Юрій Буздуган: Майдан був Революцією Справедливості

У ніч на 30 листопада відбувся перший силовий розгін Майдану. «Беркутівці» застосовували силу проти людей: били їх кийками, штовхали, щоб потім потоптати ногами, використовували вибухові пакети та знущалися над беззбройними громадянами іншими методами. Цей злочин робився під прикриттям необхідності встановлення новорічної ялинки. У наслідок нападу псевдоправоохоронців, травми отримали десятки протестувальників. На наступний день, 1 грудня на Майдан вийшло до мільйону обурених українців. Від тих подій минуло 5 років. Чи були страждання і боротьба цих людей немарними? Що вдалося завоювати українцям на Майдані? Чи могли б бути його результати іншими? Чи виходили українці на протести саме через відмову Януковича підписати Угоду про Асоціацію з Європейським Союзом. Про це i-ua.tv поспілкувався з експертом з індустріального розвитку Юрієм Буздуганом.

— Чи міг би бути результат Революції Гідності іншим?

-У 2014 році в Україні відбувся третій Майдан. Першим була акція «Україна без Кучми». Другим — «Помаранчева революція». Все решта — симулякри. Як бачите, спроби використати волю народу без волі народу не принесли нічого серйозного.

Але у всіх наших майданів є одна недуже хороша тенденція. Вони не виконують ті безпосередні завдання, заради яких зібрався народ. На «Україну без Кучми» люди прийшли скинути Кучму, але цього не відбулося. Метою «Помаранчевої революції» було встановлення єдиних правил для всіх. І хоча вона привела до влади Віктора Ющенка, але його команда це завдання не виконала. До речі, останній Майдан не був Революцією Гідності.

— Чому?

— У якості аргументу наведу дуже цікаву соціологію. Але для початку хочу нагадати, що наприкінці 2013 і початку 2014 років також збирався антимайдан. Щоб дізнатися, чому люди ходили на протилежні мітинги, соціологи провели дослідження. Мене вразило, що данні по Майдану та антимайдану виявилися абсолютно однаковими. Тобто, на два, здавалося б, протилежні зібрання люди виходили заради подібних прагнень. На Майдан ходили не по євроінтеграцію. Як ви думаєте, скільки людей вийшло на протести через не підписання Януковичем Асоціації з ЄС?

— Може відсотків 15.

-3% (сміється). А знаєте, скільки людей стояли на антимайдані проти євроінтеграції?

— Напевно, стільки ж.

— Так. Ті самі 3%. У 2014 році не євроінтеграція і не Гідність турбували людей. 9 із 10 осіб стояли на Майдані за Справедливість. Перш за все, за справедливість зарплат і пенсій. Тому останній Майдан був не Революцією Гідності, а Революцією Справедливості, яка так і не виконала своє завдання. І навіть пам’ять про те, за що вийшли люди у нас вкрали. Чому? Все почалося прямо на Майдані. Група людей, яка сьогодні є владою, монополізувала трибуну. Вона робила допуск до слова тільки своїх. Пам’ятаю, як виступальники виголошують на горі свої спічі, але їх ніхто не слухав. А у цей момент люди спілкувалися між собою, танцюють і обмінюються листівками. Я був вражений, побачивши аркуш папера, де було всього на всього три слова: «Людина людині людина».

Йшла титанічна інтелектуально-духовна робота переосмислення. Народ випрацьовував свої цінності. Головною цінністю, яку здобув останній Майдан став потяг до Справедливості. Бо що таке Справедливість? Це не відняти та поділити. Справедливість — це воздаяння. Коли ти добре працюєш (не має значення, робітником чи підприємцем), ти отримаєш винагороду. А коли ти береш чуже і тебе карають і також діє закон воздаяння, це теж Справедливість.

В Україні немає Справедливості, і народ піднявся саме її виборювати. Він шукав воздаяння за хороші і погані справи. Але, на жаль, в Україні Справедливості поки немає. Перший Майдан не виконав своє завдання, не скинувши Кучму. І другий Майдан також не впорався зі своєю метою. У нас досі немає єдиних правил для всіх, у нас немає Рівності у визначальному сенсі цього слова. Мова не йде про «відняти і поділити». Нам потрібна Рівність у контексті Великої Французької Революції. У Декларації прав людини і громадянина записано: «Соціальні відмінності допустимі у залежності від суспільного внеску людини».

Українське суспільство зараз прагне двох речей. Ми навчилися скидати правителів, які нас не влаштовують, але ми не навчилися ставити тих, які будуть вирішувати те, чого потребує Україна: Рівності прав і, головне, — Справедливості. Справедливості у сенсі воздаяння за хороше і за погане.

— Тобто, асоціація з ЄС — це лише привід?

— Так, привід і не більше. Справа не в тому, що Янукович не підписав ту Асоціацію, справ в тому ЯК він її не підписав. Між нами кажучи, він правильно зробив, що не завізував її у тій формі, в якій вона пропонувалася. Тобто, підписувати, чи не підписувати Асоціацію це так само, як «женитися», чи «не женитися». Я кажу женитися. Питання «на кому женитися»? Так ось, те що нам запропонували — було чимось жахливим. У нормальній демократичній країні президентові треба спочатку пояснити народові, що нам підсовують, і чому це не можна підписувати.

— Але ж Янукович зробив розворот до Росії.

— Ні, він ніякого розвороту до Росії не зробив. Він просо почав себе поводити як Путін. Мовляв: «Ви робитимете те, що я вам сказав. Бо ви — бидло, а я — цар». І ось на це люди і піднялися. Пам’ятаєте, скільки людей прийшло на Майдан до того, як побили дітей?

— Кілька тисяч.

— На Європейській площі знаходилося дві тисячі представників політичних партій: «Нашої України», «Батьківщини», «Фронту змін», «УДАРу» і подібних до них сил. У той же час, на Майдані Незалежності зібралися студенти, які не пустили цих політиків до себе. Для порівняння їх було чотири тисячі. Тобто, студентів стихійно зібралося вдвічі більше ніж тих, хто нами сьогодні править. Я на це подивився і подумав: «Якщо у такому стилі Янукович більше нічого не утне, то на вихідні збереться 20.000 тисяч — і на цьому все і закінчиться».

— Але Янукович таки утнув.

— Насправді, то не Янукович. Тут треба шукати, кому це було вигідно. У мене звісно немає доказів, але все свідчить, що до побиття студентів причетні російські консультанти Януковича. У тому числі Сурков, який приїхав гасити полум’я революції. Але він його гасив, підливаючи бензин. Він свідомо провокував заворушення. Йому потрібно було, щоб народ скинув Януковича, аби на цій підставі захопити Крим. Царя немає — значить і влади немає. А це — вдалий момент до загарбання територій.

Тобто, для Росії і Суркова Майдан був геополітичною грою, спрямованою на заволодіння Кримом. Для України і її народу він став черговим етапом дорослішання і мудрості. Хоч третій Майдан і не досяг своєї мети із здобуття Справедливості, але сьогодні ми стали на порядок сильнішими. Він виконав значно важливіше завдання. Тепер ми можемо протистояти агресії. Як агресії влади так і агресії ззовні. І ми можемо в таких умовах вистояти. А це — дуже велике надбання. У момент його отримання народився український народ. Ми стали бойовою силою, здатною не просто боротися і захищати себе, але перемагати у цій боротьбі.

— Які Україна має винести уроки з Майдану?

— Україні слід навчитися обирати собі правильних лідерів. Не симпатичних, або красивих, а тих, хто виконає завдання, які стоять перед державою. Зараз у наших політиків існують дві передвиборчі моделі поведінки: «оберіть мене, бо я красивий», або «я за пенсійну, чи фінансову реформу». Насправді, це все дурниці. Треба навчитися обирати тих, хто скаже: «Я не просто за податкову реформу. Я прийду і введу прогресивне оподаткування, щоб багаті платили більше, ніж бідні. Бо сьогодні бідні платять більше, ніж багаті». Так само, як і Теодор Рузвельт зробив антитрестовське законодавство у США. Він прийшов — і зробив. Або, скажімо, як під час Великої Депресії його племінник Франклін Делано Рузвельт, прийшовши до влади витягнув Сполучені Штати з болота. Тобто, нам потрібно створити систему, щоб політики наперед називали яке конкретне завдання і як вони його вирішать. Ось чому потрібно навчитися Україна.

Зараз попереду президентські і парламентські вибори. І поки кандидати пропонуватимуть себе у стилі: «Я хороший — всі погані». Але треба обирати не між хорошими і поганими, а того, хто вирішить проблему, яка болить.

— Яка проблема болить українцям зараз найбільше?

-Я не знаю. Газу? Цієї свідомої і скерованої проблеми могло б і не бути. Заборгованості заробітної плати? За 4 роки вона вросла у 10 разів. Хтось з політиків обіцяє вирішити цю проблему? Про неї взагалі не говорять. Але у людей це питання болить. Можливо, найістотнішою є проблема справедливого розподілу створених багатств? Скажімо, мені розповідали, що у Житомирській області є підприємство, де директор отримує зарплату вищу за сукупні зарплати всіх інших співробітників підприємства.

Так ми в чергове вийшли на проблему Справедливості, яку намагався вирішити третій Майдан. Припустимо, завод виробляє продукцію і отримує дохід. Як його розподілити? Це проблема економічна, а не моральна, бо якщо в країні на підприємствах панує несправедливість, то у людей зникає мотивація. Нащо їм працювати, якщо все одно хтось інший отримає всі вигоди від їх роботи. Можна скільки завгодно кричати про економічну реформу і навіть поставити найсучасніше обладнання, але якщо людина працює за копійки і бачить того, хто отримує її гроші та жирує, то у неї опустяться руки.

Ось це головний висновок з третього Майдану, який Україна має зробити. На найближчих виборах треба обирати того, хто буде вирішувати наші проблеми. Тому, для початку нам треба розібратися з проблемою номер один і підтримати лідера, здатного її вирішити.

На жаль, політична система України, тут я маю на увазі і владу, і всі можливі опозиції, заточена під збереження старих діячів. Тобто, створені спеціальні бар’єри, які не під силу подолати новим лідерам. Візьмемо, наприклад, майновий ценз. Щоб висунутися кандидатом у президенти, потрібно заплатити державі 4 з гаком мільйони гривень. Скільки відсотків населення України зможе викласти такі гроші з сімейного бюджету? Раніше, щоб позмагатися за посаду голови держави, достатньо було зібрати 300.000 підписів. Тобто, мати моральний авторитет, якому довіряють багато людей. Громадяни збирають підписи і висувають такого собі Вашингтона, чи Вацлава Гавела. Але зроблено все, щоб український Вацлав Гавел ніколи не став президентом. Тобто, замість підтримки народу, потрібно зібрати гроші. Саме тому, ми — українці маємо зосередитися на президентських виборах та обрати головою держави людину, яка знає, як здобути Справедливість для всіх.