Олександр Хара: денонсація договору з Росією є абсолютно логічною

У четвер, 6 грудня на порядку денному українських парламентарів стоїть питання розірвання Великого договору про дружбу, співробітництво і партнерство з Російською Федерацією. Відповідний законопроект як невідкладний вніс на розгляд Верховної Ради президент Петро Порошенко. Чому така ідея в голови держави з’явилася тільки зараз? Чи варто Україні розривати дипломатичні відносини з Росією? На ці питання i-ua.tv відповів експерт Фонду Майдан закордонних справ Олександр Хара.

— Чому, на Вашу думку, питання розірвання договору про дружбу з Російською Федерацією постало тільки зараз?

— Давайте згадаємо, що не так давно президент та його оточення називали всіх, хто виступає за розірвання договору про дружбу з Російською Федерацією агентами Кремля. Зовсім нещодавно сам Порошенко казав, що запровадження воєнного стану вигідне Росії. Воно означатиме початок відкритої агресії, неотримання кредитів від МВФ, відмову Заходу постачати нам зброю та багато інших неприємних речей. Таким чином, ми бачимо, що президент сьогодні робить те, проти чого ще вчора виступав. Скоріш за все, він має на це підстави незмістовного характеру. Тобто, він керується не виконанням свого Конституційного обов’язку та дотриманням Закону України «Про оборону», а виходить з політичних міркувань.

Думаю, всі дуже добре розуміють, що договір про дружбу з Росією був зруйнований анексією Криму. Жодної потреби у ньому зараз немає. Тому, його денонсація є абсолютно логічною. Однак це є одним з поодиноких кроків влади, які системного характеру не мають. Звісно, ідею денонсації договору я підтримую. До того ж, про таку необхідність, у свій час казали у фонді «Майдан закордонних справ». Але цей крок мав стати частиною цілого комплексу заходів. Зокрема, ще залишається чинною угода з Росією про співробітництво та використання Азовського моря і Керченської протоки та велика кількість інших двосторонніх документів, які потребують перегляду, адже суперечать нашим інтересам. Але я поки не чув про жодну подібну пропозицію, з боку Міністерства закордонних справ.

— А що ж стосовно розірвання дипломатичних відносин з Росією?

— Знов таки, у нас введений воєнний стан, оскільки по відношенню до України відбувся черговий акт агресії. А захоплення українських кораблів у Керченській протоці — третій формальний привід для нього. Першим були події 20 лютого 2014 року, коли почалася анексія Криму. З точки зору вітчизняного законодавства, вона повністю підпадала під визначення агресії. Другим приводом став обстріл нашого військово-транспортного літака біля так званих вишок Бойка. Він відбувся 1 лютого 2017 року. Але проблема у тому, що навіть ввівши воєнний стан, бо, як каже президент, очікуємо нападу з боку Росії, ми при цьому не розриваємо дипломатичні відносини.

Таким чином, дії президента позбавлені логічної послідовності. Якщо немає прихованих домовленостей, то мені не зрозуміло, чому Україна не розриває з Росією дипломатичні відносини. Це дозволяє росіянам з нас глузувати і розповідати, що наша поведінка «не сприяє конструктивному партнерству між країнами». Безумовно, такий порядок дій є сигналом для Заходу. Зокрема, у останніх статтях «The Wall Street Journal» та «The Washington Post» об’єктивно оцінена ситуація в Азові. Журналісти цих видань визнають Росію винною. Однак, на їхню думку, сутички між Україною та Російською Федерацією продовжуються від часу анексії Криму. У статтях використовують слова «тертя», «сутички»,"непорозуміння" і так далі. Це все — неадекватні визначення, враховуючи, що між Україною та Росією йде реальна війна.

І причиною такої риторики закордонних журналістів, є як раз нерозірвані дипломатичні відносини з РФ. Відповідно, іноземні спостерігачі можуть та роблять хибний висновок, що наче в Україні існують проблеми, але в цілому, все гаразд. Але здоровий глузд каже, що якщо йде війна, є анексовані і окуповані території, а зараз, фактично, анексоване Азовське море, то дипломатичні відносини непотрібні.

Таким чином, навіть правильні дії президента, які є легітимними та обґрунтованими, базуються не на національних інтересах, а на політичній доцільності та кон’юнктурі. Те ж саме відбулось і з воєнним станом. Однозначно він потрібен, але запроваджений стан має бутафорський характер. Раджу почитати матеріал мого колеги Генерал-майору Олександра Поліщука «За законами воєнного часу» та статтю першого заступника головного редактора Дзеркала тижня Сергія Рахманіна «Колаптоїдний воєнний стан».

— Припустимо, 6 грудня Верховна Рада вирішить поставити хрест на договорі про дружбу з Росією. Що це змінить?

— Особливо нічого. Оскільки цей рамковий договір, фактично, став компромісом після провалу Росії захопити Крим у середині 90-х років. Вони хотіли загарбати півострів, коли так званим президентом Криму був Юрій Мєшков. Але, на щастя, тоді добре спрацювали наші військові та СБУ. Вони зупинили організований Москвою «парад незалежності».

Договір про дружбу став результатом пакетних домовленостей щодо визнання територіальної цілісності, транзиту газу нашою територією на захід та пільгової ціни для України, а також базування Чорноморського флоту РФ в Криму. На той час це був важливий документ, адже уперше пострадянська Росія зафіксувала у юридичній формі відсутність територіальних претензій до нас.

Доречно згадати, що ще у листопаді 1990 року між УРСР та РСФСР було підписано Договір, згідно з яким «Сторони визнають одна одну суверенними державами і зобов’язуються утримуватись від дій, що можуть завдати шкоди державному суверенітету іншої сторони», а також те, що «Сторони визнають і поважають територіальну цілісність УРСР і РСФСР в нині існуючих у межах СРСР кордонах».

Таким чином, «Великий договір» мав вагоме значення, бо вперше після розвалу «совка» Росія визнала кордони України. Але оскільки саме вона його порушила, окупувавши та анексувавши Крим та пішовши на нас війною, документ втратив будь-який юридичний сенс для свого існування. Де-факто, він і так денонсований. Тому, розірвання такого договору — правильний крок. Але він зроблений запізно з відривом від інших важливих заходів.

— Які інші важливі заходи Ви маєте на увазі?

— Як я уже казав, ми мали б розірвати з Росією дипломатичні відносини. На жаль, багато мешканців країн Європи дотримується думки, що в Україні відбувається не збройний конфлікт з РФ, а громадянська війна за її участі. Тому, ми маємо проінформувати світову спільноту, що Україна страждає від російської агресії. До того, ж слід переглянути іншу правову базу відносин з РФ. Українська дипломатія має блокувати будь-які ініціативи Росії у всіх міжнародних організаціях. Мова йде про абсолютно всі, а не лише про ті, які стосуються України, або прав людини. Тобто, війна з Росією має бути тотальною. В тому числі, і на дипломатичному фронті.

Крім того, необхідно зменшити залежність в економіці, енергетиці, комунікаціях і фінансово-банківській сфері. Безумовно, слід і надалі обмежувати пересування російських громадян нашою територією. Перший крок вже зроблений (йдеться про обмеження в’їзду чоловіків з Росії, віком від 16 до 60 років — ред.). Звісно, що такі заходи зашкодять росіянам, які нас підтримують і борються з путінським режимом. Але, з іншого боку, ця екстраординарна міра є абсолютно обґрунтованою під час війни.

Також необхідними є й інші речі. Зокрема, реформування сектору оборони і безпеки і, безумовно, боротьба з корупцією. Бо корупція вбиває Україну. Гроші, які виділяються на боєздатність армії, йдуть у кишені чиновників. У результаті, наші збройні сили недоотримують певні ресурси, а наші військовослужбовці — житла, чи соціального забезпечення. Про флот я взагалі мовчу. Він завжди фінансувався за залишковим принципом. На нього, майже не звертали уваги. Звісно, катери «Гюрза» — це непогана річ. Їх наявність свідчить про існування українського товаровиробника. Втім, це не той клас катерів, якого потребує москітний флот.

Власне, у нас на порядку денному багато проблем. Якщо ми їх вирішимо, зможемо краще відбивати російську агресію. Їх подолання підштовхне Україну до вищого рівня життя і добробуту. Вирішення вищезазначених негараздів означатиме виконання законів та зменшення корупції. Тоді більшість громадян краще усвідомить, чому необхідно мати свою українську державу. Вони розумітимуть, що вона створена не для збирання податків заради подальшого їх розкрадання, а заради захисту кордону, безпеки і благополуччя. Тому, непродовження договору про дружбу з РФ, є лише маленьким кроком, необхідним для виходу з російської залежності. Бо яке стратегічне партнерство, дружба і дипломатичні відносини можуть бути з країною, яка кожен день вбиває наш народ?