Олександр Хара: українські моряки мають статус заручників

У окупаційному Київському районному суді Сімферополя розглядали справи проти захоплених у Керченській протоці українських моряків. Їх звинувачують у незаконному перетині державного кордону Ерефії. Засідання проходили у кількох залах. Російських правозахисників, які приїхали підтримати українців, не пустили, а затриманих моряків відправили за ґрати. З’явилася інформація, що частину моряків відправили у СІЗО Москви. Про те, що має зробити наша держава, щоб Кремль відпустив бранців, i-ua.tv запитав у експерта з питань зовнішньої політики Олександра Хара.

— Який статус у наших моряків? Вони військовополонені?

— Ні, вони не військовополонені. Не зважаючи на те, що моряки є військовослужбовцями України, у нас де-юре війни з Російською Федерацією немає. Тому, з правової точки зору, наші моряки — заручники Кремля. А оскільки законність анексії Криму не визнала жодна держава, окрім десяти друзів Росії, то немає ніякого її «територіального моря» навколо Криму, де здійснено акт збройної агресії проти наших військових кораблів. Це по-перше.

Другий момент — навіть, якби світова спільнота вважала півострів російським, то для визначення територіального моря потрібно було б пройти певну процедуру. Вона передбачає вирахування координат із подальшим їх поданням до генсека ООН. Потім дані перевіряються на рахунок легітимності і точності та передаються у Міжнародну морську організацію. Остання розповсюджує цю інформацію по країнам світу. А капітани мають керуватися статусом вод, на яких знаходяться їх кораблі.

Але всіх вище названих заходів здійснено не було. ООН не визнає анексії Криму і, відповідно, не може повідомити світ, що місце, де росіяни захопили українські кораблі — територіальні води Росії. Тому, з точки зору українського законодавства і міжнародного права, наші моряки нічого не порушували. Таким чином, їх затримання відбулося з перевищенням сили і є кричущим випадком з позиції міжнародного права. Тому, українські моряки мають статус заручників.

— Як їх треба звільняти? Росія розпочала проти них судилище. На окупованому півострові, українських моряків підтримують, хіба що кримські татари. Як ми можемо захистити наших хлопців і повернути їх додому?

— З точки зору права, ми практично нічого не можемо зробити. Затямте, Росія не є правовою державою. Це продемонстрував не лише випадок із незаконним захопленням українських моряків та наших кораблів. Відповідно, не варто сподіватися на те, що проблему можна вирішити, використовуючи російське законодавство. Я розумію, що наші співгромадяни — кримські татари виступають адвокатами на цьому процесі і, безумовно, намагатимуться діяти. Але не варто забувати, що Київський районний суд Сімферополя знаходиться на території окупованого Криму і не є легітимним. До того ж наші моряки нічого не порушували і, відповідно, це судилище не має жодних правових ознак. Тільки політичні. Тому, за Україною залишається метод дипломатичного тиску. Безумовно, наша держава не є самодостатньою і їй варто залучити міжнародну спільноту. А коли «суд» ухвалить вирок, наших хлопців можна буде обміняти на тих, хто цікавить Росію.

— Нам треба тиснути на Росію за допомогою США, або, скажімо, ООН?

— Так. До того ж зовсім скоро має відбутися саміт «Великої двадцятки», де перебуватиме і Путін. Непогано, якби на зустрічах наших партнерів з Путіним вони згадали б про акт агресії Російської Федерації проти України у Керченській протоці. Наголошую: саме акт агресії. Не треба його називати інцидентом. Варто користуватися термінологією міжнародного права.

— Так, відбувся саме акт агресії. Росіяни не приховували ні шеврони, ні свій прапор.

— І навіть якби росіяни просто блокували наші судна, це все одно був би акт агресії. А те що, відбулося, відрізняється лишу важкістю наслідків.

— Як мали б діяти росіяни, виходячи із норм міжнародного права?

— Вимагати від українців виходу із так званої 12-мильної зони, якщо вони вважають ці води своїми. Всупереч того, що останні не застосували зброю і навіть повідомляли, що не збираються цього робити, росіяни вдалися до агресивного сценарію. Проти українських моряків використали силу, коли вони добровільно повертались звідки прийшли до Керченської протоки і були вже поза так званої 12-мильної зони. Іншими словами мета росіян була не «захист» захоплених в України територіальних вод Криму, а нанесення шкоди військовим кораблям та їх захоплення з членами екіпажу. Це чистої води провокація.

Саме тому, дуже потрібно, щоб журналісти, громадські діячі і політики називали речі своїми іменами і використовували терміни міжнародного права. Тут стануть у нагоді резолюція Генеральної Асамблеї ООН 3314 (ХХІХ) від 1974 року. У ній перелічені дії, які підпадають під визначення збройної агресії. Те ж саме прописано і в українському Законі «Про оборону» від 1992 року. Події у Керченській протоці підпадають під пункти українського законодавства і резолюції Генасамблеї ООН. Тому, нам важливо не применшувати їх значення.

— Що Ви іще маєте на увазі під використанням термінів міжнародного права?

— Скажімо, гібридна війна — термін, який немає чіткого визначення у правовому полі. Не існує жодної міжнародної конвенції, чи договору, де б він фігурував. А збройна агресія, акт збройної агресії і агресивна війна — терміни, які вживаються у міжнародному праві. Тому, ми маємо не применшувати дії, які Росія здійснює проти нас, а підкреслювати, що вони підпадають під міжнародні злочини.

Зараз модно казати, що Росія вперше наглядно продемонструвала свої агресивні дії, не знімаючи шевронів і прапорів. Але нічого подібного. Війна і збройна агресія розпочалися ще 20 лютого 2014 року із окупацією Криму. Як ми уже з вами говорили, під поняття акту агресії підпадає навіть блокування військових частин, чи кораблів. Просто у 2014 році не було запроваджено воєнного стану. Звісно, це погано, з точки зору українських аргументів, але це не спростовує тодішніх фактів. На додаток до цього, 1 лютого 2017 року відбувся обстріл літака українських ВМС під час здійснення тренувального польоту у виключній (морській) економічній зоні України неподалік захоплених російським спецназом так званих «вишок Бойка» в районі Одеського газового родовища. До речі, за час окупації наші «брати» викачали, тобто вкрали 8 млрд. м3 українського газу!

Але повернемось до Азову. У Керченській протоці відбувся не перший прояв російської агресії. Це продовження війни і чергова збройна атака проти України. Говорячи, що Росія вперше продемонструвала свою агресію неприховано, наші можновладці намагаються пояснити свою тогочасну бездіяльність. Але це не правильно. Згідно міжнародного права, проявом агресії є навіть «направлення від імені держави озброєних банд, груп нерегулярних сил чи найманців». Тому, ті хто зараз знаходяться при владі намагаються просто відмежуватися.