Кандидатом від народу має стати кваліфікований патріотичний фахівець, за яким люди зможуть піти, щоб поламати систему.

Кандидатом від народу має стати кваліфікований патріотичний фахівець, за яким люди зможуть піти, щоб поламати систему.

Кандидатом від народу має стати кваліфікований патріотичний фахівець, за яким люди зможуть піти, щоб поламати систему.

Президент України Петро Порошенко ввів воєнний стан на теренах 10 областей. Він триватиме 30 днів, закінчиться 26 грудня і не означатиме скасування виборів голови держави у березні наступного, 2019 року. Але чи змінить він прізвища фаворитів президентських перегонів? Чи сприятиме він висуненню нових кандидатів? І чи варто українцям взагалі вірити результатам передвиборчих рейтингів? Із цими питаннями i-ua.tv звернувся до громадського діяча, учасника руху «За Суверенний Розвиток» Віктора Жердицького.

— Як вплине воєнний стан на президентську кампанію?

— Ми маємо виходити з того, що Порошенко ввів воєнний стан, через зменшення можливостей збереження за ним президентського крісла. Він міг це зробити протягом останніх чотирьох з половиною років, але увесь цей час він ігнорував свій конституційний обов’язок. Він не зважав на чисельні випадки російської агресії, такі як знищення наших людей — добровольців і солдатів та обстріли цивільних районів міст, містечок і сіл. Саме тому, у Петра Порошенка було більше ніж достатньо підстав для виконання свого президентського обов’язку. Але він пішов на злочин, вирішивши його ігнорувати. Він вчинив так, як і його попередник — виконувач обов’язків президента Олександр Турчином.

Зараз він ввів воєнний стан з однією метою: задавити своїх конкурентів і розправитися з центрами громадянського спротиву, здатними кристалізуватися в більш структуровані організації і висунути на ці вибори одного, або кількох достойних прохідних кандидатів.

— Але чи висунуть таких кандидатів? За результати соціологічних досліджень лідерами симпатій українців є голова «Батьківщини» Юлія Тимошенко та шоумен Володимир Зеленський.

— Так справа в тому, що ніхто не висунув інших. У рейтингах є олігархи, їхні найманці, або нерозумні люди, яких представники великого бізнесу використовують у своїх інтересах. Зокрема, серед них шоумен Зеленський та співак Вакарчук. Вони не будуть перебудовувати Україну і не несуть загрозу олігархічному режиму. А ось нового реального кандидата, якого здатне висунути середовище, консолідоване єдиним програмним планом дій, немає. Якби такий з’явився, ви б побачили, як змінилися б рейтинги. Тому, введення воєнного стану було спрямоване на знищення осередків громадянського суспільства, здатних провести консолідуючу роботу і породити реального кандидата. Він має стати загрозою не лише для Порошенка, а для всієї олігархічної системи.

— В тому числі і для Тимошенко і Коломойського, якому може бути підконтрольний Зеленський?

— Для всіх. І для Ахметова, і для Фірташа, і для Льовочкіна, і для колишніх регіоналів, і для самого Порошенка, і для Тимошенко з її мільярдами, схованими закордоном. Але введення воєнного стану, такого як хотів Порошенко, не відбулося. Це сталося в силу неочікуваної для багатьох, протестної реакції самого суспільства. І вона зіграла ключову роль.

— Ви кажете, що суспільство протестує проти воєнного стану, але його підтримують активні представники громадськості. Серед них волонтери, журналісти, діячі мистецтв і навіть капелани, не кажучи вже про самих військових…

— Так, вони виступають за сам воєнний стан, але не за репресії. Якщо ти торгуєш з ворогом і продовжуєш з ним дипломатичні відносини, не запускаєш жодних систем розшуку та нейтралізації агентів Кремля, які відкрито виступають з трибуни парламенту та віщають з телеканалів, то це — імітація. Такий хід речей назвати воєнним станом неможна! Це брехня! Тому, всі українці за реальний воєнний стан, а не за його імітацію та репресії! Тому, ми повинні усвідомити, що суспільство чітко відчуває наступ на залишки його прав і свобод!

— Залишки?

— Основні права і свободи настільки ущемлені і паралізовані, що говорити про їх наявність дуже важко. Пам’ятаєте диктаторські законопроекти Януковича від 16 січня? Це був наступ на залишки прав і свобод і він остаточно збурив суспільство. Намагання Порошенка ввести жорсткий режим воєнного стану нагадує ситуацію початку 2014 року. Зрештою, це і обурило людей.

Зараз громадяни хочуть реального воєнного стану. Що він собою являє? Ефективну боротьбу проти московита і його агентів всередині України. Але коли Порошенко сам є колаборантом Путіна, то про який реальний воєнний стан може йти мова? Безперечно, бажання українського суспільства мати воєнний стан зрозуміле і дуже правильне. Але факт, що не всі усвідомлюють, імітативність запропонованого воєнного стану, говорить про рівень критичного мислення цих людей. Однак основна маса громадян обурилася президентським законопроектом, сказавши: «Ні, це — імітація!» і примусила Порошенка задуматися.

Експрес-опитування показали, що проти введення такого варіанту воєнного стану виступають 85 — 86% активних громадян. Вони вважають його негативом на шляху нашої боротьби з московським агресором. Це зупинило Порошенка. З іншого боку, такою ідеєю президент подавлював всіх тих прислужників і виконавців, які знаходяться навколо нього: займають міністерські крісла, сидять в спецслужбах, генеральній прокуратурі і так далі. Всі вони — чиновники найвищого рівня. Розуміючи, що Порошенко втрачає можливість отримати другий термін президентства, вони почали вести закулісні переговори з іншими кандидатами. Таким чином, введення президентського варіанту воєнного стану означало б нейтралізацію його людей. Тому, Порошенко хотів вбити двох зайців одним пострілом. Але реалізувати цей план йому не вдалося. Тут збіглися інтереси громадянського суспільства і тих, кого він хотів задушити через воєнний стан.

— Чи варто українцям довіряти президентським рейтингам, запропонованим соціологами? Тимошенко дійсно має близько 20%, а Зеленський — 7%?

— Розумієте, всі рейтинги, які створюють соціологічні служби, не показують нічого реального, що може відбутися, скажімо, у останньому місяці перед голосуванням, або на самих виборах. Чому? Бо ще чотири місяці назад біля 60% громадян не хотіли брати участь у волевиявленні взагалі, або не бачили реального кандидата. Тобто, існуючі рейтинги лише розбивають по відсоткам і цифрам вподобання 25% - 30% громадян, які вже визначилися і точно підуть голосувати. Але вони абсолютно не показують реальної картини та справжніх симпатій українців. Вони відображають лише позицію невеликої частини суспільства. Більшість громадян, ще не вирішила, кому віддасть свій голос і не сприймає жодного з так званих кандидатів. Якщо зробити реальне дослідження, а не ходити лише по центральних вулицях, скажімо, Києва, Дніпра і Одеси, то його результати будуть зовсім іншими. Тому, я б назвав існуючі рейтинги зомбуванням. Людям нав’язують, до кого треба придивитися, бо він нібито має шанси. Такі рейтинги — маніпуляція свідомістю та навіювання результатів, які хочуть досягнути політики, а не реперзентування справжніх суспільних уподобань.

— Якщо рейтинги — це маніпуляція, то чи можуть соціологи малювати різні цифри кандидатам, в залежності від того, хто замовник опитування?

— Ні, наші соціологи діють набагато кваліфікованіше. Вони не малюють цифри в тупу. Це робитимуть на виборчих дільницях. Їх голови ховатимуть справжні протоколи, а по дорозі до окружної виборчої комісії писатимуть липові, щоб потім їх здати. Саме вони малюватимуть цифри, бо їм за це платитимуть. Соціологи діють по-іншому. Вони приблизно знають, де в яких регіонах, у яких містах та на яких вулицях мешкають люди з відповідними настроями. Коли соціологи проводять опитування, вони залучають потрібні соціальні групи.

— Тобто соціологи моделюють результати своїх досліджень?

— Так. І це не є реальним зрізом настроїв і точок зору громадян. Це — моделювання, яке, у свою чергу, є грамотною підтасовкою. Бо, наприклад, якщо прогулятися пагорбами Києва, де живе відповідний соціальний зріз, і походити Троєщиною та поставити людям одні і ті ж самі питання, то відповіді їх кардинально відрізнятимуться. Але всі ці громадяни — мешканці Києва. Тому, залежно від району міста та області, де проводилося опитування, можна отримати потрібний замовнику результат.

— Продовжуючи тему виборів, скажіть будь ласка, де взяти українцям нового кандидата?

— Його може дати тільки активна частина громадянського суспільства. Для цього воно має консолідуватися в єдиному плані порядку дій. Ми також не повинні робити те, що розділяє громадянське суспільство. Тобто, ми зараз не маємо обирати одного з кандидатів, які вже заявили про свою участь у виборах. Це тільки розділить нас на багато частин. А щоб отримати сильного кандидата, треба навчитися діяти послідовно. У якості аналогії наведу процедуру працевлаштування певного менеджера. Для початку, роботодавець має подумати, яку роботу повинен виконувати його працівник: будувати хату, орати поле, чи, можливо, управляти великою фірмою. До речі, Україна як держава є величезним підприємством: багатоплановим і різнофакторним. Крім економіки, воно має культуру, освіту, охорону здоров’я та інші галузі.

Для того, щоб знати який нам потрібен зараз президент, ми маємо визначити найважливіші проблеми, що він повинен розв’язати. Тобто, поставити йому завдання. Від їх специфіки залежать кваліфікаційні вимоги до кандидата. Якщо основний удар спрямований на бойові дії і перемогу над агресором, ми маємо обрати людину, здану вести війну. Війну не тільки фізичну, але й економічну і інформаційну, бо ворог воює на всіх фронтах. Коли ми ставимо завдання вирішити питання стабілізації економіки і порятунку від вимирання зубожілого населення, то нам потрібен фахівець, здатний за пару років розв’язати ці проблеми. Тобто, персоналія кандидата у президенти залежить від переліку найважливіших завдань, які має розв’язати Україна. Вони дозволяють визначити рівень, навики і вміння потрібного спеціаліст. Після цього, ми дивимося на фахівців, незаплямованих служінням олігархам і пишемо прізвища близько десяти осіб, здатних виконати таку роботу. З них ми оберемо основного кандидата і кількох запасних.

— З кандидатами від народу також не все так просто. Візьмемо сотника Володимира Парасюка, в якому люди розчарувалися. Те ж саме стосується і козака Гаврилюка.

— Що ви говорите? Це профанація!

— Але ж їх подавали як кандидатів від народу.

— Хто? Олігархи? Козак Гаврилюк нічого не розуміє у законопроектах, за які голосує. Це профанація! Ми більше не повинні допустити у наступну Верховну Раду нічого подібного. Таких людей навіть до списків включати не можна, не те, що просувати, чи лобіювати! Кандидат у президенти має бути фаховою людиною. Управлінцем за натурою, здатним переламати ситуацію і побудувати нову систему. Який сотник? Який козак? Про що ви говорите? Кандидатом від народу має стати кваліфікований патріотичний фахівець, за яким люди зможуть піти, щоб поламати систему. Тільки тоді станеться те, що має бути.