання. І ці зобов’язання треба виконувати за всіма принципами міжнародного права. Вони лежать на Великій Британії та США, бо Росія себе проявила як країна-агресор. Щоправда, вона говорить про свою непричетність до подій на Донбасі. У такому випадку, до Росії з’являються певні питання. Чому вона не виконує свої міжнародні зобов’язання? Чому вона, потакаючи своїм маріонетковим урядам у терористичних «ЛНР» та «ДНР» як країна-гарант перешкоджає Україні відновити свою територіальну цілісність?

— Чи не здається Вам, що про 36 росіян вирішили згадати у час, вигідний для влади? Може це просто така порлітична гра?

— Я так не думаю. Об’єктивно наша країна зустрілася з агресією Росії і в неї не було рецепту як діяти у цій ситуації. Агресія була не прихованою, а відкритою. Кремль висунув свої терористичні війська, використавши проти України своїх зрощених і прикормлених колаборантів у нашому суспільстві і це — також об’єктивно. В усі населені пункти, де відбувалися заворушення, Кремль завозив російських громадян. Саме вони організовували «референдум» в Криму і захоплення влади на Донбасі. Вони у різний спосіб підмовляли людей, маніпулювали їх свідомістю, впливали психологічно і втягували їх в протистояння. Але ми не могли відразу відреагувати, у нас був ступор. До того ж Росія нахабно скористалася політичною нестабільністю. У нас фактично, відбулася революція проти нашого внутрішнього авторитарного антинародного режиму. У результаті його поразки, органи державної влади, фактично, отримали делегітимізацію. У цей нетривалий період безвладдя, керівні посади отримали інші люди і формувалися нові інституції. До того ж, коли наші заручники опинялися у ворожому полоні, органи влади діяли у спосіб будь-яких домовленостей, аби б тільки повернути затриманих наших людей.

Навесні 2014 року у нас тільки приходила легітимна влада. З її боку, дуже неправильним кроком стало призначення у силові відомства цивільних людей. Вони не були фахівцями і не мали відношення, ні до тодішньої міліції, ні до органів внутрішніх справ, ні до безпекового сектору. На жаль, ці люди не мали власної стратегії поведінки і не розуміли процеси у своїх відомствах, окрім прокуратури. Саме у цьому і полягала проблема. Таким чином, постреволюційна Україна зробила перші нечіткі неправильні кроки, які призвели до анексії Криму і окупації територій Донеччини та Луганщини.

Ірина Сатарова