Микола Голомша: в Україні відбулася псевдолюстрація
Вона мала за мету завести непрофесійні кадри, які очолили ті чи інші міністерства та відомства, або державні установи. І ця команда успішно осідлала усі схеми Януковича і фактично експлуатує їх на повну котушку.
Після смерті громадської активістки Катерини Гандзюк представники правозахисних та антикорупційних організацій вимагають звільнення міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та генпрокурора Юрія Луценка. Голосування за позбавлення посади останнього, вже успішно провалили народні депутати. Припустимо, що Україна отримає нових міністра внутрішніх справ та генпрокурора. Але чи змінить це існуючу ситуацію? Чи будуть належним чином розслідуватися вбивства та напади на активістів. Ці питання для i-ua.tv прояснив лідер партії «Патріот» Микола Голомша.
— Що, на Вашу думку, дала б Україні відставка Луценка та Авакова?
— Давайте поговоримо про систему. Заміна кількох дієвих фігур нічого для країни не дасть. Бо принципи управління залишаться незмінними. Ні в поліції, ні в прокуратурі справжні реформи так і не відбулося. Справа в тому, що існуюча в Україні політична система розрахована на патріотів при владі. Іншими словами, функціонування української Конституції здатні забезпечити патріоти, які мають знаходитися на посадах президента, голови Верховної Ради та уряду. Наша система може бути досконалою тільки за умови дотримання Конституції та інших законів. Але цю недосконалу політичну систему будь-який президент використовує не на користь України, не залежно від того, хто ним є.
Справа в тому, що президент відповідно до Основного Закону України не належить до жодної з гілок влади, а є тільки гарантом Конституції. Тим не менш, він призначає керманичів силових відомств: генерального прокурора, голову СБУ і міністра оборони. Саме він присвоює генеральські звання усім офіцерам поліції і Служби безпеки. У той же час, президент не несе жодної відповідальності за свої дії. А все обурення, скажімо, за неналежну економічну ситуацію в країні виливається на Верховну Раду та Кабмін. Таким чином, президентові вдається вийти сухим із води. Ви запитаєте: звідки ростуть ноги у корупції? Відповідь — від безвідповідальності влади. І така ситуація породжує корупцію. Бо за законодавством, президент не має до уряду жодного відношення, але по суті може на нього впливати.
Тому, у першу чергу, Україна потребує політичної реформи. Вона повинна унеможливити ситуацію, коли особа має доступ до безвідповідальних дій. Якщо завтра президент очолить уряд, він матиме більше повноважень. Можливо, тоді він виконуватиме доручення виборців, втілюватиме в життя свою програму розвитку країни. Він нестиме за це відповідальність як особисту так і репутаційну.
Після політичної реформи президент стане видимим для правоохоронних органів. Він більше не зможе безапеляційно призначати свого умовного заступника — генерального прокурора та голову СБУ. Після реформи він представлятиме виконавчу владу. Там має бути баланс повноважень і інструментаріїв різних гілок влади.
— Що ж робити у такій ситуації?
— Інститут громадськості і політичних сил повинен зорганізуватися на користь дотримання Конституції і законів, повернення у правове поле всіх гілок влади. Розумієте, у нас парламентсько-президентська форма правління. Президент повинен мати лише представницькі функції — гаранта законності та Конституції. Тоді ми отримаємо повний баланс сил. Але в режимі у якому ми живемо зараз, відбувається формування мутної води. У ній, зрештою, і зароджується корупція, починаючи з вищих ешелонів влади.
— А що б Ви сказали про існуючі реформи в Україні? Люстрація, по суті, провалилася, реформа органів внутрішніх справ — так само. Чи були вони потрібні взагалі?
— Я б розклав це на два моменти. Спочатку ситуацію потрібно розглянути за формою, а потім вже по суті. За формою ми отримали пакети паперів та реформ, які дали право інтегруватися до європейської спільноти. Це дозволяє Україні також здобувати певні преференції. Але по суті воно нічого не змінило. Звісно, є певні просування, але всі реформи є декларативними. Масив законодавства є просто сміхотворним. Бо країна не може приймати стільки законів, скільки прийняли ми, не маючи під ними реального підґрунтя: ні технічного, ні матеріального, ні ідеологічного. Тобто ми провели реформи, але мало що змінилося. Бо нововведення не дали ні утвердження справедливості, ні безпеку, навіть не захистили права людини.
А про економічні реформи, які б мали сприймати нашому розвитку я взагалі мовчу. На жаль, наша економіка залишилася у тому ж самому адміністративно-командному рівні, на якому була раніше. Так звані реформи не містили ні стратегічного плану підвищення продуктивності державних підприємств, ні взагалі підняття їх престижу. Не варто забувати, що підприємства державного сектору є бюджетоутворюючими.
Але зараз іде агітація щодо неможливості їх функціоналу та їх дискредитація в очах суспільства. Така ситуація є дуже згубною. Скажімо, у США нараховується десь 28% державної власності, а зі змішаною формою — до 41%. У Сполучених Штатах Америки навіть не уявляють, що можна вести розмови про приватизацію залізниці та інших стратегічних об’єктів.
Зрозуміло, що ми, у першу чергу, мали б підготувати до реформ відповідне середовище. Тобто, провести повну інвентаризацію державного сектору економіки, а також наявного природного, екологічного, трудового, інтелектуального ресурсів. На підставі цього вже можна було б планувати розвиток економіки, підняття виробництва та індустрії. Звісно, із врахуванням умов четвертої промислової та кадрової революції. Але, на жаль, ми цього не зробили, але зробити це ще не пізно.
Другий момент — ми не дали оцінку з першої по четверту хвилю приватизації і так і не проаналізували їх ефективність. А без цього ми не маємо права рухатися далі. Без такої роботи сфера впливу монополістів буде й далі розширюватися.
— А що б Ви могли сказати про люстрацію? Чи не здається Вам, що злочинців так і не покарано, а багато достойних людей після неї не зможуть займати посади у силових органах?
— Якісного результату та аналізу люстраційного процесу немає. Я не чув про жодну покарану посадову особу, яка б підтримувала Януковича у його прагненні до узурпації. Але натомість багато співучасників його злочинів знаходяться під куполом Верховної Ради, або сидять у владних кріслах. Тому в Україні відбулася псевдолюстрація. Вона мала за мету завести непрофесійні кадри, які очолили ті чи інші міністерства та відомства, або державні установи. І ця команда успішно осідлала усі схеми Януковича і фактично експлуатує їх на повну котушку.
— Чи не здається Вам, що всі реформи, які проводяться в Україні — такий собі шаблони з закордону. Складається враження, ніби їх зараз намагаються накласти на наше підґрунтя.
— На превеликий жаль, це так і зроблено. Подібна ситуація відбулася і з хваленим Кримінальним процесуальним кодексом, який побудований на чотирьох правових системах. Жодна з них нам не підходить за ментальністю і є таким собі набором прав, повноважень та відповідальності. Але загалом вони не уживаються з уже існуючими в Україні законами та кодексами і потребують змін і доповнень. Тому славнозвісні реформи є набором шаблонів на шляху у демократичний простір. Але жодна з них у собі не містить ідеологічного підґрунтя. У них наголос ставився на формі. А ось зміст, як завжди, нікого не цікавить.
