Український авіапром: як його врятувати? (І частина)

ЧИ ОТРИМАЄ УКРАЇНА СВІЙ СУПУТНИК?

Завтра, 9 жовтня, у місті Києві стартує черговий Міжнародний авіасалон «Авіасвіт XXI». Кожна авіабудівна країна, а таких у світі менше десяти, вважає за честь регулярно проводити власний авіасалон. Не стала виключенням і Україна.

Але що цьогоріч презентує громадськості і партнерам українське авіабудування? Питання не з простих. Авіабудівна галузь сьогодні знаходиться в досить критичному стані. Ситуація настільки жахлива, що флагман авіаційної галузі, гордість України, одне з найвисокотехнологічніших підприємств України — ДП «Антонов» — з середини квітня 2018 року не може відновити роботу свого офіційного сайту:https://www.antonov.com/ ! Як казав великий Білл Гейтс, якщо вас немає в інтернеті, значить ви не існуєте. Досить символічне висловлювання, недалеке від істини. З 2014 року на підприємстві змінилося чотири керівника, а кількість проблем лише збільшується. За ці чотири роки підприємство випустило лише один літак Ан-132Д. Літера «Д» означає, що літак «демонстраційний».

Про серійний випуск літаків навіть ніхто не мріє. З іншого боку, з’являються перші паростки вітчизняного вертольотобудування, але держава не тільки не помічає цього, але і віддає перевагу вживаним іноземним вертольотам, ставлячи хрест на українському. Як таке може бути?

I-ua.tv буде уважно стежити за ситуацією в галузі, за перебігом подій на авіасалоні. У зв’язку з цим починаємо серію публікацій на цю тему і закликаємо авіаційних експертів до співпраці — висловлюйте свої думки, своє бачення ситуації в галузі і шляхів її порятунку!

Голова інноваційного аерокосмічного кластера «Мехатроніка» Віктор Попов розповів про те, чого очікувати українській авіаційній промисловості компаніям від міжнародних авіасалонів, коли українці полетять на вітчизняних Анах і чому держава не купує українські вертольоти.

ІАК «Мехатроніка» був створений в Харкові в кінці 2015 року. У кластер увійшли провідні підприємства аерокосмічної галузі України. Головне завдання кластера — консолідувати зусилля аерокосмічних підприємств України.

— Вікторе Васильовичу, стан українського авіапрому плачевний: за роки незалежності в Україні було побудовано всього 16 літаків. Космічна галузь також стагнує. Запуск українського телекомунікаційного супутника «Либідь» постійно відкладається. Запуск з Байконура українського супутника запланований на друге півріччя 2018 року. Це офіційна інформація держкорпорації «Роскосмос», яка займається виведенням на орбіту українського супутника. У ЗМІ з’явилася інформація про те, що запуск може не відбутися через відсутність ракети-носія. Виходячи з цих фактів, як ви оцінюєте стан української аерокосмічної галузі?

— Якщо говорити про авіацію, то найголовніша проблема — відсутність серійного виробництва літаків. За розрахунками Українського науково-дослідного інституту авіаційної технології, щоб забезпечити сталий розвиток авіаційної галузі «Антонов» має серійно випускати 30−40 літаків на рік. І ключову роль в цьому питанні має відіграти держава через держзамовлення, які сьогодні практично відсутні. Зараз на «Антонові» зберігається 10 недобудованих літаків Ан-148 / Ан-158, які можна добудувати. Безумовно, при їх виробництві використовуються російські комплектуючі, але досвід модернізації транспортного літака АН-132D показав, що ми можемо успішно працювати в кооперації з іншими державами. Сьогодні на «Антонові» працює більше 10 600 чоловік, велика частина з яких люди старшого покоління — це колосальна цифра, для фактично непрацюючого підприємства. Завод потребує глибокої модернізації, оптимізації та впровадження ефективного менеджменту.

Що стосується ракетно-космічної галузі, то в сьогоднішніх проектах дуже багато старих розробок, але це не означає, що вони втратили новизну. Наприклад, система виведення пілотованих супутників на орбіту, вона як і раніше виконується одним з наших Харківських підприємств — підприємством «Комунар». І вона свою актуальність не втратила, тому що вона надійна, від добра — добра не шукають, як то кажуть. Але якщо брати українську ракетно-космічну техніку, то наші підприємства зі створення ракетно-космічної техніки, — а це завод «Південмаш», КБ «Південне» — вони сильно просунулися за ці роки. Компанії успішно беруть участь і в канадській космічній програмі, і бразильської космічній програмі (на жаль, вона згорнулася), і в американській космічній програмі з виробництва модернізованої ракети-носія «Antares», і в космодромі «Морський старт», і у співпраці з космічним проектам з Південною Кореєю.

Тобто ракетно-космічна техніка в Україні розвивається і не можна сказати, що вона в цьому плані пасе задніх. Більш того, в орбіту тих підприємств, які вже втягнулися в міжнародні космічні програми, також увійшло кілька українських підприємств, в тому числі і компанія FED, яка виготовляє інноваційні продукти для майбутніх перспективних космічних літальних об’єктів спільно з компанією Thales Alenia Spacе.

— Україна, все ж, буде мати свій телекомунікаційний супутник?

— На жаль, наша країна досі не може реалізувати програму виведення власного супутника на орбіту. Програма не дуже успішно вийшла і поки безрезультативна. Всі проблеми українського аероспейс впираються в неефективний державний менеджмент і відсутність грошей. Запуск супутника був запланований ще в 2012 році. Але немає грошей — немає результату. І це зважаючи на те, що в світі виробництвом ракет вже займається не держава, а приватні компанії. Яскравим прикладом служить SpaceX — компанія Ілона Маска. ПІВДЕНМАШ повинен зробити ракету-носій «Зеніт-2SLБ».

Замовником виступає російський «Центр експлуатації наземної космічної інфраструктури». Грошей, а мова йде про 8,245 млн. доларів США, поки не надійшло, хоча контракт укладений ще в 2011 році. На Південмаш ракета «Зеніт-2SLБ» перебуває у виробництві, чекаючи дофінансування. За моєю інформацією це питання знаходиться на контролі Кабінету Міністрів, який підтримав фінансування завершення проекту запуску супутника «Либідь». Йдеться про дофінансування на $ 17 млн. реалізованого в рамках міжнародної кооперації проекту створення супутника Національної системи зв’язку (НСС) «Либідь». У минулому році, в жовтні, було підписано розпорядження Кабінету міністрів N 729-р. Дофінансування планується забезпечити за рахунок коштів, отриманих від передачі в оренду ресурсу супутника. Загальна вартість проекту становить близько $ 281,6 млн.

— Які головні завдання виконує супутник?

— Головне завдання — створення Національної супутникової системи зв’язку. Супутник «Либідь» стане перший вітчизняним геостаціонарним телекомунікаційним супутником. Він призначений для надання послуг телерадіомовлення, безпосереднього телемовлення, надання послуг мультимедіа і інтернет, а також забезпечення передачі даних, телефонії, відеоконференцій. Це питання не тільки комерційний, а й перш за все, пов’язаний з інформаційною безпекою країни. Я глибоко переконаний, що така космічна держава як Україна, повинна мати свій супутник.

— Кластер «Мехатроніка» пролобіював законопроекти, які дали можливість аерокосмічним підприємством купувати нове обладнання, знизити оподаткування і ці гроші направляти на створення інноваційних розробок. Вже є результати дії цих законів?

— З моменту прийняття пакета нормативно-правових актів пройшло менше року. Безумовно, закони, які стимулюють розвиток авіаційної галузі потрібно віднести в плюс Кабміну, Верховної Ради та до Президента. Ми дуже сильно лобіювали ці закони на різних рівнях: на урядовому, депутатському. Але вони запрацювали з 1 січня 2018 року. Наскільки я знаю, такі підприємства як Луцький ремонтний завод «Мотор», «Івченко-Прогрес», компанія «Мотор Січ», компанія FED вже в першому кварталі завезли нове сучасне обладнання. Я сподіваюся, це прийме більш масовий характер, тому що в переліку, який визначає застосування цього закону, є 34 підприємства авіаційної галузі, і вони всі будуть користуватися цими пільгами.

Далі буде…

Підготував Юрій Іванченко