Віктор Жердицький: замість реальної декомунізації у нас показуха

Українцям треба позбутися комплексу меншовартості. Але ті хлопці, які сьогодні керують державними установами не мають такої мети. Бо досягнення її є важкою і кропіткою працею, яка робиться з любов’ю до свого народу. А ось знести 300 пам’ятників і перейменувати 2000 вулиць значно простіше. Це показово: раз шльопнули — і результат.

20 вересня в Україні повинна була продовжитися декомунізація. Депутати Верховної Ради мали зайнятися перейменуванням двох областей. Відповідні законопроекти включили до порядку денного. Якби парламентарі не барилися із призначенням нових членів ЦВК та Суддів Конституційного Суду, Дніпропетровська область могла б стати Січеславською, а Кіровоградська — Кропивницькою. Тим не менш, декомунізація видається штучною і все більше нагадує Барбі, переодягнену в іншу сукню. Наряд, звісно, новий, але лялька від цього не стала ведмедиком Тедді, або міньйоном Бобом. Така ж сама ситуація відбувається і з відмовою від символів комунізму. Підтвердження тому — один із будинків Дніпра. За радянських часів його фасад оздобили зірками. Тепер, де-не-де, на їх місцях з’явилися тризуби… Звісна річ, по сусідству з п’ятикутним символом СРСР. Але чи можливо провести якісні зміни, взявши нову форму і залишивши стару суть? Про це ми поспілкувалися з учасником «Руху за суверенний Розвиток», громадським діячем Віктором Жердицьким.

— Пане Вікторе, як Ви оцінюєте декомунізацію в Україні?

— Вона мені нагадує компанійську дію, що відбувається під потребу політичного запиту. Наприклад, іде війна з Росією і суспільство потребує патріотичних дій. Але керівники держави замість того, щоб боротися з наслідками ментального і психологічного впливу російської та інших імперій на колективну свідомість нашого народу, роблять зразково-показові кроки і називають їх декомунізацією. Мова йде про перейменування вулиць і руйнацію пам’ятників Леніну. Звісно, це все потрібно, але ж не в такий показовий спосіб.

Перш за все, необхідно дійти до глибин колективної свідомості нашого народу. Потім з неї вибити шаблони, звички, фальшиві цінності, нав’язані нам комуністичною ерою. Таким повинен стати один з важливих етапів звільнення українців від впливу вже неіснуючих імперій. А ще важливіше було б зробити дерусифікацію свідомості нашого суспільства. Бо до комуністичної ери, Російська імперія мала свій великий вплив на східні регіони України. А ось західні області, у свій час, знаходилися під Польщею та Австро-Угорщиною.

Усі ці імперії, незалежно від їх назв, закладали у свідомість нашого народу звеличення всього, що належить їх корінним націям. З іншого боку, вони принижували і пригноблювали, робили сільським, відсталим, і занедбаним, все що стосувалося українського національного. Тепер нам треба позбутися комплексу меншовартості. Але ті хлопці, які сьогодні керують державними установами, не мають такої мети. Бо досягнення її є важкою і кропіткою працею, яка робиться з любов’ю до свого народу. А ось знести 300 пам’ятників і перейменувати 2000 вулиць значно простіше. Це показово: раз шльопнули — і результат. Водночас по телебаченню крутять ідеї «рускаво міра». У передачах нам розповідають спогади про гарне життя щасливої «радянської людини». Тому, реальної декомунізації немає. Замість неї — показова компанійщина. Вона має на меті очистити репутацію наших правителів, які не займаються майбутнім нашого народу, а переймаються власними приватними інтересами.

— Складається враження, що під час декомунізації ми змінюємо форму, залишаючи стару суть. Чи можлива декомунізація без зміни суспільних відносин? Звісно, комунізм це — погано, але у цей же час, продовжується олігархізація України. Чи не здається Вам, що нашій державі потрібно для щастя втілення у життя наступної формули: декомунізація + деолігархізація + соціальна справедливість?

— Абсолютно правильно. У нас відбувається показуха, а суть замінюється формою. Для того, щоб ми реально позбулися впливу попередніх імперій, треба займатися глибинними сутнісними речами. Вони знаходяться на рівні національних цінностей, які є частиною щоденного побуту українців.

Нам треба увійти в глибину відносин і цінностей, які залишилися після краху імперій: Радянської, Російської, Польської, чи Австро-Угорської. Ми маємо повернутися до традиційних цінностей і вже на них реанімувати і будувати суспільні відносини: в малих сільських громадах і в більших — міських.

Але варто стартувати з сім’ї, з родини, з роду! Якщо звідти починати відродження наших традиційних цінностей, і потім на їх базі будувати соціальні відносини — прийде реальна декомунізація. Ще раз наголошую: існуючі процеси — заміна реальної роботи показушним театралізованим дійством. Влада не чіпає суть проблеми. Бо тоді, в українців з’явиться низка питань, на які вона не зможе відповісти. Наприклад, ось одне з них: «Чому у потенційно багатій країні народ живе бідно і кожен рік все гірше і гірше?» Такі запитання стануть для них вироком. Просто влада боїться будь-яких глибинних сутнісних змін. Все, що стосується справжньої декомунізації і, в тому числі, відновлення старих цінностей на нових технологічних рейках — небезпека для її існування. Тому вони замінюють сутність демонстративною формою: знімають пам’ятники, перейменовують вулиці, міста та області.

  • MOD_BREADCRUMBS_HERE
  • Я-UA
  • Суспільство
  • Віктор Жердицький: замість реальної декомунізації у нас показуха